За місяць : 1116
статей : 1008
| Рубрики : | Інформація. Інформаційна діяльність |
Інформаційна культура (ІК) – сфера буття, що пов’язана з функціонуванням інформації в суспільстві, формуванням інформаційних навичок особистості. У широкому сенсі ІК є сукупністю принципів і механізмів, що забезпечують взаємодію етнічних і національних культур, їх включення в загальний досвід людства. ІК у вузькому сенсі це – вироблення оптимальних способів використання інформації і надання її споживачеві для вирішення теоретичних і практичних завдань; механізми вдосконалення технічних засобів виробництва, зберігання і передавання інформації; розвиток системи навчання, підготовки людини до ефективного використання інформації й інформаційних засобів.
Вважається, що ІК має фундаментальний характер, оскільки пов’язана з основними проблемами інформаційно-індустріального суспільства та процесами створення принципово нової технологічної бази його духовної і соціальної модернізації. Термін ІК базується на двох поняттях, – «інформація» і «культура», що ускладнює його трактування. Загальновизнаного поняття ІК ще не сформовано. Даний термін визначається як: інформаційні якості особистості (М. Вохришева, Ю. Зубов); інформаційна діяльність (І. Хангельдієва); певний рівень знань (Є. Медведєва, Л. Нагорна (Філіпова), О. Щербініна, В. Грамма); рівень системи навчання, підготовки людини до ефективного використання інформаційних потоків та інформації (В. Кравець, В. Кухаренко); новий тип спілкування (В. Михайловський); характеристика рівня розвитку суспільства (Т. Сосніна). Більшість учених тлумачить ІК як сукупність знань, умінь і навичок щодо пошуку, відбору, аналізу інформації. Частина авторів звужує поняття ІК до рамок комп’ютерної грамотності, але більшість визначає ІК як одну з граней загальнолюдської культури або інформаційної компоненти культури індивіда в цілому.
Об’єктами ІК є: інформаційні процеси та існуючі інформаційні відносини в суспільстві; система знань, умінь і навичок у роботі із інформацією. Залежно від суб’єкта, який виступає носієм ІК, виділяють три її рівні:
1) ІК особистості – одна із складових загальної культури людини, система знань і умінь, що забезпечують цілеспрямовану самостійну діяльність індивіда щодо оптимального задоволення власних інформаційних потреб із використанням як традиційних джерел інформації, так і новітніх інформаційних технологій.
2) ІК окремих груп і спільноти – характеризує рівні розвитку конкретних суспільств, націй, народностей, верств, груп за тими чи іншими ознаками (освітніми, соціальними, професійними тощо) і знаходить прояв в інформаційній поведінці та взаємодії людей.
3) ІК суспільства в цілому – характеризує ступінь досконалості соціуму або певної його частини у всіх можливих видах роботи з інформацією: її отриманні, накопиченні, опрацюванні будь-якого роду, у створенні на цій основі якісно нової інформації, її передаванні, практичному використанні.
Передумовами виникнення ІК є: перехід інформації до розряду найважливіших універсальних категорій суспільного розвитку; невпинне зростання обсягів інформації; інформатизація суспільства, розвиток інформаційної техніки та інформаційних технологій; становлення інформаційного суспільства.
Вперше поняття «інформаційна грамотність» було запроваджено в 1977 р. у США і використано в національній програмі реформи вищої освіти. За визначенням Асоціації американських бібліотек, інформаційно грамотна людина – особистість, здатна виявити, розмістити, оцінити інформацію і найбільш ефективно її використовувати. У подальшому поняття «інформаційна грамотність» трансформувалось у термін «ІК».
В історії вітчизняних досліджень ІК виділяють три періоди: 1970–1980-ті рр.; 1980–1990-ті рр.; з 1990-х рр. по сьогодення.
Для першого періоду характерними були спроби теоретичного обґрунтування та експериментального вивчення проблеми формування ІК особистості. Вперше термін «інформаційна культура» в науковій літературі з’явився в 1971 р. (Г. Воробйов), він використовувався бібліографознавцями, бібліотекознавцями, книгознавцями. Питання ІК висвітлювались у статтях бібліографів К. Войханської та Б. Смирнової (1974) і Е. Шапіро (1975). Як наслідок, почали розглядатись уявлення про ІК як сфери буття, пов’язаної із функціонуванням інформації в суспільстві і формуванням інформаційних якостей особистості; як науковий напрям та область діяльності. На початку 1980-х рр. було здійснено спробу висвітлити область застосування ІК з педагогічної точки зору.
Другий період характеризувався розширенням проблематики формування ІК. Наслідком цього стала активізація діяльності вчених – представників суміжних із педагогікою наук: філософії, суспільствознавства, інформатики. Поняття ІК набуває категоріального статусу і використовується в широкому спеціально-науковому і філософському контексті. Були зроблені спроби привернути увагу наукової громадськості до феномену ІК як до раціональної й ефективної організації інтелектуальної діяльності особистості, а також діагностування рівня сформованості ІК особистості. Ці питання розглядались у працях Г. Воробйова, А. Суханова, В. Виноградова, А. Ракитова, Е. Семенюка та ін.
Третій період характеризується осмисленням ІК з позицій інформаційної культурології. У 1990-ті рр. до формування теорії ІК долучаються представники таких наук, як культурологія, соціологія, психологія, семіотика, лінгвістика, естетика та ін. Українські науковці В. Брижко, В. Мілітарьов, І. Яглом, Л. Винарик, О. Щедрін, Е. Семенюк, В. Цимбалюк розглядають ІК як рівень розвитку інформаційних зв’язків у суспільстві і характеристику інформаційної сфери діяльності людей. Зокрема, Е. Семенюк визначає ІК як інформаційну компоненту людської культури в цілому, що об’єктивно характеризує ступінь розвитку інформаційної взаємодії і всіх інформаційних взаємовідносин у суспільстві; як інтегральне позначення рівня досконалості суспільства (людини) саме в інформаційній сфері діяльності. Під ІК розуміється сукупність її складових: технологічної, правової, соціологічної і ергономічної, що сприяють формуванню інформаційного світогляду людини і впливають на перебіг соціальних процесів у суспільстві, колективі і виховання свідомого ставлення людини до праці, своїх прав і обов’язків. В. Цимбалюк, зазначає, що ІК – це якісна оцінка за певними критеріями (умовами) рівня функціонування структурних одиниць суспільства (окремих індивідів, підрозділів та конкретної соціальної системи в цілому як сфери суспільних відносин) щодо скеровування технологічного забезпечення отримання, передавання, зберігання і використання інформації з метою досягнення узгоджених і визначених нормативно в суспільстві цілей, завдань, інтересів, потреб.
На початку 21 ст. помітним є стійкий інтерес до проблематики ІК представників бібліотечної справи. Основна складність при реалізації на практиці заходів, спрямованих на формування ІК тих чи інших соціальних груп суспільства, що пов’язано з багатозначністю власне поняття ІК.
Близькими до ІК, але не тотожними за змістом поняттями є: «бібліотечно-бібліографічна культура», «культура читання», «бібліотечно-бібліографічні знання», «бібліотечно-бібліографічна грамотність», «інформаційна грамотність», «комп’ютерна грамотність», «культура, знання, грамотність», «бібліотечно-бібліографічна підготовка», «бібліотечно-бібліографічна орієнтація», «навчання користувачів (споживачів) інформації», «популяризація бібліотечно-бібліографічних та інформаційних знань».
ІК сприймається також як сфера культури, що пов’язана з функціонуванням інформації в суспільстві і формуванням інформаційних якостей особистості. Ведуться дискусії з приводу тлумачення ІК як складової сучасного українського суспільства, її структури, компонентів, змісту для підготовки майбутніх фахівців різних спеціальностей. Аналіз публікацій українських дослідників за 2005–2015 рр. свідчить, що питаннями ІК займаються фахівці різного профілю: бібліотекознавці, бібліографознавці, педагоги, документознавці, управлінці, податківці, філософи, ІТ-спеціалісти, психологи, лінгвісти та ін. Основними напрямами вивчення є: ІК в освіті, у підготовці фахівців різного профілю (Н. Мащенко, О. Михайлишин, П. Клімушин, О. Пригорницька та ін.); ІК в інформаційному суспільстві (В. Пожуєв, О. Лобікова, О. Прудникова та ін.); ІК особистості (В. Петрикова, В. Муравицький, Н. Іваньшина та ін.); ІК у мережевому просторі (Т. Сулятицька, О. Прудникова, А. Когарян та ін.).
З метою ефективного розвитку ІК в Україні започатковано низку проектів, як державних (запровадження нових навчальних дисциплін та ін.), так і недержавних (наприклад, ресурс mediaosvita.com.ua). Указом Президента України «Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України» від 6 грудня 2001 р. за № 1193/2001 Міністерству освіти і науки України було доручено підготувати навчальні програми для середніх і вищих навчальних закладів з навчальної дисципліни «Інформаційна культура». Зокрема, Академією педагогічних наук України та Державною науково-педагогічною бібліотекою України імені В. О. Сухомлинського розроблено науково-методичні рекомендації «Основи інформаційної культури» для учнів 1–11 (12) класів (2005). Рекомендації розраховані на шкільних бібліотекарів та інших фахівців, які забезпечують інформаційну освіту учнів. Впровадження навчальних курсів з ІК відбувається і у ВНЗ. У контексті розвитку ІК діє Програма ЮНЕСКО «Медіа та інформаційна грамотність», і це питання перебуває у центрі уваги Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та установ (ІФЛА).
Воробьев Г. Г. Информационная культура в управленческом труде / Г. Г. Воробьев. – Москва : Экономика, 1971. – 106 с.;
Войханская К. М. Библиотекари и читатели об информационной культуре / К. М. Войханская, Б. А. Смирнова // Оптимизация библиотечно-библиографического обслуживания специалистов : сб. материалов в помощь разработке проблемы «Библиотека и научная информация». – Ленинград, 1974. – Вып. № 2. – С. 92–96;
Шапиро Э. Л. О путях уменьшения неопределенности информационных запросов / Э. Л. Шапиро // Научно-техническая информация. Сер. 1. – 1975. – № 5. – С. 3–7;
Виноградов В. А. Создание информационной культуры для Европы : доклад на VI конференции ЕКССИД (Кентербери, Великобритания, 23–25 марта 1991 г.). / В. А. Виноградов, Л. В. Скворцов // Теория и практика общественно-научной информатики. – 1991. – № 2. – С. 5–29;
Семенюк Е. П. Перспективи розвитку інформаційної культури в Україні / Е. П. Семенюк // Інформатизація та нові технології. – 1993. – № 23. – С. 11–13;
Информационная культура специалиста / Харьк. гос. ин-т культуры ; под общ. ред. Е. А. Медведевой ; сост. : Л. Я. Нагорная (Филиппова), Е. П. Щербинина, В. Н. Грамма. – Харьков, 1995. – 36 с.;
Винарик Л. С. Информационная культура: эволюция, проблемы / Л. С. Винарик, А. Н. Щедрин. – Донецк : ИЭП НАН Украины, 1999. – 144 с.;
Кравец В. А. Вопросы формирования информационной культуры / В. А. Кравец, В. Н. Кухаренко // Дистанционное образование. – 2000. – № 4. – С. 35-37;
Брижко В. М. Вступ до інформаційної культури та інформаційного права : моногр. / В. М. Брижко, В. Д. Гавловський, Р. А. Калюжний, В. М. Попович, В. С. Цимбалюк ; Акад. прав. наук України, Наук.-дослід. центр прав. інформ. – Ужгород : ІВА, 2003. – 240 c.;