За місяць : 1091
статей : 980
Інформація (від лат. informatio – роз’яснення; виклад фактів, подій; представлення, поняття; ознайомлення, просвіта) – у загальному тлумаченні – зафіксовані в документній формі або публічно виголошені відомості про події та явища в суспільстві, державі, довкіллі, які людина сприймає безпосередньо за допомогою власних органів чуття чи спеціальних пристроїв як віддзеркалення фактів матеріального або духовного світу в процесі використання різних каналів комунікації, включно із засобами масової інформації, текстовими, вербальними повідомленнями; джерелом інформації є також взаємодія з природою.
У бібліотечній та інформаційній сферах визначення І. трактують як відомості або дані, що об’єктивно відображають різні сторони й елементи довкілля і діяльності людини на певному етапі розвитку суспільства, що мають для неї той чи інший інтерес і уречевлені (матеріалізовані) у формі, зручній для використання, передавання, зберігання і / або опрацювання (перетворення) людиною чи автоматизованими засобами.
Загалом термін «інформація» стосується різноманітних сфер буття і тому є багатозначним залежно від тих чи інших галузей науки – гуманітарних, технічних, біологічних.
Первісне латинське informatio утворене від informo, з первинним значенням «надавати вид, форму, формувати, створювати, утворювати» та із вторинними – «навчати, виховувати», «будувати, складати», а також «уявляти, мислити». В англійській мові слово information (у написанні informacioun) вперше зафіксоване у 1387 р. Сучасного написання це слово набуло у 16 ст. і закріпилося в більшості європейських мов. У східнослов’янські мови воно прийшло через польське informacja у 17 ст. З середини 20 ст. цей термін став загальнонауковим поняттям, повсюдно поширеним і водночас одним із найбільш дискусійних та неоднозначно трактованих у науці і практиці, включно з нормативно-правовими актами. Тому точне й вичерпне його визначення залишається одним із найважчих наукових завдань, оскільки загальновизнаних уявлень про концептуальну природу й сутність І. в науковому середовищі й дотепер не вироблено. Філософська проблема дефініції І. криється в міждисциплінарності цього поняття: І. є категорією великої кількості дисциплін, кожна з яких надає цьому поняттю свій зміст.
І. можна розглядати і як абстрактне поняття, що має різні значення залежно від контексту. Зокрема, крім терміна «інформація» на практиці вживають й інші споріднені з ним поняття – «дані», «відомості», «повідомлення», «знання», тому набув поширення суто спрощений (побутовий) підхід до вживання цього терміна, згідно з яким І. розглядають як будь-яке повідомлення, відомості, документ, факт, сукупність даних, знання. У побутовому дискурсі таке розуміння І. закріпилося особливо стійко. Іноді навіть у виданнях термінологічного змісту І. визначено через дані, а дані – через І.
У ширшому плані підхід до І. як до відомостей не дає змоги адекватно інтерпретувати інформаційні процеси в таких сучасних об'єктах, як, наприклад, комп'ютерні програми, телекомунікаційні мережі, системи штучного інтелекту, де процеси отримання і перетворення І. можуть проходити без етапу осмислення їх людиною, на основі незнаної раніше системи взаємодії: людина – автомат, автомат – автомат, автомат – жива і нежива природа. У зв’язку з цим існує потреба в розширенні предметного поля поняття «інформація». Перші кроки на шляху до його наукового опису були зроблені фізиками у 19 ст. Більш плідні спроби осмислити сутність цього феномена здійснені у 20 ст., коли математиками, біологами, кібернетиками, філософами, фізиками, лінгвістами, фізіологами, генетиками, соціологами, істориками та представниками інших наук, зокрема Р. Фішером, Р. Хартлі, К. Шенноном та іншими, було проведено величезну кількість досліджень і висунуто багато різних теоретичних обґрунтувань поняття «інформація».
Н. Вінер вважав, що І. – це засіб, який робить схожою поведінку живих організмів і електронно-обчислювальних машин. Учений дав ще кілька істотно нових визначень цього поняття, які стали відправними для вивчення І. як самостійного фізичного явища: «Інформація – це позначення змісту, отриманого нами із зовнішнього світу у процесі пристосування до нього нас і пристосування до нього наших почуттів»; «Інформація – це те, що управляє».
Праці Н. Вінера стимулювали застосування теорії І. до біологічних процесів, зокрема, до тих, що відбуваються в мозку. Об’єктом пильної уваги кібернетики став живий організм як здатна до керування система високого рівня, різні функції якої вчені та інженери прагнуть відтворити у технічних пристроях.
Н. Вінер, по суті, зробив спробу об’єднати різні поняття, які існують у філософії, фізиці, біології та інших науках в одному загальному понятті «інформація». Саме Н. Вінеру людство зобов’язане введенням терміна «інформація» у широкий науковий обіг.
Новий сплеск інтересу до І. стався в середині 1980-х рр., і спричинений він був уже не стільки необхідністю розв’язання практичних проблем, скільки неясністю методологічних установок, базисних засад цієї дефініції. Цьому сприяло і зняття заборон ідеологічного характеру в СРСР, адже до того вченим дозволяли досліджувати довкілля лише з матеріалістичних позицій. За короткий термін дослідження питань І. урізноманітнилися і збагатилися новими ідеями та підходами. Найпоширенішими концепціями, кожна з яких створювалася в межах конкретних наукових напрямів і досліджень, переважно соціально-гуманітарних, є:
– статистична, в якій І. постає як повідомлення, що знижує невизначеність одержувача І.;
– семіотична, висунута вченими Стенфордського університету (США), в основі якої – неявне (аксіоматичне) визначення І., наприклад, через поняття даних: І. – це «добре структуровані дані, що мають певний смисловий зміст, який у процесі комунікації (взаємодії) декодується і систематизується системою, яка інтерпретує його залежно від її природи і рівня організації»;
– елімінуюча, яка заперечує існування феномена І. як такого. І. розглядається як деякий об’єкт навколишнього світу; як об’єкта, незалежного від матерії (в речовій і польовий її формах), ніякої І. не існує;
– абсолютизуюча, яка розглядає І. як універсум усього існування; І. є первинною, матерія – вторинною; як абсолютна істина пізнання процесів і явищ І. стає глобальним ресурсом науково-технічного прогресу і розвитку всього людства;
– функціональна, що розглядає І. як результат і функцію діяльності живих істот і пов’язує її з функціонуванням тільки тих систем, які здатні до самоорганізації, включно з біологічними структурами, що не мають свідомості, наприклад, у клітинах живих організмів і рослин; наявність І. в неживому світі відкидається. Прихильники цієї концепції пропонують використовувати й інші терміни: «сигнал», «код», «дані», «повідомлення», «відомості», «алгоритми», «програми» тощо;
– атрибутивна, що розглядає І. як властивість будь-якої матерії (живої та неживої) і в будь-якій її формі (речовина або поле) і має багато прихильників; в її основі – матеріалістичний підхід до І. як суб’єктивної реальності, як змісту відображення, яке є властивістю матерії; матерія визнається первинною, І. виникає як результат відображення різних властивостей матерії, виступає як її атрибут, властивий усім без винятку матеріальним об'єктам – як живим, так і неживим; у природі існують два види І. – статична (її основним носієм є матерія – речовина, яка виконує функції запам'ятовування І. і таким чином забезпечує її збереження і трансляцію в часі) та динамічна, де основним носієм є енергія (поле), яка і забезпечує поширення І. в просторі.
Довготривала дискусія щодо природи і сутності І., під час якої був розглянутий широкий комплекс категорій і принципів, лягла в основу розроблення загальної теорії І., яка дістала назву інформології.
Поняття І. набуло сьогодні загальнонаукового характеру і багато в чому сприяло формуванню сучасної наукової картини світу, що ґрунтується на концепції єдності його інформаційних законів і закономірностей.
У Законі України «Про інформацію» зазначене поняття зафіксоване як «будь-які відомості та / або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді». Визначення обмежено сферою дії закону, призначеного регулювати відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту І.
Нині термін «інформація» використовують практично в усіх науках. Так, філософи розглядають його на одному рівні з такими категоріальними поняттями, як матерія і енергія, розуміючи І. як повідомлення, відображення різноманітності в будь-яких процесах і об'єктах живої і неживої природи. Математики, фізики та фахівці у галузі систем зв’язку розглядають І. як чинник і міру зменшення, зняття невизначеності в результаті отримання повідомлення, а кібернетики – як повідомлення, нерозривно пов’язане з управлінням в єдності синтаксичних, семантичних і прагматичних характеристик. Біологи трактують І. як поняття, що відображає, обмежує різноманіття, і вважають її здатністю лише живої природи.
Найбільший вплив на функціонування терміна «інформація» в суспільстві зробила журналістика. У теорії журналістики термін використовувався ще на початку 1920-х років і ототожнювався зі змістом повідомлення.
Для соціологів важливими є аксіологічні властивості І., а для фахівців з програмування та обчислювальної техніки найістотнішим є знакове подання І. тощо.
У соціальних науках розглядається І., що передається, циркулює в соціумі і має визначальний вплив на формування суспільної свідомості. Така І. дістала назву соціальної. Під нею розуміють І., яка виникає в суспільстві, передається у процесі комунікації між людьми, тобто в умовах соціальної інформаційної комунікації. Соціальна І. існує у формі: знаків (текстів, зображень), зрозумілих членам суспільства і спроможних змінювати і поглиблювати їхні знання; вербальних і невербальних відомостей або даних, що відображають різні сторони та елементи навколишнього світу і діяльності людини на певному етапі розвитку суспільства, становлять певний інтерес і матеріалізовані у формі, зручній для використання, передання, зберігання та / або оброблення (перетворення) людиною чи автоматизованими засобами. Для суспільних наук найактуальнішими аспектами вивчення І. є особливості її побутування, циркулювання в соціумі, поєднаність із документами, в яких вона зафіксована, її соціальне, економічне і політичне значення, а також інституції, які здійснюють її опрацювання і використання – бібліотеки, архіви, інформаційні центри, музеї та ін.
Фахівці в галузі інформатики, бібліотекознавства, бібліографознавства вивчають структуру і загальні властивості І., а також закономірності її пошуку, відбору, накопичення, обробляння, зберігання, розповсюдження і використання. У цих науках особливого значення набувають смисловий, семантичний зміст І.; кодування І. засобами природної або штучної мови; матеріальної фіксації (носіїв) І.; передавання, перетворення, збереження І., а також її розкодування й інтерпретація, тобто розуміння людиною.
Багато фахівців у сфері науково-технічної інформації та бібліотечної справи в Україні та інших країнах є представниками функціональної концепції природи І. Широко відомою в колах інформаційних і бібліотечних фахівців є книга радянського і російського бібліотекознавця і документознавця Ю. Столярова «Сутність інформації» (2000).
Важливий внесок у розроблення теоретичних аспектів І. в системі дисциплін документно-комунікаційного циклу, насамперед бібліографознавства, бібліотекознавства та інформатики, зробили відомі вчені: А. Барсук, І. Баренбаум, Е. Беспалова, М. Вохришева, Р. Гіляревський, Ю. Зубов, О. Коршунов, Є. Медведєва, О. Михайлов, Н. Сляднєва, А. Соколов, К. Тараканов, А. Чорний, Г. Швецова-Водка та ін. У межах названого циклу наукових дисциплін вивчення природи І. здійснюється під кутом зору соціальних аспектів. І. розглядається в них як основний предмет і результат інформаційної діяльності в системі документальних комунікацій, як один із сутнісних проявів соціальної І.
Високий науковий потенціал у дослідженні природи І. має бібліографознавство. Основний предмет його розгляду – бібліографічна інформація.
Різні концепції визначення поняття І., доповнюючи одна одну, розкривають багатобічні аспекти сутності І. і дають змогу здійснювати її типовидову класифікацію, вивчати основні види, властивості, характеристики.
Існує багато класифікацій І., проте через багатоаспектність критеріїв визначення сутності І., жодна з них на сьогодні не може вважатися вичерпною і загальновизнаною.
Поширеними є такі класифікації І.:
- за сферою виникнення – елементарна (у неживій природі), біологічна та соціальна (у живій);
- за способом передавання та сприйняття – візуальна, аудіальна, нюхова і смакова, тактильна, машинозчитувана;
- за формою представлення – числова, текстова, графічна, звукова;
- за суспільним призначенням – особиста, спеціальна, масова;
- за галузями – політична, економічна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна та ін.
Розрізняють також І. за способом передавання (розповсюдження), змістом, ступенем аналітико-синтетичного опрацювання, сферою отримання та / або використання тощо.
Так, відповідно до Закону України «Про інформацію», за змістом І. поділяється на такі види: І. про фізичну особу; І. довідково-енциклопедичного характеру; І. про стан довкілля (екологічна); І. про товар (роботу, послугу); науково-технічна І.; податкова І.; правова І.; статистична І.; соціологічна І.; інші види І. (ст. 10).
Залежно від юридичного статусу І. поділяється на доступну / відкриту (для будь-кого) і недоступну (для певних суб’єктів) за фактичними умовами її використання для різних суб’єктів. Для орієнтування в юридичних аспектах вживається поняття «режим доступу», який, відповідно до Закону України «Про інформацію», визначається як передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення і зберігання І.
Право на І. є одним із базових прав людини. У міжнародному праві воно вперше закріплено Загальною декларацією прав людини ООН (1948). У ст. 19 цього документа зазначається: «Кожна людина має право на свободу переконань i на вiльне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати i поширювати iнформацiю та iдеї будь-якими засобами i незалежно вiд державних кордонiв».
Аналогічним чином право на І. закріплене і в Європейській конвенції з прав людини (1950, ст. 10), у прийнятих у 1966 р. під егідою ООН Міжнародному пакті про громадянські і політичні права та Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, які затвердили право людини на І. як складову міжнародного стандарту в галузі прав людини і громадянина та гарантії забезпечення цих прав з метою віддзеркалення в конституціях держав-учасників.
В Україні конституційні права людини і громадянина на І., її вільне отримання, використання, поширення та зберігання в обсягах, необхідних для реалізації кожним індивідом своїх прав, свобод і законних інтересів, закріплюються і гарантуються чинним законодавством держави. Нормативна основа інформаційних правовідносин у державі визначена Конституцією України (ст. 32, 34), низкою законів України («Про інформацію», «Про науково-технічну інформацію», «Про державну таємницю», «Про доступ до публічної інформації» та ін.), Цивільним і Кримінальним кодексами України.
Можливість доступу до І. для конкретного споживача (користувача) часто залежить від умов її надання – платних чи безоплатних. Тому, відповідно до її місця у процесах товарно-грошових відносин, І. поділяється на комерційну та некомерційну.
За ґенезою розрізняють первинну інформацію і вторинну інформацію. Поширеним є трактування вторинної І. як продукту перероблення первинних даних висхідного повідомлення. У цьому контексті близьким за змістом є поділ І. на оглядову й аналітичну.
За своєю суб’єктною належністю І. поділяють на внутрішню і зовнішню: та І., що циркулює в межах підприємства, закладу, установи, є його внутрішньою І., а та, що надходить з навколишнього середовища, – зовнішньою.
Важливим для з’ясування сутності поняття «інформація» є визначення її властивостей і характеристик.
Властивості І. поділяють на атрибутивні (невід’ємність, невідривність від матеріального носія, знакова природа, мовна природа, дискретність, континуальність безперервність тощо), динамічні (властивості росту, повторюваності, концентрації і розсіювання документів в інформаційних потоках (закон Бредфорда), старіння тощо) і прагматичні (наявність змісту та новизна, наукова, практична цінність, кумулятивність тощо).
Характеристики І. бувають кількісні та якісні.
Кількісні характеристики І. є мірою, що демонструє зменшення ступеня невизначеності ситуації після отримання певного повідомлення. В інформатиці кількість І. має і цифрові ознаки, одиницями виміру є біти, байти, кілобайти, мегабайти, терабайти тощо.
Якісні характеристики І. такі: точність – припустимий рівень її викривлення, спотворення, що визначається характером завдань, які вирішує той чи інший суб’єкт; достовірність – визначається її властивістю відображати реальні об’єкти з необхідною точністю і об’єктивністю (у протилежному випадку виникає дезінформація); повнота – властивість І. містити в собі необхідний обсяг відомостей для прийняття правильного рішення; оперативність – актуальність, своєчасність І. за умов зміни ситуації; коректність – однозначне сприймання всіма споживачами; цінність або корисність, що полягають у здатності І. сприяти досягненню мети, що стоїть перед тією чи іншою особою або організацією; однозначність, надійність – здатність зберігати ознаку достовірності протягом певного часу, достовірність, розгорнута у часі, а також об’єктивність, змістовність, доступність. Якісні характеристики І. є об’єктом вивчення таких дисциплін, як семіотика, семантика.
Важливою характеристикою І. є її невід’ємність від матеріального носія. Носієм І. можуть бути: будь-який матеріальний предмет (папір, камінь, дерево, стіл, класна дошка, зоряний пил тощо); хвилі різної природи: акустична (звук), електромагнітна (світло, радіохвиля), гравітаційна (тиск, тяжіння) тощо; речовина в різному фізичному (агрегатному) стані: концентрація молекул у рідкому розчині, температура і тиск газу тощо; машинні носії інформації: перфострічки, перфокарти, магнітні стрічки, магнітні диски, оптичні диски тощо.
Процеси формування повідомлень, передавання, приймання, використання та оцінювання І. користувачами є основою інформаційної діяльності й інформаційного забезпечення в багатьох організаціях, зокрема у бібліотеках. Цикл передавання-приймання І. реалізується у такій схемі: джерело І., передавання (кодування) І., канал передавання І., приймання (розкодування) І., отримувач І.
Всі перелічені характеристики і властивості І. знаходять широке застосування у бібліотекознавстві і бібліотечній справі.
Термінів, в основі яких лежать поняття «інформація», «інформаційний» з різними визначеннями, в бібліотечній лексиці налічується понад 200, серед них: інформаційна потреба, бібліотечно-інформаційне обслуговування, автоматизована бібліотечна інформаційна система, автоматизований інформаційний пошук, власник І., інформаційний запит, інформаційно-пошукова система, фактографічна інформація, інформаційний шум, інформаційна безпека та багато ін. Їх знання і правильне використання є важливими в успішній організації бібліотечних процесів.
Закон України «Про інформацію»
Інформація та документація. Бібліотечно-інформаційна діяльність. Терміни та визначення понять : ДСТУ 7448:2013. – Київ : Мінекономрозвитку України, 2014. – III, 41 с. – (Національний стандарт України).
Хартли Р. В. Л. Передача информации / Р. В. Л. Хартли // Теория информации и её приложения : (сб. пер.) / под. ред. А. А. Харкевича. – Москва : Гос. изд. физ.-мат. лит., 1959. – С. 5–35.
Шеннон К. Э. Работы по теории информации и кибернетике : сб. ст. : пер. с англ. / К. Э. Шеннон, под ред. Р. Л. Добрушина, О. Б. Лупанова, с предисл. А. Н. Колмогорова. – Москва : Изд-во иностр. лит., 1963. – 832 с.
Глушков В. М. О кибернетике как науке / В. М. Глушков // Кибернетика, мышление, жизнь : сб. ст. / под ред. А. И. Берга [и др.]. – Москва : Мысль, 1964. – С. 53–62.
Михайлов А. И. Научные коммуникации и информатика / А. И. Михайлов, А. И. Черный, Р. С. Гиляревский. – Москва : Наука, 1976. – 435 с.
Винер Н. Кибернетика, или Управление и связь в животном и машине : пер. с англ. / Н. Винер, под ред. и с предисл. Г. Н. Поварова. – 2-е изд. – Москва : Наука, 1983. – 344 с.
Леонов В. П. Библиографическая информация в структуре вторичной информации / В. П. Леонов // Сов. библиогр. – 1985. – № 2. – С. 56–64.
Блюменау Д. И. Информация и информационный сервис / Д. И. Блюменау. – Ленинград : Наука, 1989. – 192 с.
Коган В. З. Человек: информация, потребность, деятельность / В. З. Коган, В. А. Уханов ; Новосиб. электротехн. ин-т связи им. Н. Псурцева. – Томск : Изд-во Том. ун-та, 1991. – 191 с.
Семенюк Э. П. Информация: явление, сущность, опыт категориального синтеза / Э. П. Семенюк // Междунар. форум по информ. и документации. – 1992. – Т. 17, № 4. – С. 3–7.
Афанасьев В. Г. Социальная информация / В. Г. Афанасьев ; РАН, Отд-ние философии, социологии, психологии и права, Всерос. науч. центр проф. ориентации и психол. поддержки. – Москва : Наука, 1994. – 199 с.
Коршунов О. П. Информация: фикция или реальность? / О. П. Коршунов // Библиография. – 1996. – № 4. – С. 30–34.
Медведева Е. А. Современная трактовка понятия информация / Е. А. Медведева // Науч. и техн. б-ки. – 1998. – № 8. – С. 10–24.
Корогодин В. И. Информация как основа жизни / В. И. Корогодин, В. Л. Корогодина. – Дубна : Феникс, 2000. – 208 с.
Нестеров А. В. Философия информации / А. В. Нестеров // Науч. и техн. информация. Сер. 1. Орг. и методика информ. работы. – 2000. – № 2. – С. 1–9.
Столяров Ю. Н. Сущность информации / Ю. Н. Столяров ; Междунар. акад. информатизации, Отд-ние «Библиотековедение», Гос. публ. науч.-техн. б-ка России. – Москва, 2000. – 107 с.
Энциклопедия информациологии : учеб. пособие / авт. и сост. И. И. Юзвишин ; ред. А. М. Прохоров. – Москва : Информациология, 2000. – 466 с.
Швецова-Водка Г. М. Види інформації / Г. М. Швецова-Водка // Вісн. Харків. держ. акад. культури. – 2001. – Вип. 6. – С. 233–241.
Махлуп Ф. Культурное разнообразие в изучении информации / Ф. Махлуп, У. Мэнфилд // Междунар. форум по информ. – 2004. – Т. 29, № 1. – С. 9–35.
Информатика как наука об информации: информационный, документальный, технологический, экономический, социальный и организационный аспекты / Р. С. Гиляревский, И. И. Родионов, Г. З. Залаев [и др.] ; под ред. Р. С. Гиляревского. – Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2006. – 592 с.
Яглом А. М. Вероятность и информация / А. М. Яглом, И. М. Яглом. – Москва : КомКнига, 2007. – 512 с.
Мельников В. О. Информация как базовый элемент современного информационного общества и ее место в системе философского знания / В. О. Мельников, Ю. О. Мельникова, Е. В. Горбунова // Науч. и техн. информация. Сер. 1. Орг. и методика информ. работы. – 2008. – № 11. – С. 1–10.
Белоногов Г. Г. О природе информации / Г. Г. Белоногов, Р. С. Гиляревский, А. А. Хорошилов // Науч. и техн. информ. Сер. 2. Информ. процессы и системы. – 2009. – № 1. – С. 1–6.
Волченков Е. Я. О природе информации: физико-семантический подход / Е. Я. Волченков // Науч. и техн. информ. Сер. 2. Информ. процессы и системы. – 2010. – № 3. – С. 1–7.
Колин К. К. Философские проблемы информатики / К. К. Колин. – Москва : БИНОМ. Лаборатория знаний, 2010. – 264 с.
Пархоменко О. В. Інформація і знання: взаємозв’язок / О. В. Пархоменко ; Держ. ін-т інтелект. власності. – Київ : ДІІВ, 2010. – 267 с.
Соколов А. В. Философия информации : профес.-мировоззрен. учеб. пособие / А. В. Соколов. – Санкт-Петербург : СПбГУКИ, 2010. – 368 с.
Урсул А. Д. Природа информации : философ. очерк / А. Д. Урсул ; Челяб. гос. акад. культуры и искусств, Науч.-образоват. центр «Информ. о-во», Рос. гос. торгово-эконом. ун-т, Центр исслед. глоб. процессов и устойчивого развития. – 2-е изд. – Челябинск, 2010. – 231 с.
Мельникова Е. В. Научное осмысление природы информации / Е. В. Мельникова, О. А. Мельников // Науч.-техн. информ. Сер. 1. Орг. и методика информ. работы. – 2011. – № 6. – С. 1–7.
Воєводін О. П. Основи загальної теорії інформації : навч. посіб. / О. П. Воєводін, Ю. Ю. Популях. – Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2013. – 222 с.
Евтюхина Е. Не материя и не энергия: о сущности феномена информации / Е. Евтюхина // Мир библиогр. – 2013. – № 3. – С. 2–5.
Караваев Н. Л. О плюрализме трактовок понятия информации / Н. Л. Караваев // Науч. и техн. информ. Сер. 1. Орг. и методика информ. работы. – 2014. – № 4. – С. 9–12.
Оленев С. М. Понятие «информация» в системе социально-гуманитарных наук / С. М. Оленев // Науч. и техн. информ. Сер. 1. Орг. и методика информ. работы. – 2014. – № 5. – С. 13–17.