Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 48
За місяць : 1569
Кількість
статей : 874
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Анастасевич Василь Григорович
Рубрики : Персоналії
Анастасевич Василь Григорович

 imageАнастасе́вич Василь Григорович [28.02(11.03).1775, Київ – 16(28).02.1845, Санкт-Петербург] – бібліограф, книгознавець, письменник, перекладач, видавець.

Народився у сім’ї небагатого поміщика, вихідця з князівства Волощина (територія сучасної Румунії) Г. Анастазі – судового урядовця, члена Київського магістрату. Від 1786 р. виховувався в Києво-Могилянській  академії (КМА), де закінчив п’ять курсів, дійшовши у 1793 р. до філософського класу. Навчався у високоосвіченого викладача, проф. Іринея Фальковського, відомого, зокрема, своєю участю у справах бібліотеки Києво-Могилянської академії, створенні її рукописного каталогу. Залучався до діяльності Вільного піїтичного (літературного) товариства в КМА, організованого І. Фальковським.

Навчання у КМА не закінчив: деякий час працював домашнім вчителем у курського поміщика. Після невдалої спроби продовжити навчання в Московському університеті з 1795 р. перебував на військовій службі в Малоросійському корпусі піших стрільців, на посаді квартирмейстера в Києві та Полоцьку. Завдяки покровительству одного зі своїх начальників, командира Полоцького полку, князя П. Дашкова, який підтримував потяг молодого В. Анастасевича до самоосвіти і читання, зумів вивчити англійську та італійську мови (протягом життя освоїв також латинську, давньогрецьку, польську, французьку, німецьку мови), поглибити свої знання, ознайомлюючись із книжками з приватної бібліотеки князя та його конспектами лекцій, які П. Дашков вів під час свого навчання в Единбурзькому університеті. Завідував військовою бібліотекою, навчав грамоті дітей офіцерів.

Перейщовши у 1801 р. на цивільну службу, В. Анастасевич у грудні того ж року перебрався до Санкт-Петербурга, де разом з В. Каразіним та депутатом Віленського (нині – Вільнюського) університету І. Стройновським займався організацією діяльності навчальних установ Віленської шкільної округи, попечителем якої був князь А. Є. Чарторийський, близький дорадник імператора Олександра І, згодом міністр закордонних справ Російської імперії (1804–1806). Був членом Вільного товариства любителів словесності, наук и мистецтв (1802–1810). Працював старшим діловодом у канцелярії А. Є. Чарторийського. Завдяки якісному виконанню службових обов’язків здобув довіру князя і разом зі справами шкільної округи виконував також доручення Сенату і Державної ради, одночасно обіймаючи посаду помічника начальника відділу польського та малоросійського права Комісії з укладання законів (1809–1816), згодом – редактора (1817–1826). Отримав атестат Віленського університету (1810). Того ж року відвідав Кременецьку гімназію (згодом – ліцей) на Волині, де мав можливість ознайомитися з курсом бібліографії, який з 1809 р. викладав бібліотекар навчального закладу П. Ярковський.

У Санкт-Петербурзі В. Анастасевич багато займався бібліографічною працею. У 1811–1812 рр. видавав перший у Російській імперії літературно-бібліографічний журнал «Улей». У часописі (загалом вийшло 4 випуски) було опубліковано 383 статті, дописи та інші матеріали з питань бібліографії, філології, історії книгодрукування тощо, На сторінках журналу також подавались матеріали про державний та громадський устрій, історію та культуру України.

Три чверті матеріалів у журналі, у т. ч. в перекладі з польської мови, були написані В. Анастасевичем, значну частину з яких він публікував анонімно. Його теоретична стаття «Про бібліографію», надрукована в розділі «Био- и библиографические замечания», започаткувала теорію бібліографії в Росії. Протягом 1819–1825 рр. друкувався також в «Украинском вестнике», «Северном вестнике», «Соревнователе просвещения и благотворения», «Лицее», «Новостях российской литературы», «Журнале российской словесности», «Сыне отечества», «Вестнике Европы» та інших часописах, зокрема польських. Вважав бібліографію наукою, що дає знання про книги, «путівницею і наставницею у виборі книжок», «скороченою бібліотекою, що систематично представляє вчені праці будь-якого народу чи взагалі всього вченого світу». Висунув багато продуктивних ідей; частина з них випередили свій час, а деякі були реалізовані ще за його життя, зокрема, поточні критичні огляди літератури, поточна державна бібліографічна реєстрація на підставі обов’язкового примірника, що надходив до першої державної книгозбірні Російської імперії – імператорської Публічної бібліотеки в Санкт-Петербурзі (нині – Російська національна бібліотека). Така реєстрація розпочалася в журналі «Сын отечества» з 1814 р. В. Анастасевич наголошував на важливості бібліографування журнальних статей і сам розпочав таку роботу першим зводом російських періодичних видань під назвою «Краткое известие о всех с 1707 по 1823 год выходивших в России повременных изданиях и ведомостях», опубліковану в журналі «Новости литературы» (1822). Уперше в Росії В. Анастасевич висунув термін «книгознавство» (у статті «О необходимости содействия российскому книговедению» в журналі «Благонамеренный», 1820), запропонував застосовувати в бібліотеках карткові каталоги, порушив питання про необхідність створення професійного бібліографічного товариства, видання друкованих каталогів найбільших книгозбірень, якомога ширшого застосування у бібліотечній і бібліографічній практиці рефератів і рецензій. Бібліограф, на думку В. Анастасевича, має бути літературно освіченою людиною і здійснювати благородну місія просвітника.

На основі біобібліографічних праць, що друкувалися в «Улье», В. Анастасевич підготував «Список всех российских светских писателей от Рюрика до наших дней, по азбучному порядку» (1822), у якому відображено 270 персоналій.

На початку 1817 р. директором імператорської Публічної бібліотеки О. Оленіним був призначений одним з почесних бібліотекарів. Використовуючи своє знання латинської мови, разом зі штатними бібліотекарями В. Анастасевич укладав каталог Богословського відділення, обговорював складні питання каталогізації, зокрема у «Записці» з питань організації каталогів Публічної бібліотеки відстоював власне бачення системи каталогів (систематичного, абеткового авторського і абеткового заголовків творів), уперше в Росії запропонував запровадити картковий «рухомий каталог» як службовий систематичний каталог з повним описом книжок (ідея не була реалізована). Допомагав В. Сопікову у бібліографічних розшуках. Водночас мав низку розбіжностей з О. Оленіним, відкрито критикував його «Опыт нового библиографеского порядка», який вважав надмірно структурованим. Через це В. Анастасевича, попри його високий рівень кваліфікації, не було зараховано до штату бібліотеки.

Найважливіші бібліографічні праці В. Анастасевича – каталоги («розписи») приватних публічних бібліотек при книжкових магазинах двох найбільш відомих тогочасних книговидавців Росії: «Роспись российским книгам для чтения из библиотеки В. Плавильщикова, систематическим порядком расположенная» (1820) з шістьма щорічними додатками до неї – «Указатель российских и иностранных писателей, которых сочинения и переводы на российский язык в свет изданные показаны в сей росписи, с означением номера каждой книги» (1821–1826) охоплювали значну частину книжок 18 ст. і початку 19 ст., у т. ч. й українських, а також всі нові російські книжки з 1815 р. (загалом описано 8 488 творів); «Роспись российским книгам для чтения из библиотеки А. Смирдина» (1828), містила 9 934 назви і була продовженням фундаментальної праці В. Сопікова «Опыт российской библиографии». Покажчик книжок з бібліотеки О. Смирдіна вирізнявся ретельністю в його укладанні за принципом de visu, точністю дат, самостійно розробленою класифікаційною системою, якісними абетковим і предметним покажчиками, розкриттям великої кількості псевдонімів, анонімів і криптонімів. Обидві праці В. Анастасевича стали взірцем творчого підходу до бібліографічної діяльності для майбутніх поколінь бібліографів і зберігають своє наукове значення й дотепер.

За безпосередньою участю В. Анастасевича були опубліковані посмертні п’ята частина «Опыта…» В. Сопікова (1821) і друге видання твору барона Г. Розенкампфа «Обозрение Кормчей книги в историческом виде» (1839).

З 1817 р. працював секретарем у мецената, збирача російських старожитностей, літописів, грамот і книжок графа М. Румянцева. Був прибічником звільнення селян з кріпацтва, надання жінкам права на освіту. Протягом 1826–1828 рр. – цензор Головного цензурного комітету. Був звільнений з цієї посади за надання дозволу до друку епічної поеми А. Міцкевича «Конрад Валленрод», у чині статського радника, але без права на пенсію.

У вересні і грудні 1835 р. за пропозицією філолога і літературознавця, президента Російської академії О. Шишкова кандидатура В. Анастасевича висувалася на обрання в члени академії, але обидва рази не пройшла процедуру голосування.

До кінця свого життя вважав Україну своєю батьківщиною, збирав і публікував матеріали з її історії, філології, літератури та етнографії. Так, подорожуючи Україною, вів щоденники, зокрема «Записки из Херсона в Крым и обратно» (не опубліковані).

На ґрунті спільного інтересу до книжок і потягу до бібліографічної праці понад 20 років підтримував зв’язки і листувався з відомим діячем книги, бібліографом, митрополитом Київським і Галицьким Євгенієм (Болховітіновим). Митрополит пропонував В. Анастасевичу переїхати до Києва та своє сприяння в духовній чи світській кар’єрі на батьківщині, але той не наважився перервати свої книжкові й наукові зв’язки у Санкт-Петербурзі. З питань української філології листувався з П. Гулаком-Артемовським.

В останні роки мешкав у приміщенні Румянцевського музею, де працював бібліотекарем. Цінні приватні бібліотека й архів В. Анастасевича після його смерті були упаковані в сотню мішків і протягом 18 років були покинуті напризволяще у вогкому сараї і, зрештою, були продані у 1863 р. з публічного торгу «на пуди» і малярам під шпалери. Лише невелика частина цих документів, у т. ч. значна кількість бібліографічних карток з цінними нотатками В. Анастасевича та листів до нього, серед яких кілька десятків, написаних митрополитом Євгенієм, різними шляхами опинилася під державним контролем і нині зберігається у Російській національній бібліотеці.

Твори

О библиографии // Улей. – 1811. – Ч. 1, № 1. – С. 14–28.

О начале ведомостей и повременных изданий (газет и журналов) в Европе // Улей. – 1812. – Ч. 3.

О словесности (литературе) // Тр. Казан. о-ва любителей отеч. словесности. – 1815. – Кн. 1.

О необходимости в содействии русскому книговедению // Благонамеренный. – 1820. – Ч. 10, № 7.

Краткое известие о всех с 1707 по 1823 год выходивших в России повременных изданиях и ведомостях // Новости лит. – 1822. – Т. 2, № 23, 25 ; 1823. – Т. 4, № 18.

Список всех российских светских писателей, от Рюрика до наших дней, по азбучному порядку // Новости лит. – 1822. – Кн. 2, № 20, 23.  

Роспись российским книгам для чтения из библиотеки В. Плавильщикова, систематическим порядком расположенная. В 3-х ч. / В. А. Плавильщиков. – Санкт-Петербург : Тип. В. Плавильщикова, 1820. – 539 с.

 [Рукописная автобиография В. Г. Анастасевича] // Венгеров С. А. Критико-биографический словарь русских писателей и ученых (от начала русской образованности до наших дней) Т. 1, вып. 1–21: А. / С. А. Венгеров. Санкт-Петербург : Семеновская типо-литогр. (И. Ефрона), 1889. – С. 520–529.

Джерела

Топоров А. Анастасевич В. Г. (Список трудов) / А. Топоров // Книгове­дение. – 1895. – № 2 (прил.). 

Анастасевич // Русский биографический словарь. – Санкт-Петербург, 1900. – Т. 2. – С. 100–102. 

Сірополко С. Василь Анастасевич, як бібліограф і книголюб / С. Сіро­полко // Укр. кн. – 1937. – № 2. – С. 46–49.  

[Анастасевич Василий Григорьевич] // История русской библиографии до начала ХХ века / Здобнов Н. В.  – 3-е изд. – Москва, 1955. – С. 10, 139, 184–190. 

Брискман М. А. В. Г. Анастасевич (1775–1845) / М. А. Брискман. – Москва, 1958. – 274 с. 

Голобуцький П. Василь Анастасевич – видавець українського журналу «Улей» : (до 150-річчя з дня смерті) / П. Голобуцький // Книга в соціокультурному просторі : (Досвід книговидання ХІХ–ХХ ст. і сучас. пробл.) : доп. і повідомл. Міжнар. наук. конф., Львів, 3–5 трав. 1995 р. – Львів, 1995. – С. 89–91. 

Анастасевич Василь Григорович // Довідник з історії України (А–Я). – Київ, 2001. – С. 232–234. 

Анастасевич (Анастазі) Василь Григорович // Матеріали до Україн­ського біографічного словника : короткі біогр. довідки. Вип. 1. – Київ, 2006. – С. 112–113. 

Анастасевич Василь Григорович // Енциклопедія для видавця та журна­ліста / Бондар Ю. В., Головатий М. Ф., Сенченко М. І. – Київ, 2010. – С. 14. 

Почетный библиотекарь и книговед / сост. В. Г. Крикуненко. – Библиотека украинской литературы в Москве, 2015.

Зворський Сергій Леонідович
Статтю створено : 22.08.2014
Останній раз редаговано : 24.10.2021