Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 9
За місяць : 759
Кількість
статей : 980
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Армаріус
Армаріус

imageАрмаріус (від лат. armārius – зброяр, охоронець, вартовий, хранитель бібліотеки, секретар капітулу; armarium – шафа для зберігання книг, бібліотека, архів) – середньовічний бібліотекар-архівіст, головно у католицьких монастирських бібліотеках, у т. ч. на теренах Правобережної України, Поділля, Волині, Галичини, Буковини, Закарпаття.

У багатьох середньовічних монастирях і церквах налічувалося лише до сотні книжок, тому бібліотека складалася фактично з однієї або двох книжкових шаф чи скринь, звідки, власне, й походить назва посади А.

У церквах і монастирях назва «армаріус» поширювалася також на кантора або прекантора (прецентора), тобто керівника церковного хору. У виданнях з опису монастирських звичаїв 12–13 ст. часто зазначалося, що «бібліотекаря-прекантора» слід обирати серед тих ченців, які зросли в монастирі та встигли досконало вивчити порядок служб й іншу церковну премудрість, тобто з-поміж досвідчених осіб.

А. також був залучений до поминання померлих, яке було одним із значущих завдань діяльності монастирів. Саме він заносив у некролог (список померлих за датами смерті) або на береги календаря імена померлих ченців монастирської обителі.

До головного кола обов’язків А. входили: загальне піклування про стан бібліотеки (армаріуму), належну збереженість, використання й поповнення її майна та фонду рукописів (згодом – друкованих книг); ведення облікових документів; пильнування за процесом читання вголос під час колективних трапез ченців та при виконанні церковних обрядів; розпорядження роботами зі створення копій (переписування) рукописів і друкованих книг у монастирському скрипторії, а також служіння прекантором, або «старшим співаком», який слідкував за дотриманням музичних канонів богослужіння та правильним виконанням релігійних обрядів і церемоній.

У скрипторії на А. покладалось і забезпечення ченців-переписувачів та ілюмінаторів (ілюстраторів) витратними матеріалами й інструментами для письма (пергаментом, папером, чорнилами різних кольорів, сусальним золотом, лінійками, шилами тощо), ведення контролю за їхньою роботою, виправлення допущених ними помилок шляхом суцільного вичитування переписаних текстів. А. повинен був також слідкувати за необхідною реставрацією пошкоджених сторінок та оправ, проставляти власницькі знаки на книгах, дбати у разі потреби про переплетення томів і т. ін.

А. також навчав дітей та підлітків у школі при монастирі, насамперед читання, письма, співу, тобто виконував і функції педагога. Фактично А. був керівною та сполучною ланкою у монастирській тріаді бібліотека – скрипторій – школа. Тому на цю посаду зазвичай призначали достатньо освіченого ченця, добре обізнаного з основами богослів’я, церковними канонами, релігійними текстами, з навичками роботи з рукописами та книгою загалом. Так, відомий римський письменник-панегірист, історик, екзегет (тлумач релігійних текстів), державний діяч Флавій Кассіодор (бл. 487 – бл. 578) у заснованому ним у своєму родовому маєтку в Південній Італії монастирі Віварій (Monasterium Vivariense) створив велику бібліотеку і науково-дослідний центр зі зберігання та переписування античної літературної спадщини. В ній бл. 540–548 рр. він обіймав посаду А. У заключних розділах своїх «Настанов в науках божественних і світських» (Institutiones saecularium litterarum) Флавій Кассіодор навів міркування щодо завдань бібліотекарів (А.), переписувачів та настоятелів монастирів.

Французький хроніст, чернець-бенедиктинець абатства Св. Марціала в Ліможі (Аквітанія) Бернар Ітьє (1163–1225) завдяки своїм глибоким знанням, освіченості та певним творчим досягненням був призначений у 1195 р. на посаду помічника А. – хранителя армаріуму – лише після багаторічного монастирського служіння та плідної праці на поприщі християнського просвітництва.

А. відігравали помітну роль в організації систематичного читання серед ченців – як індивідуального (у т. ч. з виховною метою – як послух), так і колективного, із застосуванням методу читання вголос для ознайомлення зі змістом тих чи інших (переважно богословських) книг. Зокрема, А. слідкував за тим, щоб ченці на початку Великого посту отримали книги для читання відповідно до рівня їхньої підготовленості (з вимогою дбайливого ставлення до них), прочитали ці книги протягом певного часу і своєчасно повернули, а іноді навіть відзвітували про прочитане. Наприклад у монастирі Фльорі (Центральна Франція) А. у певний день складав список ченців-боржників, які брали книги в попередньому році і не повернули їх. Окрім неминучого покарання, вони не могли розраховувати на отримання нової книги, не повернувши стару. Якщо протягом року чернець не прочитав узяту книгу, то він мав просити вибачення перед братією на обвинувальному капітулі й спокутувати свою вину. Ченцям, які читали у відведеному для них місці, не дозволялося насувати свій капюшон занадто низько на лоба, щоб А. міг бачити, чи не імітують вони читання, а насправді сплять.

А., з тих чи інших міркувань, також мав право забороняти ченцям доступ до деяких книг.

Середньовічне вище духовенство, засновуючи за підтримки монархічної влади монастирі й поширюючи християнське віровчення, тим самим сприяло розповсюдженню грамотності та читання серед певної частини ченців і населення. Поступово письменність ставала невід’ємною частиною чернечого життя, в якому книжність та бібліотека посідали важливе місце. Значну роль у цих процесах відігравали саме А. як хранителі бібліотек та носії духовно-просвітницької місії, книжкової культури серед духовенства і мирян.

 

Джерела

 

Уколова В. И. Кассиодор и средневековая культура / В. И. Уколова // Взаимосвязь социальных отношений и идеологии в средневековой Европе : сб. ст. / АН СССР, Ин-т всеобщ. истории, Науч. совет «Закономерности ист. развития общества и перехода от одной соц.-экон. формации к другой», Секция «Генезис и развитие феодализма» ; отв. ред. Е. В. Гутнова. – Москва, 1983. – С. 66–95.

Карсавин Л. П. Монашество в Средние века / Л. П. Карсавин. – Москва : Высш. шк., 1992. – 190 с.

Дюби Ж. Время соборов. Искусство и общество 980–1420 годов / Жорж Дюби. – Москва : Ладомир, 2002. – 384 с.

Мулен Л. Повседневная жизнь средневековых монахов Западной Европы (X–XV вв.) / Лео Мулен. – Москва : Молодая гвардия, 2002. – 352 с.

Лоштин Н. Чернецтво у Середньовічній Європі: основні аспекти діяльності / Назарій Лоштин // Збірник матеріалів VII Міжнародної конференції «Християнська сакральна традиція: Віра. Духовність. Мистецтво». – Львів, 2014. – С. 159–163.

Лоштин Н. Бібліотека монастиря бернардинців у Львові та її користувачі у 1771–1784 рр. / Назарій Лоштин // Rocznik Lubelski. – 2016. – T. XLII. – S. 19–32.

Соколов В. Ю. Професійна діяльність бібліотекаря монастирських книгозбірень Середньовічної Європи: характеристика, функції, особливості / В. Ю. Соколов // Бібл. Меркурій. – 2022. – Вип. 2 (28). – С. 7–18. 

Greene P. J. Medieval Monasteries / P. J. Greene. – London ; New York, 2005. – 270 p.

Lenart E. Biblioteki bernardynskie w Polsce od 2 poł. XV  do końca XVIII wiueku / E. Lenart // Pięćset pięćdziesiąt lat obecności oo.Berdnardynów w Polsce (1453– 2003). – Kalwaria Zebrzydowska ; Kraków, 2006. – S. 659–677 (s. 661)

Davril A. La vie des moines au temps des grandes abbayes: La vie quotidienne Xe–XIIIe siècles / А. Davril,  É.  Palazzo. – Paris, 2010. – 346 р.

Włodarczyk E. J. OFM Bernardyni głosicielami słowa Bożego / E. J. Włodarczyk // Wkład bernardynów w życie relegijno-kulturalne narodu polskiego (wybrane aspekty). – Kalwaria Zebrzydowska : CALVARIUM, 2016. – S. 111–130 (s. 119)

 

––––––––––––––––––

Майзульс М. Р. Путеводитель по средневековому монастырю. Ч. 1.

Соколов Віктор Юрійович
Статтю створено : 09.11.2022
Останній раз редаговано : 28.03.2023