За місяць : 1285
статей : 1008
| Рубрики : | Історія бібліотечної справи України |
Історія бібліотечної справи в Україні – самостійна наукова дисципліна, що вивчає виникнення бібліотеки, її становлення та розвиток від давнини до сьогодення. Є однією з дисциплін документно-комунікаційного циклу, складовою загального бібліотекознавства. Об’єктом І. б. с. є бібліотека як соціокультурний інститут, предметом – її ґенеза та розвиток у часовому вимірі, формування й еволюція бібліотечної думки і практики.
Основні завдання І. б. с. – розкриття історичної місії бібліотек, їх функцій у суспільстві в різні хронологічні періоди, виявлення й осмислення основних історично-бібліотечних процесів, подій і тенденцій, вивчення форм і методів суспільного користування творами друку та іншими документами, виявлення традицій і позитивного бібліотечного досвіду, аналізування змін професійної свідомості бібліотекарів, дослідження історії профільних освітніх закладів, біографій відомих діячів бібліотечного руху, висвітлення взаємодії книгозбірень із закладами культури, науки, освіти тощо, запровадження в науковий обіг історичних документів, передусім з архівних фондів, розвиток теоретичних і методологічних основ І. б. с., розроблення системи підручників та навчальних посібників для різних рівнів професійної освіти, популяризація її досягнень.
І. б. с. ґрунтується на методології і теорії загальноісторичної науки, використовує її прийоми і методи дослідження, категорії, закони і закономірності; тісно пов’язана з низкою споріднених, суміжних наук і наукових дисциплін соціогуманітарного циклу (бібліотекознавство, історія книги, бібліографознавство, філософія, культурологія та ін.). Вплив різних культур та культурних течій на бібліотеки і бібліотечну справу допомагає вивчати культурологія; використовувати загальнофілософські закони і категорії для об’єктивного аналізу, узагальнень та висновків щодо І. б. с. – філософія. Найбільше І. б. с. пов’язана з історією книги та історією бібліографії. Кожна з них досліджує книгу як узагальнюючий об’єкт, але в різному контексті. Без книги не існує бібліотек, а без бібліотек суспільно необхідні книги неможливо було б зберегти, відшукати й надати в користування. Протягом тисячоліть бібліотеки і скрипторії спільно задовольняли потреби суспільства в книзі. Бібліографія виникла і почала розвиватися в лоні книгозбірень, згодом вона усамостійнилась як наскрізна діяльність, що пов’язана з книгою. Важливе значення для І. б. с. мають читачезнавство, історія читання, що дають змогу сформувати уявлення про користувачів бібліотек різних часів, народів, держав, їх читацькі уподобання і, відповідно, вплив на розвиток книгозбірень та комплектування їх фондів. І. б. с. дозволяє дізнаватися про спричинення і виникнення тих чи інших бібліотечно-інформаційних технологій, нових бібліотечних функцій, поглиблене вивчення яких є завданням спеціального бібліотекознавства. Таким чином, відбувається взаємодія різних наукових дисциплін, з обопільним збагаченням новими знаннями.
Особливо значущими є зв’язки І. б. с. з історією релігії, оскільки в давнину бібліотеки зароджувалися, передусім, в осередках духовного життя, при храмах, монастирях як обов’язкові інституції, що покликані зберігати в писемній формі і поширювати набуті людством знання й релігійні вчення.
І. б. с. невід’ємна від джерелознавства та історіографії. Джерелознавство є базисом для розробленні теорії, методології й методики вивчення і використання історичних джерел з І. б. с., спирається на теоретико-методологічні положення історичної науки з урахуванням специфічних особливостей бібліотечної справи. Історіографія вивчає і інтерпретує публікації з І. б. с. і спирається на її теорію й методологію.
І. б. с. неможлива без відповідної джерельної бази. Це – офіційні документи і законодавчі акти, що прямо чи опосередковано пов’язані з бібліотечною справою, архівні матеріали (фонди), зокрема документи бібліотечних з’їздів і конференцій, друковані і рукописні праці, звіти, плани та інша поточна документація бібліотек, бібліографічні і довідкові видання, що містять відомості про бібліотеки і бібліотекарів, мемуарна література, «усна історія» та ін.
Різні аспекти І. б. с. привертали увагу вчених з найдавніших часів. Одним із перших відомих документів з І. б. с. в Україні є літопис (бл. 1037 ), в якому описується створення бібліотеки при Софійському соборі в Києві за безпосередньої участі великого князя Ярослава Мудрого. Однак у цілому документів з І. б. с., верхня хронологічна межа яких не перевищує кінця 18 ст., збереглося небагато.
У світі термін І. б. с. утвердився в науковому обігу лише в середині 19 ст. Починаючи з кінця 19 ст., І. б. с. формувалась як складова загального бібліотекознавства. Інституціоналізація й подальший розвиток загального бібліотекознавства зумовлювалися кількісним збільшенням та урізноманітненням різних типів і видів бібліотек в країнах Європи і Північної Америки, формуванням окремої професії штатного бібліотекаря. В різноманітних практичних посібниках, окремих бібліотекознавчих трактатах Ж. Намюра, Л. Константена, М. Шретінгера, Ф. Еберта, А. Паніцці, Ч. Кеттера, В. Собольщикова та інших авторів знайшли відображення емпіричні матеріали, історичні відомості, що стосуються різних напрямів бібліотечної справи. В перших бібліотечних школах, котрі виникали в другій половині 19 ст., вже викладались окремі фрагменти історії книгозбірень. Так, П. Ярковський, ознайомлюючи учнів Кременецького ліцею на Волині з основами бібліографії і бібліотечної справи, спирався на історичні факти і джерела. В Російській імперії протягом 19 ст. було надруковано декілька праць з історії окремих бібліотек, зокрема Харківської громадської бібліотеки (згодом ХДНБ ім. В. Г. Короленка), Одеської і Житомирської міських публічних бібліотек (згодом відповідно Одеська національна наукова бібліотека і Житомирська ОУНБ ім. Олега Ольжича), нариси про видатних бібліотекарів (І. Крилова, О. Оленіна), спогади В. Собольщикова, В. Стасова.
На рубежі 19–20 ст. бібліотекарі й професори Київського, Харківського, Одеського, Львівського, Чернівецького університетів Д. Багалій, В. Іконников, І. Линниченко, К. Райфенкугель, К. Рубинський, М. Сумцов, Л. Фінкель, П. Шестериков, а також Л. Хавкіна (як працівник Харківської громадської бібліотеки) в окремих розділах власних праць висвітлювали історичні аспекти діяльності різних вітчизняних книгозбірень та бібліографічних товариств. Харківські бібліотекознавці Л. Хавкіна і К. Рубинський акцентували увагу на актуальних на той час проблемах функціонування бібліотек на тлі загальних історично-бібліотечних процесів і тенденцій. Зокрема, К. Рубинський, за пропозицією Д. Багалія, написав працю про Фундаментальну бібліотеку Харківського університету за 100 років її існування (1907). Згодом він підготував нариси «Історія російської бібліотеки в дореволюційний час» (1925–1926, не видані). Таким чином, на початку 20 ст. І. б. с. розвивалась як теоретична складова загального бібліотекознавства. Її поступове виокремлення в самостійну наукову дисципліну з послідовним накопиченням емпіричних відомостей відбувалося до середини 20 ст.
Плідним для розвитку теоретичної бази І. б. с. виявився період тимчасової політики ВКП(б) під загальною назвою «коренізація» (в УСРР він називався «українізацією» і тривав від другої половини 1920-х до початку 1930-х рр.). У цей короткий час українська культура і наука, в т. ч. загальне бібліотекознавство та І. б. с., перебували на піднесенні. Поза межами УСРР С. Сірополко видав працю «Короткий курс бібліотекознавства» (Львів, 1924), в якій містяться найважливіші відомості з історії бібліотек світу й України, а Л. Биковський опублікував низку статей і книжок про Національну бібліотеку Української Держави та УНІК, що базуються на історичних матеріалах і життєвому досвіді та спогадах автора. Д. Балика у книзі «Бібліотека у минулому» (1925) одним з перших здійснив спробу окреслити історію бібліотечного руху в Україні. Історичні розвідки українських науковців публікувались у часописах «Бібліологічні вісті» (1923–1930), «Бібліотечний журнал» (1925–1926), «Бібліотечний порадник» (Львів, 1925–1926), «Бібліотечний збірник» (1926–1927), «Журнал бібліотекознавства та бібліографії» (1927–1930) та ін. На початку 1930-х рр. курс на українізацію було згорнуто, багатьох діячів культури і науки було піддано репресіям, а їх доробок фактично вилучено з наукового обігу. На тривалий час розвиток бібліотекознавства в Україні було істотно пригальмовано. Наукових праць з І. б. с., за рідкісними винятками (наприклад, «Одесская государственная научная библиотека им. А. М. Горького : исторический очерк», 1941; Фрідьєва Н. «Центральна наукова бібліотека Харківського державного університету», 1940) не існувало. Починаючи з 1960-х рр., змінюється тематика історичних бібліотекознавчих студій. Досліджуються, переважно, ідеологічні зміни в діяльності бібліотек за радянської доби. Стимулом до таких досліджень був і розвиток вищої бібліотечної освіти в стінах єдиного на той час в Україні спеціалізованого ВНЗ – Харківського державного бібліотечного інституту (з 1964 р. – ХДІК, з 1998 р. – ХДАК), в навчальні плани якого викладачами кафедри бібліотекознавства було введено відповідний курс І. б. с. У 1954 р. завідувач кафедри Н. Фрідьєва першою серед українських бібліотекознавців захистила кандидатську дисертацію з І. б. с. за підсумками дослідження бібліотечного руху в Харкові у 19 – на початку 20 ст. На кафедрі було підготовлено низку навчальних посібників з питань історії українських радянських бібліотек, зокрема «История библиотечного дела на Украине: 1917–1932 гг.» (1975). З. Гімальдінова, В. Мільман, Т. Самійленко захистили кандидатські дисертації з історично-бібліотечної проблематики, Є. Тамм зробив значний внесок у розвиток історіографії бібліотечної справи. Статті викладачів з історії бібліотек друкувалися в «Ученых записках» ХДБІ. У 1970–1980-х рр. історію бібліотечного будівництва в Україні досліджували також представники київської бібліотекознавчої школи В. Бабич, Л. Вовк, О. Олійниченко, Л. Одинока та ін. У 1960–1980-х рр. з’являються перші ґрунтовні нариси з історії окремих великих бібліотек: ДРБ УРСР ім. КПРС, ЛНБ ім. В. Стефаника АН УРСР, ХДНБ ім. В. Г. Короленка та ін. Однак суттєвим недоліком історико-бібліотечних досліджень цієї доби була обмежена методологічна база, що не дозволяло більш-менш об’єктивно і концептуально висвітлювати розвиток бібліотечної справи, розширювати її тематику, в т. ч. шляхом персоніфікації, на догоду ідеологічним постулатам перекручувалися чи замовчувались окремі етапи й моменти у бібліотечному будівництві.
Новий етап розвитку І. б. с. бере відлік з 1990-х рр. З проголошенням незалежності України відчутно зросла кількість відповідних досліджень і публікацій. Науковці, вивільнившись від будь-яких ідеологічних догматів, отримали можливість самостійно визначатися з тематикою та методами досліджень і активно включаються в об’єктивне вивчення історії бібліотечного руху й окремих книгозбірень. Виокремилися домінуючі напрями досліджень: історія окремих бібліотек; періодизація розвитку бібліотечної справи; персоналії провідних діячів бібліотечної справи; формування бібліотечних фондів і каталогізація; особливості бібліотечного обслуговування різних категорій користувачів: запровадження в книгозбірнях новітніх інформаційних технологій тощо. В навчальних програмах курсу І. б. с. збільшено кількість годин на вивчення історії українських книгозбірень. ХДАК підготував перший і на той час єдиний у державі навчальний посібник «Історія бібліотечної справи в Україні» (2013). Монографій за підсумками ґрунтовних досліджень, метою яких є узагальнення історично-бібліотечних процесів на великих теренах, видано загалом ще небагато. Це праці Л. Дубровіної та О. Онищенка «Бібліотечна справа в Україні в ХХ ст.» (2009), Т. Новальської «Український читач у бібліотекознавчих дослідженнях (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)», Н. Кунанець «Бібліотечна справа на західноукраїнських землях (ХІІІ ст. – 1939 р.): консолідований інформаційний ресурс» (2011), Т. Ківшар «Український книжковий рух як історичне явище» (1996), значна частина змісту останньої присвячена висвітленню стану бібліотечної справи за доби національно-визвольних змагань 1917–1923 рр.
Набагато активніше на початку 21 ст., у порівнянні з минулими століттями, вивчається І. б. с. окремих регіонів та бібліотек. Н. Березюк ініціювала проведення ґрунтовного дослідження, результати якого висвітлені в монографії «Библиотека Харьковского национального университета имени В. Н. Каразина за 200 лет» (1805–2005)» (2006; у співавторстві з І. Левченко та Р. Чигриновою), О. Онищенко та Л. Дубровіна опублікували працю з історії Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського у трьох книгах (1998, 2003, 2008), до 125-річчя ХДНБ ім. В. Г. Короленка вийшли друком історичні нариси «Бібліотека в історичному просторі трьох епох» (2011), побачили світ чотири частини «Літопису Національної парламентської бібліотеки України» (1996, 2001, 2006, 2011) тощо.
Чільне місце в І. б. с. посідає біографічний напрям досліджень, у т. ч. дисертаційних. Зростаючий потік наукових публікацій обумовлений намаганнями як ліквідувати «білі плями» в історії бібліотечного руху, так і об’єктивно переосмислити внесок тих чи інших діячів у бібліотечну і бібліографічну науку і практику – Д. Багалія, Л. Биковського, Б. Боровича, Б. Грінченка, О. Грушевського, Є. Кивлицького, І. Корнєйчика, І. Кревецького, А. Маркевича, С. Маслова, Ю. Меженка, І. Огієнка, С. Постернака, С. Сірополка, Ю. Сіцінського, М. Сумцова, Н. Фрідьєвої, Л. Хавкіної, М. Ясинського та багатьох ін.
На рубежі 20–21 ст. розвиток І. б. с. визначають насамперед регіональні бібліотечні наукові школи: київська, харківська, західноукраїнська (Львів, Рівне), південноукраїнська (Одеса, Миколаїв, Сімферополь). Всі вони остаточно сформувалася протягом останньої третини 20 ст. Найстарішою серед них є харківська, елементи якої зароджувались ще на початку 19 ст. у стінах фундаментальної бібліотеки місцевого університету. Її сучасну генерацію представляють вчені ХДАК і науковці ХДНБ ім. В. Г. Короленка, ЦНБ ХНУ ім. В. Н. Каразіна (Н. Березюк, Н. Капустіна, Н. Кушнаренко, І. Лосієвський, В. Сєдих, А. Соляник, О. Танько та ін.). З початку 21 ст. найбільш плідно досліджує вітчизняну І. б. с. київська школа, репрезентована такими відомими в Україні та поза її межами вченими, як: С. Білокінь, Л. Дубровіна, Л. Гарбар, В. Загуменна, С. Зворський, М. Зніщенко, Т. Ківшар, Т. Новальська, О. Онищенко, А. Радзивіло (Майстренко), М. Сенченко, О. Сербін, М. Слободяник, Н. Стрішенець, О. Федотова та ін. Західноукраїнська наукова школа відображена в працях Л. Бандилко, В. Жук, М. Кривенко, Н. Кунанець, Г. Мілясевич та ін. Південноукраїнську школу репрезентують Г. Бородіна, О. Ботушанська, Г. Зленко, М. Калмикова, Н. Колеснікова, Н. Малиновська, Р. Ушата та ін.
І. б. с. як наукова дисципліна за доби Незалежності України має незаперечні здобутки і зберігає позитивну динаміку в наукових дослідженнях, зокрема дисертаційних. Водночас багато аспектів історичного минулого бібліотечної справи в Україні ще залишаються недослідженими, як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Нові дослідження з І. б. с. збагатять її контент і, разом із тим, теоретичні підвалини українського бібліотекознавства.
Шестериков П. С. Постановка библиотечного дела в университетах и некоторых других библиотеках России / П. С. Шестериков. – Одесса, 1915. – 261 с.;
Сірополко С. Короткий курс бібліотекознавства: історія, теорія та практика бібліотечної справи / C. Сірополко. – Львів, 1924. – 127 с.;
Балика Д. Бібліотека у минулому: (культурно-історичний нарис) / Д. Балика. – Київ: ДВУ, 1925. – 118 с.;
История библиотечного дела на Украине (1917–1932) : учеб. пособие / З. В. Гимальдинова [и др.]; под ред. Т. А. Скрипник / ХГИК. – Харьков, 1975. – 208 с. ;
Розвиток бібліотечної справи в Українській РСР за роки Радянської влади: наук. зб. / Держ. б-ка УРСР ім. КПРС. – Київ, 1979. – 107 с.;
Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника АН УРСР : іст. нарис / ЛНБ ім. В. Стефаника; ред. кол. М. В. Лізанець [та ін.]. – Київ: Наук. думка, 1989. – 203 с.;
Історія бібліотечної справи в Україні: зб. наук. пр. / НПБ України; ред. кол.: А. П. Корнієнко [та ін.]. – Київ, 1995. – Вип. 1. – 88 с.; Вип. 2. – 112 с.; Вип. 3. – 135 с.;
Бібліотека Наукового товариства ім. Шевченка: книги і люди : матеріали круглого столу / упоряд. та заг. ред. текстів Л. І. Ільницької. – Львів, 1996. – 138 с.;
Ківшар Т. Український книжковий рух як історичне явище (1917–1923) / Т. Ківшар. – Київ: Логос, 1996. – 337 с.;
Літопис Національної парламентської бібліотеки України / Авт. кол.: П. Б. Гапченко, С. Л. Зворський, Л. М. Любаренко, О. О. Мастіпан. – Київ, 1996. – Ч. І. – 137 с.; Ч. ІІ. – 184 с.; Ч. ІІІ. – 147 с.; Ч. IV. – 135 c.;
Дубровіна Л. А. Історія Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, 1918–1941/ Л. А. Дубровіна, О. С. Онищенко. – Київ, 1998. – 337 с.;
Дубровіна Л. А. Історія Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, 1941–1964 / Л. А. Дубровіна, О. С. Онищенко. – Київ, 2003. – 356 с.;
Новальська Т. Український читач у бібліотекознавчих дослідженнях (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) : монографія / Т. Новальська. – Київ, 2005. – 250 с.;
Березюк Н. М. Библиотека Харьковского национального университета имени В. Н. Каразина за 200 лет (1805–2005 )/ Н. М. Березюк, И. Г. Левченко, Р. П. Чигринова. – Харьков : Тимченко А. Н., 2006. – 390 с.;
Березюк Н. М. Неизвестный Джунковский: ректор Харьковского университета, 1821–1826 гг. / Н. М. Березюк. – Харьков: Тимченко А. Н., 2008. – 312 с.;
Дубровіна Л. А. Бібліотечна справа в Україні в ХХ столітті / Л. А. Дубровіна, О. О. Онищенко. – Київ : НБУВ, 2009. – 336 с.;
Бібліотека в історичному просторі трьох епох. До 125-річчя Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка : нариси / ХДНБ ім. В. Г. Короленка; ідея В. Д. Ракитянської; керівник проекту В. В. Мирошнікова. – Харків: РА «ІРІС», 2011. – 239 с.;
Кунанець Н. Е. Бібліотечна справа на західноукраїнських землях (ХІІІ – 1939 р.) : консолідований інформаційний ресурс / Н. Е. Кунанець. – Львів: Вид-во Львів. політехніки, 2011. – 446 с.;
Історія бібліотечної справи та бібліографії в Україні: ретросп. бібліогр. покажч. публікацій середини ХVІІІ – початку ХХІ ст.: у 2 т. / НПБ України; [авт.-уклад. С. Л. Зворський]. – Київ, 2013. – Т. 1: (1 – 4160). – 255 с.; Т. 2: (4161 – 7286). – 239 с.;
Сєдих В. В. Історія бібліотечної справи в Україні: навч. посіб. / В. В. Сєдих; наук. ред. Н. М. Кушнаренко. – Харків: ХДАК, 2013. – 212 с.