За місяць : 751
статей : 1076
| Рубрики : | Персоналії |
Чепіга Наталія Іванівна [21.08.(02.09).1877, с. Виповзки Переяславського пов. Полтавської губ., нині – Бориспільського р-ну Київської обл. – 31.10.1960, Харків] – бібліотекознавець, організаторка бібліотечної справи, громадська діячка; завідувачка (1903–1926), перший директор Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка (1926–1930).
Народилася в козацькому селі (одним із його перших поселенців був козак Чепіга) у багатодітній родині. Дитинство провела в містечку Зіньків на Полтавщині, де батько завідував місцевою початковою школою посиленого типу. Початкову освіту здобула в чотирикласній Переяславській жіночій гімназії; під час навчання опановувала французьку й німецьку мови, брала уроки рукоділля та гри на фортепіано. Після переїзду родини до Харкова (бл. 1891) закінчила восьмикласну Першу (Маріїнську) жіночу гімназію. Прагнула продовжити навчання, проте через фінансову скруту після смерті батька не змогла реалізувати цей намір.
Трудову діяльність розпочала 1901 року як платна службовиця абонемента Харківської громадської бібліотеки (ХГБ, з 1922 р. – Харківська державна бібліотека ім. В. Г. Короленка, ХДБ; нині – Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка, ХДНБ).
Працювала під керівництвом своєї на рік старшої рідної сестри, завідувачки абонемента Марії Румницької (в ХГБ / ХДНБ працювала з 1895 по 1947 рр.; певний час обіймала посади заступника директора і директора книгозбірні), виявляючи наполегливість в опануванні фаху. Д. Багалій (голова правління ХГБ у 1893–1906 рр.) у статті до 30-річчя ХГБ згадував: «Платні службовці, котрі до послідніх часів одержували злиденну платню, теж виявляли прихильність до бібліотечних інтересів і знання бібліотечної справи, такі були сестри Чепіги».
Бібліотечну освіту здобула вже маючи 14-річний стаж роботи в ХГБ, двічі навчаючись на бібліотечних курсах у Москві: 1915 р. – при міському народному Університеті ім. А. Шанявського, а після 1918 р. – за оновленою програмою на бібліотечному відділенні Інституту позашкільної освіти.
У грудні 1903 р. рішенням правління ХГБ Н. Чепіга була призначена на посаду завідувача бібліотеки. Брала участь у засіданнях правління, спрямовувала колектив установи на виконання його рішень, дбала про залучення коштів для фінансування бібліотеки та комплектування фонду. Під її керівництвом й безпосередньою участю було вдосконалено роботу книгосховища й абонемента, оптимізовано процеси приймання, розстановки та видачі літератури. Також вона здійснювала нагляд за впровадженням унікальних «карткових систем», розроблених безпосередньо в бібліотеці. Ініційоване нею розширення штату платних службовців дістало підтримку правління ХГБ, що водночас призвело до збільшення обсягу її управлінських обов’язків. За сумлінну працю Н. Чепіга регулярно отримувала грошові винагороди від правління бібліотеки.
Починаючи з 1906 р., ХГБ стала об’єктом переслідувань з боку влади. Почалися обшуки, а серед заарештованих співробітників опинилися сестра Марія та брат Іван. У складних умовах тиску на колектив бібліотеки завідувачка виявляла неабиякі організаторські здібності: підтримувала працівників, дбала про сприятливий морально-психологічний клімат та запобігала конфліктам.
Під керівництвом Н. Чепіги ХГБ провадила активну просвітницьку діяльність. У 1904–1919 рр. вечорами у Великій читальній залі регулярно відбувалися літературні вечори, лекції та концерти (зокрема доброчинні). Завідувачка особисто чергувала на цих заходах, позаяк за тогочасною інструкцією службовцям абонемента ХГБ мешкала безпосередньо в будівлі книгозбірні (згідно з документами, у 1909–1916 рр. вона офіційно сплачувала кошти як квартировинаймач).
1912 року Н. Чепіга разом з усіма службовцями брала активну участь у підготовці до 25-річчя ХГБ. На той час бібліотека посідала третє місце за обсягом фондів серед провінційних публічних бібліотек Російської імперії, а за інтенсивністю книговидач зрівнялася з Імператорською публічною бібліотекою (нині – Російська національна бібліотека). За цей період очолювана Н. Чепігою установа була представлена на всесвітніх виставках у Сент-Луїсі (1904) та Льєжі (1905), а також на Першому Всеросійському з’їзді з бібліотечної справи (1911). Під час ювілейних урочистостей голова правління ХГБ О. Анциферов відкреслив відданість колективу справі: «…здійснювали сумлінно свою нелегку працю, керовані свідомістю важливості культурної мети, заради якої вони працювали. Та й тепер ця ідеальна мета дає нам низку цінних співробітниць, незважаючи на більш ніж скромну винагороду, яку може запропонувати їм правління».
Перша світова війна та події 1917 р. суттєво ускладнили діяльність бібліотеки: через припинення міських субсидій та відсутність пожертв фінансовий стан установи став критичним. Після націоналізації ХГБ (1919) та припинення діяльності її правління Н. Чепіга перебрала одноосібне керівництво книгозбірнею. У своїй роботі вона спиралася на власний практичний досвід, адаптуючи діяльність закладу до розпоряджень нових державних органів. Значну увагу приділяла господарським питанням, особисто звертаючись до різних інстанцій для забезпечення бібліотеки паливом, елементарним обладнанням та інвентарем.
Протягом 1919–1922 рр. в умовах епідемій, фінансової скрути, відсутності в бібліотечних приміщеннях опалення та енергопостачання Н. Чепіга забезпечувала безперервну роботу установи. Зокрема, у 1920 р. для обігріву приміщень було встановлено тимчасові печі («груби») та придбано дрова в борг. Завдяки наполегливості та досвіду Н. Чепіги, попри всі негаразди, управлінський хаос у Харкові, книгозбірня не переривала обслуговування читачів.
З 1922 р., з набуттям статусу державного закладу, діяльність бібліотеки була підпорядкована ідеологічним завданням радянської держави. У цей складний період відповідно до низки декретів та постанов найменування книгозбірні кілька разів змінювалося. Завдяки зусиллям її керівниці суттєво зросли темпи комплектування фонду.
Н. Чепіга послідовно дбала про удосконалення структури бібліотеки: 1906 р. за сприянням Д. Багалія створено український відділ, 1908 р. – підрозділ для обслуговування дітей (з 1916 – дитячий відділ), а згодом – відділ газет та журналів та сектор пересувок (1924).
За її участі відновив роботу музичний відділ з абонементом (засновано 1902 р.), визначено напрями його роботи та завдання. За задумом Н. Чепіги він мав стати науковим осередком музичної бібліографії та координувати роботу профільних відділів у закладах культури міста. Вже до жовтня 1930 р. ця діяльність стала системною: започатковано укладання покажчиків («Українська нація в музиці», «Бібліографія української музичної бібліографії»), організовувалися книжкові виставки та концерти. На прохання керівниці відомий музикознавець Й. Миклашевський створив картотеку музичної літератури.
З огляду на розширення складу читачів та їхні запити в 1920 р. запрацював консультаційний відділ на чолі з Б. Боровичем. Тут не лише надавали кваліфіковану допомогу читачам та укладали рекомендаційні списки, у т. ч. й для різних організацій (бібліотек вишів, провінційних книгозбірень), а й організовували книжкові виставки, вечори «живої» бібліографії, надавали методичні консультації бібліотекарям, провадили соціологічні дослідження. Саме в цьому відділі, попри тогочасну критику, впроваджували американський досвід зі створення предметного каталогу.
Особливу увагу очільниця бібліотеки приділяла дитячому відділу. Попри значні труднощі, вдалося зберегти унікальний фонд, який став ледь не єдиним в Україні джерелом для перевидання дитячих книжок державними видавництвами. При відділі діяли гуртки (авіаційний, драматичний, технічний, самоосвіти) та осередок організації «Юний Спартак». Влітку для безпритульних дітей працювала читальня в університетському саду (нині — парк ім. Т. Шевченка). Як методичний центр, відділ консультував міські та шкільні бібліотеки, а з 1922 року тут гуртувалися дитячі бібліотекарі Харкова.
Задля розв’язання організаційних проблем Н. Чепіга запровадила регулярні збори персоналу, на яких проводили бібліографічні огляди нових книжок та обговорювали шляхи вдосконалення виробничих процесів (деякі не могли бути виконані через слабкість матеріальної бази). Їй вдалося стабілізувати кадровий склад: було введено штатні посади бібліотекарів, які обіймали, зокрема, й деякі колишні члени правління ХГБ.
З 1923 р., у межах політики українізації, завідувачка сприяла створенню при бібліотеці гуртка з вивчення української мови та відкриттю читальні в міському парку. Було розширено виставкову діяльність, розпочато укладання українськомовних бібліографічних списків та випуск тематичних бібліотечних плакатів до ювілеїв українських письменників. Працівники відділу «Україніка» (фонд якого до 1927 р. комплектувався винятково українською мовою) надавали консультаційну допомогу з українознавства читачам та видавництвам. Для подолання кадрового дефіциту у відділі Н. Чепіга налагодила співпрацю з науково-дослідним Інститутом Тараса Шевченка (1927–1929, нині – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України), фахівці якого допомагали в організації внутрішньої роботи підрозділу.
Після затвердження на посаді директора ХДБ (1926) Н. Чепіга активно долучилася до організації Першого Всеукраїнського бібліотечного з’їзду. Захід відбувся на базі бібліотеки: тут готували його програму, обговорювали тези доповідей, а для учасників влаштували виставку з бібліотекознавства та екскурсії книгозбірнею.
Доклала зусиль до відновлення зв’язків ХДБ з бібліотеками та науковими установами США, Австралії, Венесуели та Нідерландів. Попри запрошення на конференцію з нагоди 50-річчя Американської бібліотечної асоціації (а також пропозицію набути її членства) та на Міжнародний конгрес бібліотекарів і друзів книги у Празі (1926), взяти участь у цих заходах не змогла через бюрократичні перепони. Проте того ж року відвідала бібліотеки Берліна, Лейпцига та Мюнхена з метою вивчення їхньої діяльності. Німецький досвід став основою доповідей Н. Чепіги в ХДБ та бібліотечній секції Наркомату освіти (НКО) УСРР.
Н. Чепіга очолювала будівельну комісію зі зведення другої черги книгосховища ХДБ за проєктом зодчого О. Бекетова (завершено навесні 1929 р.) та ініціювала виокремлення дитячого відділу (задля цього клопотала перед Харківською міськрадою про передання бібліотеці сусіднього будинку).
Протягом вересня 1929 – березня 1930 рр. бібліотечний відділ НКО УСРР проводив обстеження книгозбірні. Нарком освіти М. Скрипник не затвердив підготовлену за результатами перевірки резолюцію, через що було призначено новий склад комісії. В тодішніх публікаціях у пресі бібліотеку звинуватили у «відсутності твердого керівництва» та небажанні вести агітаційну роботу. У квітні 1930 року Н. Чепігу звільнили з посади директора; причини її відставки залишаються невідомими.
Протягом усього професійного шляху Н. Чепіга була активною громадською діячкою: членом ХГБ та Російського бібліотечного товариства (з 1916 р.), ініціювала відкриття його харківської філії. Мала членство в низці організацій: Харківському товаристві грамотності; Товаристві любителів природи; Лізі боротьби з туберкульозом; Товаристві допомоги хворим та бідним студентам Харкова; Товаристві взаємної допомоги працюючих жінок. У 1929 р. долучилася до створення пунктів лікнепу та увійшла до правління осередку «Геть неписьменність». Під час «бібліотечного походу» наприкінці 1929 р. організовувала приймання «шкідливої» літератури до фондів ХДБ.
З часу заснування журналу «Бібліологічні вісті» (1923) долучалася до його формування, була серед авторів видання.
Брала участь у знакових фахових заходах: Всесоюзній нараді книжкових палат (Харків, 14–17 березня 1927; разом із Б. Боровичем); у святкуванні 50-річного ювілею наукової діяльності академіка Д. Багалія (Велика читальна зала ХДБ, 27 грудня 1927); Першій Всеукраїнській нараді робітників книги з доповіддю про діяльність ХДБ (Харків, 8–9 листопада 1923), секції НКО УСРР при міській раді, що стосувалась усунення виявлених недоліків у діяльності книгозбірні (1930). Була делегатом та членом президії Першої конференції наукових бібліотек УСРР (28–31 грудня 1925).
За 29 років роботи в бібліотеці Н. Чепіга зблизилася з представниками творчої інтелігенції, підтримувала зв’язки з науковцями та громадськими діячами Харкова. Вона товаришувала з родиною українського письменника й композитора Г. Хоткевича, плідно співпрацювала з Д. Багалієм, О. Габелем, Л. Хавкіною та іншими видатними особистостями, підтримуючи й втілюючи в життя їхні прогресивні бібліотечні ідеї.
Чепіга Н. Харківська центральна державна бібліотека ім. Короленка (Коротка інформація про її діяльність) / Н. Чепіга // Нова кн. – 1924. – № 1. – С. 59–60.
Чепига Н. И. Харьковская центральная государственная библиотека им. Короленко : (крат. информ. о ее деятельности) / Чепига Н. И. // Крас. библиотекарь. – 1924. – № 2/3. – С. 166–167.
Матеріяли до реформи бібліотечної справи на Україні // Бібліол. вісті. – 1928. – № 1. – С. 86–102. – Зі змісту: Про роботу Харківської державної бібліотеки ім. Короленка / [Н. І. Чепіга], с. 91–93.
Особовий фонд М. О. Габель в ХДНБ. Ф. 4, оп. 1 // Матеріали з історії Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка : рукописи та машинописи. – Б. в., 1920–1940. – 228 арк.
Багалій Д. Харківська громадська бібліотека яко тип наукової і загально-просвітової обласної бібліотеки / Дм. Багалій // Книжний вістник. – 1919. – Кн. 2. – С. 41–57.
Перша Всеукраїнська нарада робітників книги : [згадується доп. Н. І. Чепіги про діяльність Харків. б-ки ім. В. Г. Короленка] // Бібліол. вісті. – 1923. – № 4. – С. 51.
Балика Д. [Перший Всеукраїнський бібліотечний з’їзд у Харкові] // Бібліол. вісті. – 1926. – № 1. – С. 79–80.
[До 25-річчя службової діяльності директора ХДБ Н. І. Чепіги] // Бібліол. вісті. – 1926. – № 4. – С. 96.
Перша конференція наукових бібліотек УСРР : [згадується Н. І. Чепіга як делегат та член президії] // Бібл. зб. – Київ, 1926. – Ч. 1 : Праці першої конференції наукових бібліотек УСРР. – С. 5, 8.
Серед книжок : [інтерв’ю із зав. Н. І. Чепігою про роботу б-ки ] // Вісті ВУЦВК. – 1926. – 5 серп. – С. 3. – Підпис: А. І-ч.
Сосновый Т. 40 лет : (Гос. б-ка им. В. Г. Короленко) : [згадується 25-річчя діяльності Н. Чепіги] // Харьк. пролетарий. – 1926. – 12 окт.
Всесоюзна нарада книжкових палат : [про участь Н. І. Чепіги та Б. О. Боровича] // Бібліол. вісті. –1927. – № 2. – С. 109.
Кордес-Борисова В. По библиотекам Харькова : (путевые впечатления) : [інтерв’ю з Н. І. Чепігою] // Крас. библиотекарь. – 1927. – № 6. – С. 57–60.
Левин К. В Харькове : [про доповідь Н. Чепіги щодо поїздки в Німеччину] // Крас. библиотекарь. – 1928. – № 2. – С. 71.
Епштейн. Свіжого повітря в бібліотеку (Державна бібліотека ім. Короленка) : [про недоліки у діяльності] // Нар. учитель. – 1930. – 2 лют.
Хоткевич П. Випадкові нотатки // Хоткевич Г. Спогади. Статті. Світлини. – Київ, 1994. – Про Н. Чепігу: с. 67.
Чепіга Наталія Іванівна // Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. – 1941 р.) : матеріали до біобібліогр. слов. / Нац. акад. наук України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукоп. – Київ, 2017. – С. 483.
Петренко Н. І в роки бурь, і голоду, і холоду : [іст. нарис про Н. І. Чепігу] // Бібл. форум України: історія, теорія і практика. – 2022. – № 2. – С. 37–46.