Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 98
За місяць : 1312
Кількість
статей : 786
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Вагилевич Іван Миколайович
Рубрики : Персоналії
Вагилевич Іван Миколайович

image

Вагилевич Іван Миколайович [псевд.: Вагилевич Далибор, Волк Заклика, Vahylevic, Wagilewicz Haliczanin, Wilk, Zaklika та ін.; криптоніми: W. J., D. J. W., J. W., I. W., D. Jan, D. N. та ін.; 02.09.1811, с. Ясень-Горішній Стрийського округу Королівства Галичини та Володимирії, Австрійська імперія (нині с. Ясень Рожнятівського р‑ну Івано‑Франківської обл.) – 10.05.1866, Львів] – поет, філолог, етнограф, історик, археограф, бібліограф, громадський діяч. Один із зачинателів нової української (руської, за тогочасною термінологією) літератури на Галичині.

Походив із сім’ї українського священника. Раннє дитинство провів серед селян-бойків. Після успішного закінчення чотирирічної школи в м. Бучач  (1822) продовжив навчання у Станіславівській гімназії (нині – м. Івано‑Франківськ, 1823–1829). Надалі навчався у Львівській греко-католицькій духовній семінарії з одночасним прослуховуванням курсу філософії у Львівському університеті (1830–1839). Під час навчання в університеті цікавився історією, філологією, етнографією, впорядковував особові збірки документів та приватні бібліотеки на запрошення їх власників, зокрема, в 1832 р. спільно з Я. Головацьким (1814–1888) упорядкував бібліотеку графа Я. Тарновського (1777-1842) в с. Дикові, набуваючи таким чином досвіду опрацювання документів і книжок, їх реєстрації.

У 1833 р. спільно з М. Шашкевичем (1811–1843) і Я. Головацьким став фундатором напівлегального демократично-просвітницького та літературного угруповання «Руська трійця», члени якого ставили собі за мету «все життя працювати на користь народу і відродження руської народної словесності», тобто рідної української мови.

Вивчаючи  життя, традиції та історію українців, І. Вагилевич упродовж 1834–1841 рр., як і інші члени «Руської трійці», побував у багатьох містечках та селах Галичини, Буковини та Закарпаття, занотовуючи свої спостереження, які стали основою численних добірок матеріалів з народознавства, фольклористики, історії та мовознавства. Першою пробою сил для членів гуртка став рукописний збірник власних поезій та перекладів під назвою «Син Русі» (1833). І. Вагилевич є співавтором забороненої цензурою збірки «Зоря» (1834), яка містила народні пісні, оригінальні твори «трійчан», історичні та публіцистичні матеріали.

image

Співавтор та співупорядник виданого в Будапешті альманаху «Русалка Дністровая» (1837), де замість «язичія» (один із типів штучно витвореної книжної мови в Галичині, на Буковині, Закарпатті 19 ст.) застосовано живу народну мову, заклавши основи нової української літератури на теренах Західної України. В альманасі вміщено поеми І. Вагилевича «Мадей», «Жулин і Калина», його наукову передмову «Передговор к народним руським пісням» до добірки українських пісень.

Переклав прозою українською і польською мовами «Слово о полку Ігоревім», додавши до нього науковий коментар (1836, український переклад опубліковано у 1884 р.). Спільно з А. Бельовським здійснив переклад українською і польською мовами та опублікував «Повість временних літ» «Літопис Нестора» з додатками «Повчання Володимира Мономаха» і «Лист князеві Олегові Святославовичу» (1864, 1866).

Листувався з багатьма вченими-славістами і фольклористами: О. Бодянським, П. Лукашевичем, В. Мацейовським, М. Погодіним, О. Стороженком, І. Срезневським, П. Шафариком та ін.

З огляду на різнобічність наукових зацікавлень, глибоку ерудицію та любов до книги І. Вагилевича Я. Головацький називав його «живою енциклопедією». Водночас через діяльність у «Руській трійці» І. Вагилевич зазнавав переслідувань, зокрема, на священника його висвятили лише через сім років після закінчення семінарії.

У 1841–1844 рр. друкував свої історичні, археологічні та етнографічні розвідки в чеських та польських періодичних виданнях  «Časopis českého Muzeum», «Jutrzenka», «Biblioteka Ossolińskich», «Dziennik literacki» та ін.

У 1846–1848 рр. – священник (парох) у с. Нестаничі Золочівського округу (нині – село Радехівського р‑ну Львівської обл.). Проживав у тому ж будинку, що й М. Шашкевич.

 1848 р. виїхав до Львова, самовільно залишивши парафію, за що згодом був позбавлений духовного сану. У цьому ж році став відповідальним редактором газети «Дневник руський» (побачили світ 9 номерів), яку видавав «Руський собор» – культурно‑політична інституція полонофільської частини української шляхти, що пропагувала ідею українсько‑польського зближення в Галичині. І. Вагилевич, зокрема, опублікував у газеті кілька статей з історії літератури, в яких стверджував, що українська література бере свій початок від часів Київської Русі. Також у газеті друкувалися статті про діяльність Кирило-Мефодіївського товариства та висловлювалися симпатії до прогресивних сил польського суспільного руху. Займав проукраїнську позицію і сформулював на шпальтах «Дневника руського» програмні засади модерного українського націоналізму. Водночас через зближення та співпрацю з польським табором відвернув від себе українську громадськість.

Від 1848 р. і до кінця життя І. Вагилевич зосередився переважно на науковій діяльності.

У 1851 р. працював хранителем (кустошем) бібліотеки Оссолінських (нині частина її зібрань зберігається у Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника). Через 9 місяців був звільнений з причини відсутності сталих релігійних переконань (перейшов у лютеранство). За іншими відомостями (В. Кметь), працював в Оссолінеумі кілька років, у 1855 р. був там заступником кустоша.

Впродовж 1852–1859 рр. І. Вагилевич не мав постійної роботи, тому на прожиття та утримання сім'ї заробляв шляхом випадкової працевлаштованості, зокрема, коректором та експедитором у редакціях польських газет «Gazeta Lwowska» і «Glos»; там само друкував свої статті. Брав участь у підготовці нового видання «Словника польської мови» С. Лінде (1854–1861).

У 1861 р. займався перекладами українською мовою урядових документів адміністративного органу – Крайового виділу, та редагуванням виступів депутатів Галицького сейму.

Працював на посаді архіваріуса (наукового керівника) з упорядкування лонгерського міського архіву Львова (1862–1866). Застосовуючи новаторський, науково обґрунтований підхід до справи, здійснив реорганізацію архіву, запровадив нову методику поділу документів та їх описання, керував упорядкуванням фондів. Створив колекцію пергаментних грамот, уперше в Україні підготував до неї розгорнутий опис реґестового типу.

Є автором низки праць з етнографії і фольклористики: «Гуцули, мешканці Східного Прикарпаття» (1838), «Бойки, русько‑слов’янський люд у Галичині», «Лемки – мешканці Західного Прикарпаття» (обидві – 1841), «Слов'янська символіка і демонологія» (не завершена, в рукопису); з філології – «Статті про південно‑руську мову» (в рукопису), «Грамматика языка малоруского в Галиции» (1845), «Замітки о руській літературі» (1848), та ін. Уклав збірку українських народних пісень (опублікована лише у 1983 р.). Залишив значний творчий доробок у галузі археології, історії та спеціальних історичних дисциплін. Одним із перших опублікував результати досліджень археологічних пам’яток на теренах Галичини – скель у селах Розгірче (1838), Урич (нині – обидва села Львівської обл.; 1843), Бубнище (нині – село Івано-Франківської обл.; 1862).

Як учений-археограф дослідив чимало рукописних збірок, архівів з метою виявлення писемних пам’яток з історії українського народу. Спільно з Я. Головацьким відкрив і опрацював пам’ятки давньоукраїнського законодавства (списки Кормчої книги 12–13 і 15 ст. із текстами статутних грамот князів Володимира Святославича і Ярослава Володимировича (Мудрого) та інші актові джерела. Видав працю «Монастир Скит у Маняві» (1848). Опублікував чимало документів з історії Галичини і Буковини 14–17 ст. (1857). Упорядкував збірку документів про історію Львова й Галичини 14–15 ст., яка ввійшла до багатотомного видання «Akta grodzkie i ziemskie» (1872, т. 3–4). Брав участь також у підготовці видання «Monumenta Poloniae Ніstoricа» (1864). На основі зібраних і опрацьованих джерельних матеріалів склав «Хронологічні таблиці до загальної історії», «Хронологію загальної історії слов'ян», «Хронологію східних слов'ян», «Хроніки» Південної і Північної Русі, чехів, хорватів, сербів, болгар, Дубровницької республіки, «Iсторію польського народу 1038–1090» (в рукописах).

Бібліографічна діяльність І. Вагилевича тісно пов’язана з його історичними, етнографічними, лінгвістичними та літературознавчими дослідженнями. Найактивніше в цій галузі він працював у 1840‑х рр. До наукових досягнень ученого як одного з перших бібліографів у Західній Україні слід віднести бібліографічні покажчики: «Писателі польські русини» (1843) з додатком «Латинські письменники‑русини»; «Європейська бібліографія», в основу якого покладено персональний принцип розміщення матеріалу (рукопис, незавершений); тематичний покажчик, присвячений історичній бібліографії, – «Джерела про населення стародавньої Європи» (рукопис, незавершений).

Помітне місце займають бібліографічні огляди літератури в історичних та етнографічних дослідженнях і в кореспонденції вченого. Стаття «Літературні повідомлення зі Львова» (1841, анонімно надрукована в журналі «Москвитянин») містить стислу характеристику літературного і наукового руху в Східній Галичині й Польщі, інформацію про періодичні видання та їх вартість. Значний бібліографічний матеріал представлено в надрукованому ним у «Дневнику руському», літературному огляді «Замітки о руській літературі» (1848, №№ 5, 6, 9), «Хронологічних таблицях до загальної історії», монографії «Виведення початків слов’ян від фрако‑іллірійців» (1854, опубліковано фрагмент).

У своїх політичних і релігійних переконаннях не був послідовним, через що подекуди не знаходив порозуміння з провідниками української національної ідеї. Останні роки життя І. Вагилевича минули у злиднях, тяжких умовах недооцінки його наукової праці. Проте йому вдалося завершити велику кількість історичних досліджень, які в основному залишилися переважно в рукописах.

Попри суперечливі моменти в житті і творчості, релігійних поглядах, І. Вагилевич є одним із зачинателів українського руху просвітництва, першовідкривачем багатьох фольклорних українських тем, визначним архівістом, бібліографом. На знак вдячності й пошани в багатьох містах та селах України іменем ученого названо вулиці, встановлено меморіальні дошки та пам’ятники. У рідному с. Ясень реставровано пам’ятник та відкрито музей І. Вагилевича (1995), в Івано‑Франківську відкрито пам’ятник (2013) та музей‑кімнату «Руської трійці» (2017).

На основі фактів біографії І. Вагилевича польський письменник Я.-Х. Захаріясевич написав двотомну повість «Учений» (1855), український письменник Р. Іваничук – роман «Саксаул у пісках» (2000).

Особовий архів І. Вагилевича зберігається у відділі рукописів ЛННБУ ім. В. Стефаника (ф. 19).

Твори

Грамматика языка малорусского в Галиции / сочиненная Иваном Вагилевичем. – Львов : Печатано в Ин‑те Ставропиг., 1845. – XXIII, 181 с. : 1 л. табл. – Текст пол., рус.

Лемки – мешканці Західного Прикарпаття / І. М. Вагилевич // Записки Наук. т-ва ім. Шевченка. – 1965. – Ч. 4. – С. 76–80.

Бойки – русько‑слов’янський народ у Галичині / І. М. Вагилевич // Жовтень. – 1978. – № 12. – С. 117–129.

Твори / М. С. Шашкевич, І. М. Вагилевич, Я. Ф. Головацький ; [упоряд., вступ. ст. та прим. М. Й. Шалати]. – Київ : Дніпро, 1982. – 367 с. –Твори І. М. Вагилевича: с. 131–210.

Народні пісні в записах Івана Вагилевича / [упоряд., вступ. ст. і прим. М. Й. Шалати]. – Київ : Муз. Україна, 1983. – 158, [1] c. : іл., ноти.

Русалка Дністровая : фольклорно‑літ. альм. «Руської трійці». – Київ : Дніпро, 1987. – 206 с. – Із змісту: І. Вагилевич. Передговор к народним руським пісням. – С. 33 ; І. Вагилевич.  Мадей : [поема]. – С. 113–117 ; І. Вагилевич.  Жулин і Калина : казка. – С. 120–129.

Твори  / І. М. Вагилевич, К. М. Вагилевич ; упоряд. та ред. Є. Шморгун. – Рівне : Азалія, 2006. – 366 с. : іл. – Твори І. М. Вагилевича: с. 10–150.

Русалка Дністровая : [альманах] / за ред., [упоряд.] М. Шалати. – 8‑е перевид. укр. кн. раритету 1837 р. – Дрогобич : Коло, 2012. – 232 с., [8] арк. фотоіл.

Листи до М. Погодіна (1842), Я. Головацького (1843).

Джерела

Головацкий Я. Судьба одного галицко-русского ученого : к биографии Ивана Николаевича Вагилевича / Я. Головацкий // Киев. старина. – 1883. – Т. 6. – С. 453–472.

Головацький Я. Ф. Воспоминания о Маркиане Шашкевиче и Иване Вагилевиче / Я. Ф. Головацкій // Литературный сборникъ издаваемый литературным обществом Галицко-Русской матицы. – Львовъ, 1885. – Вып. 1. – С. 10–41.

Возняк М. З бібліографічних занять Івана Вагилевича / М. Возняк // Зап. Наук. т-ва ім. Шевченка. – Львів, 1913. – Т. 116, кн. ІV. – С. 168–176.

М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький : бібліогр. покажч. / Львів. б-ка АН УРСР ; М. П. Гуменюк, Є. Є. Кравченко ; ред. Г. Ю. Гербільський. – Львів, 1962. – 135 с.

Полєк В. I. М. Вагилевич у спогадах польського письменника. Муза чи медуза? (Листок з моїх спогадів) / В. Полєк // Архіви України. – 1967. – № 2. – С. 48–53.

Іван Вагилевич : покажч. рукописів праць та матеріалів до біогр. : до 175 річчя від дня народж. І. М. Вагилевича / АН УРСР, Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника ; О. О. Дзьобан ; наук. ред. М. Й. Шалата. – Львів, 1986. – 75 с.

Ільницька Л. Якщо не Вагилевич... / Луїза Ільницька // Жовтень. – 1986. – № 5. – С. 128–129.

Петраш О. О. «Руська трійця»: М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький та їхні літературні послідовники / О. Петраш. – 2-е вид., допов. – Київ : Дніпро, 1986. – С. 85–117.

Дем’ян Г. В. Бібліографічна діяльність І. Вагилевича / Г. В. Дем’ян // Бібліотека. Книга. Читач / АН УРСР, Львів. наук. б‑ка ім. В. Стефаника. – Київ : Наук. думка, 1987. – С. 44–55.

Дем’ян Г. Іван Вагилевич – історик і народознавець / Григорій Дем’ян ; АН України, Ін‑т народознавства. – Київ : Наук. думка, 1993. – 151 с.

«Руська трійця»: Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький : бібліогр. покажч. (1834–1990) / Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника ; Л. І. Ільницька (уклад.) ; наук. ред. Ф. І. Стеблій. – Львів, 1993. – С. 48–61.

Гаврилів Б. Прикарпаття в історико‑краєзнавчих дослідженнях Івана Вагилевича / Б. Гаврилів, З. Бойчук ; Івано‑Франків. обл. орг. Укр. т‑ва охорони пам'яток історії та культури, Всеукр. спілка краєзнавців. – Івано‑Франківськ, 1996. – 39 с.

Ільницька Л. До біографії Івана Вагилевича (З маловідомих матеріалів) / Л. Ільницька // Шашкевичіана : зб. наук. пр. Вип. 1–2 / редкол.: Я. Ісаєвич, М. Ільницький (відп. ред.) [та ін.]. – Львів ; Броди ; Вінніпег : Просвіта, 1996. Вип 1 : Маркіян Шашкевич і українське національне відродження ; вип. 2 : «Руська трійця», її оточення, послідовники і дослідники. – С. 279–287.

Горак Я. Родина Івана Вагилевича : [до 160‑річчя виходу «Русалки Дністрової»] / Я. Горак // Дзвін. – 1997. – № 7. – С. 126–129.

Іван Вагилевич – співзасновник «Руської трійці» // Шашкевичіана : зб. наук. пр. : вип. 3/4 / Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича [та ін.]. – Львів ; Вінніпег, 2000. – С. 116–169.

Кметь В. Вагилевич Іван Миколайович / Василь Кметь // Українська архівна енциклопедія / Держ. ком. архівів України, Укр. наук.-досл. ін-т архів. справи та документозн. – Київ, 2008. – С. 197–198.

Гаврилів Б. М. Вшанування пам’яті «Руської трійці» (Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький) / Б. М. Гаврилів, І. Ф. Миронюк, Ю. М. Угорчак. – Івано‑Франківськ : Місто НВ, 2011. – С. 63–122.

Гаврилів Б. Іван Вагилевич і Прикарпаття / Богдан Гаврилів // Галичина. – 2011. – 3 верес. (№ 130). – С. 6.

Рева Л. Іван Вагилевич і проблема українсько-польського громадянського та культурного порубіжжя / Лариса Григорівна Рева.


Швачка Тетяна Олександрівна
Статтю створено : 21.08.2020
Останній раз редаговано : 25.08.2020