За місяць : 1107
статей : 1008
Школа і технікум політосвіти – державні середні спеціальні навчальні заклади в Україні в період 1920–1940-х рр., які готували політосвітні (культурно-освітні) кадри середньої ланки: організаторів культурно-просвітницької роботи, завідувачів та фахівців масових бібліотек, будинків культури, клубів тощо.
Підготовку бібліотекарів середньої кваліфікації в УСРР на бібліотечних відділеннях Ш. / т. п/о, так само, як і на політосвітніх (культурно-освітніх) відділеннях педагогічних технікумів, радпартшкіл третього ступеня і деяких інших навчальних закладів, було розпочато в середині 1920-х рр., переважно на базі неповної середньої освіти (4–7-ми класів тогочасних шкіл).
До навчальних закладів системи політосвіти в СРСР у 1920–1930-х рр. належали: школи ліквідації неписьменності; радпартшколи; школи підвищеного типу для дорослих; школи для малописьменних; політшколи; клуби учнів; хати-читальні; технікуми комуністичної освіти; Ш. / т. п/о та ін. Їх загальна кількість в Україні обчислювалася кількома тисячами, оскільки гостро стояло питання не лише про подолання неписьменності серед населення, насамперед селянства, а й підготовки великої кількості політично грамотних кадрів, здатних самостійно вести роботу у визначеному владою напрямі. Водночас вирішувалося завдання підготовки слухачів до подальшої самоосвіти та до вступу в навчальні заклади вищого рівня. Тільки на Харківщині в середині 1920-х рр. діяло приблизно 200 шкіл політосвіти. Це були переважно невеликі навчальні заклади, де вчилося від кількох десятків до 200–300 учнів.
До шкіл політосвіти в 1920-х рр. приймали осіб, які досягли 17 років, вміли швидко читати, писати, знали арифметику та інші навчальні предмети в обсязі загальної школи першого ступеня (4-х класів). Термін навчання, залежно від рівня освіти, тривав два або три роки, відповідно діяли дво- та трирічні школи політосвіти. Окрім загальноосвітніх дисциплін, тут вивчали спеціальні предмети, що визначалися спеціалізацією школи, у т. ч. культурно-освітньою. Випускники шкіл політосвіти мали ті ж права і можливості, що й випускники інших середніх спеціальних навчальних закладів (технікумів). Зокрема, вони мали право, після успішного складання вступних іспитів, вчитись у закладах вищої освіти, хоча формально вважалося, що школи політосвіти були лише початковою професійною сходинкою в підготовці фахівців і нижчою за рівнем порівняно з технікумами.
За радянської влади набуття фаху бібліотекаря в Україні, особливо в 1920–1940-х рр., тісно ув’язувалося з політичною та педагогічною освітами. Основні засади бібліотечної освіти у профільних інститутах, технікумах Ш. / т. п/о ґрунтувалися на принципах: партійності та комуністичного виховання; формування соціально активних і політично грамотних культармійців, які вели політосвітню роботу; домінування політграмоти як бази гуманітарної професійної освіти; поєднання суспільно-політичної підготовки та бібліотечних знань у формуванні прикладних професійних навичок і вмінь. Обов’язковий перелік суспільно-гуманітарних дисциплін охоплював основи марксизму-ленінізму, політекономії, курсів історії партії, вітчизняної історії, літератури, атеїзму, педагогіки, психології та інших предметів. Ідеологічна складова у бібліотечній освіті посідала провідне місце.
Загальна професійна проблематика в 1920-х – на початку 1930-х рр. практично не виходила за межі вивчення «бібліотекознавчої» спадщини В. Леніна та Н. Крупської, а також критики «буржуазного» бібліотекознавства. Згодом у навчальних програмах бібліотечних відділень Ш. / т. п/о, як й інших середніх спеціальних бібліотечних навчальних закладів, поряд з теоретичною підготовкою значна увага стала приділятися практичному засвоєнню навчального матеріалу, здобуттю певних професійних навичок і вмінь. Навчальні плани з курсів «Загальна бібліографія», «Галузева бібліографія», «Організація фондів і каталогів», «Бібліографія та комплектування» тощо були розроблені таким чином, щоб теоретичний матеріал відразу закріплювався на практиці, безпосередньо в бібліотеках.
У СРСР у 1920–1940-х рр., і надалі, бібліотекар розглядався насамперед як ідеологічний працівник, помічник партійних і радянських органів, зокрема в реалізації численних ідеологічних, господарчих та інших кампаній. Система масової політико-освітньої роботи серед дорослого населення фокусувалася на вихованні в дусі відданості ідеям марксизму-ленінізму та мобілізації громадян на виконання конкретних завдань, поставлених комуністичною партією, в тому числі шляхом пропаганди літератури та читання відповідних джерел. Політосвітня і культурно-освітня робота, включно з бібліотечною, розгорталася паралельно з партійною освітою та політико-виховною частиною позашкільної освіти з використанням усіх характерних для них засобів. Перед Ш. / т. п/о ставилися завдання готувати районних інспекторів політосвіти, керівників будинків і палаців культури, методистів, культурно-масових фахівців клубної роботи та бібліотечних працівників. Однак на бібліотечних відділеннях Ш. / т. п/о, педтехнікумів вивчення спеціальних предметів не було пріоритетним і починалося переважно в останній рік навчання, оскільки тут готували передусім політичних агітаторів, культосвітніх та ідеологічних працівників, відповідно формувалась і навчальна програма. Через це випускники Ш. / т. п/о як спеціалісти бібліотечної справи були недостатньо підготовленими до своєї професії, їм бракувало багатьох навичок. До початку 1930-х рр. в СРСР не існувало ані науково обґрунтованої теорії бібліотечної справи, ані якісних підручників зі спеціальних дисциплін. Рівень підготовки та кількість культосвітніх спеціалістів, у тому числі бібліотекарів, яких готували Ш. / т. п/о не задовольняли належним чином потребу в кадрах, і це гальмувало темпи розвитку бібліотечної справи. Лише наприкінці 1930-х рр. в Україні інститути, технікуми та інші профільні навчальні заклади, що мали бібліотечні та політосвітні відділення, почали випускати щорічно приблизно 6 тис. фахівців, що дозволяло усунути кадровий голод.
У спеціальних постановах та резолюціях органів влади часто зазначалося, що бібліотечні кадри були слабо підготовленими стосовно завдань і вимог бібліотечного будівництва як у політичному, так і в професійному сенсі; їхня кваліфікація здебільшого була низькою, що пояснювалося слабкою спеціалізацією освітнього процесу, недостатньою кількістю викладачів бібліотекознавчих дисциплін, відсутністю навчально-методичної літератури тощо.
На виконання постанови РНК УСРР «Про реорганізацію мережі і системи педагогічної освіти» від 11 серпня 1930 р. № 633 в республіці протягом 1930–1931 рр. було створено 13 технікумів комуністичної освіти (таку назву мали короткий час окремі заклади системи політосвіти у 1920–1930-х рр.) з двома відділами – масово-організаційним і бібліотечним. Вони готували, відповідно, інструкторів організаційно-масової роботи та бібліотекарів. Першими такими закладами стали: Ніжинський технікум радянського будівництва і права (нині – Ніжинський фаховий коледж культури і мистецтв імені Марії Заньковецької), Тульчинський технікум масової політосвіти (нині – Тульчинський фаховий коледж культури), Запорізький технікум комуністичної освіти (з 1932 р. в Мелітополі, нині – Мелітопольський фаховий коледж культури і мистецтв, Київський технікум комуністичної освіти (нині – Академія мистецтв імені Павла Чубинського), Кам’янець-Подільська школа підготовки спеціалістів для політосвітніх закладів та загальноосвітніх шкіл (нині – Кам’янець-Подільський коледж культури і мистецтв), Криворізький технікум комуністичної освіти (до 1932 р. базувався у с-щі Гданцівка, нині – Олександрійський фаховий коледж культури і мистецтв) та ін. Згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 17 лютого 1947 р. № 190 «Про перейменування технікумів політосвіти» ці та інші освітні заклади були перейменовані на технікуми підготовки культурно-освітніх працівників. Так, у 1939 р. в Одесі на базі школи політосвіти було засновано технікум політосвіти, який у 1946 р. було перейменовано на Одеський технікум підготовки культурно-освітніх працівників (нині, після об’єднання з Одеським музичним училищем, – Одеський коледж мистецтв імені К. Ф. Данькевича). Поступово технікуми ставали базовими осередками підготовки культурно-освітніх кадрів у своїх регіонах. Набір студентів у ці заклади в Київській, Харківській, Дніпропетровській, Одеській, Вінницькій та Донецькій обл. здійснювався і за рахунок випускників дворічних політосвітніх шкіл, в яких вчилося іноді до 280 осіб у кожній.
Технікуми комуністичної освіти / політосвіти, як і школи політосвіти, здебільшого випускали малокваліфікованих бібліотекарів, частина з яких вчилася не за покликанням, а за рознарядкою, була байдужою до бібліотечної справи. До того ж кількість випускників була невеликою. Так, у 1933–1934 рр. у технікумах політосвіти в Україні сумарно навчалося 860 студентів, а випуск спеціалістів становив лише 170 осіб на рік. З прийняттям постанови ВУЦВК і РНК УСРР від 26 липня 1934 р. «Про роботу масових бібліотек», згідно з якою суттєво збільшувалися асигнування на діяльність книгозбірень та підготовку бібліотечних кадрів, у 1935/36 н. р. у технікумах політосвіти навчалося вже 1 240 студентів.
Водночас бібліотечні відділення деяких педтехнікумів та технікумів комуністичної освіти реорганізовували в окремі спеціалізовані технікуми. Зокрема, відповідно до наказу наркома освіти УСРР В. Затонського «Про реорганізацію технікумів комосвіти» від 11 червня 1934 р. № 333 п’ять технікумів комуністичної освіти стали бібліотечними технікумами. Однак надалі відбувався і зворотний процес перетворення деяких бібліотечних технікумів та технікумів політосвіти в політосвітні школи. Так, після прийняття постанови РНК УРСР від 2 вересня 1937 р. «Про організацію політосвітніх шкіл» Харківський, Черкаський та Олександрійський технікуми політосвіти було перейменовано в політосвітні школи. Ніжинський бібліотечний технікум у 1943–1947 рр. також діяв вже як політосвітня школа. Київський бібліотечний технікум у грудні 1943 р. поновив свою діяльність як політосвітня школа, проте вже у квітні 1944-го став Київським технікумом підготовки культурно-освітніх працівників. Фактично Ш. / т. п/о мали майже однаковий соціально-освітній статус та подекуди змінювали свою назву залежно від суспільно-політичної кон’юнктури.
На початку 1940-х рр. Ш. / т. п/о були виведені із системи Наркомосу УРСР і перейшли в підпорядкування Комітету у справах мистецтв при РНК республіки.
Одним із провідних і найбільших закладів з підготовки бібліотечних працівників була Харківська школа політосвіти, що розпочала свою роботу 1 жовтня 1935 р. у приміщенні Українського бібліотечного інституту (нині – Харківська державна академія культури). На її організаційно-масовому та бібліотечному відділеннях навчалося приблизно 300 осіб, які переважно мали освіту на базі семирічної школи. Навчання тривало три роки. У 1936/37 н. р. учнівський склад Харківської школи політосвіти поповнився за рахунок приєднання ліквідованого Харківського технікуму журналістики. Станом на червень 1941 р. у школі було підготовлено понад 600 культосвітніх фахівців, які працювали в клубах і бібліотеках. Діяльність закладу відновили у жовтні 1944-го – вже як технікуму політосвіти з відділеннями бібліотечної і клубної роботи. За наступні 10 років він підготував 1 300 організаторів-методистів клубної роботи та бібліотекарів масових бібліотек. У 1955 р. технікум переведено до м. Гадяча та перейменовано в Гадяцький технікум підготовки культосвітніх працівників (нині – Гадяцький фаховий коледж культури і мистецтв ім. І. П. Котляревського).
Зі встановленням радянської влади в Західній Україні у грудні 1939 р. у Львові було відкрито школу політосвіти та бібліотечну школу, що діяли як курси. У вересні 1944-го згідно з наказом Наркомосу України № 1248 на базі цих навчальних закладів було створено Львівський технікум політосвіти (нині – Львівський фаховий коледж культури і мистецтв), який готував фахівців за спеціальностями «бібліотечна справа» та «клубна робота».
Постановою РНК УРСР від 8 травня 1940 р. «Про організацію музеїв і бібліотек у західних областях України» передбачалося відкриття бібліотечних шкіл у Львові та Тернополі. У 1941 р. уряд планував додатково відкрити бібліотечні школи в Кіровоградській, Дніпропетровській та Кам’янець-Подільській обл. (назва в 1937–1954 рр. Хмельницької обл.) по 90 студентів у кожному закладі.
З початком німецько-радянської війни багато бібліотечних та педагогічних технікумів, Ш. / т. п/о тимчасово припинили роботу, а частина, після евакуації на схід СРСР, продовжувала діяти, проте навчання велося за скороченою програмою. Багатьом студентам в евакуації було надано можливість перевестись на другий або третій курси інших бібліотечних відділень профільних технікумів.
Зі звільненням території України від окупантів в обласних і районних центрах почали поступово відкривати технікуми політосвіти (вони були відновлені або започатковані в Донецьку, Каневі, Дубні, Чернівцях, Дніпропетровську, Херсоні, Білгороді-Дністровському, Мелітополі та інших містах). У 1944–1945 рр. у досить складних умовах уже діяли 13 технікумів політосвіти, але більшість з них не мали власних аудиторій і гуртожитків. Навчання проводилося переважно в приміщеннях уцілілих загальноосвітніх шкіл у другу зміну. Не вистачало навчальних кабінетів, підручників, методичних матеріалів тощо. Через важкі матеріальні та побутові умови в перші повоєнні роки частина студентів припиняла навчання. Так, у Дніпропетровському технікумі політосвіти наприкінці 1945/46 н. р. на першому курсі бібліотечного відділу з 31 студентів залишилось 26, у Львівському – з 27 осіб продовжили навчання 18. Бракувало й кваліфікованих викладачів бібліотечних дисциплін.
У 1946 р. уряд УРСР порушив клопотання перед Радою Міністрів СРСР про відкриття нових технікумів політосвіти з клубними та бібліотечними відділами у трьох містах Західної України – Дубні Рівненської обл., Мукачеві Закарпатської обл. та Чернівцях задля подолання дефіциту кадрів культпрацівників.
Наприкінці 1946 р. Комітету у справах культурно-освітніх установ УРСР підпорядковувалися 15 технікумів політосвіти, з них 11 – у східних та 4 – в західних областях. В умовах гострої нестачі кваліфікованих бібліотечних спеціалістів при технікумах було організовано постійні місячні курси для працівників книгозбірень.
Після війни в Україні значно розширилася мережа середніх спеціальних навчальних закладів, профілювання яких передбачало підготовку бібліотечних кадрів. Стала різноманітнішою діяльність Ш. / т. п/о. Зокрема, в технікумах політосвіти, разом зі стаціонарною, розвивалися вечірня та заочна форми навчання. Згідно з постановою Ради Міністрів УРСР «Про заходи до зміцнення районних і сільських бібліотек» від 5 березня 1947 р. № 260 при технікумах було відкрито заочні відділи для навчання бібліотекарів районних і сільських бібліотек, які не мали фахової освіти, та проводилися різні навчальні заходи (лекції, семінари, конференції тощо) для підвищення їхньої кваліфікації.
17 лютого 1947 р. Рада Міністрів УРСР прийняла постанову № 190 «Про перейменування технікумів політосвіти». Вони стали називатися технікумами підготовки культурно-освітніх працівників. Процес перейменування проходив неодночасно і розтягнувся на кілька років.
Попри зростання кількості технікумів політосвіти в перші повоєнні роки, повністю вирішити проблему кадрового забезпечення бібліотек фахівцями середнього рівня кваліфікації в цей період з багатьох причин не вдалося.
Коваленко І. Установи політосвіти на Харківщині / І. Коваленко. – Харків, 1927. – 34 с.
Доблер Ф. Э. Проблема библиотечных кадров / Ф. Э. Доблер // Крас. библиотекарь. – 1930. – № 3. – С. 21–26.
Фридьева Н. Я. Подготовка библиотечных кадров на Украине / Н. Я. Фридьева // Крас. библиотекарь.– 1930.– № 10.– С. 42–45.
Бурба О. Більше уваги роботі бібліотечних технікумів / О. Бурба // Б-ка у соц. буд-ві. – 1934. – № 9. – С. 12–14.
Комский С. Подготовка и переподготовка библиотечных кадров на Украине / С. Комский // Крас. библиотекарь. – 1936. – № 8. – С. 15–19.
Казанцева Л. В. Развитие библиотечного образования в СССР / Л. В. Казанцева // 40 лет библиотечного строительства в СССР : докл. науч. конф., 23–26 дек. 1957 г. – Москва, 1958. – С. 21–30.
Комский С. А. Библиотечное дело в Украинской ССР / С. А. Комский // 40 лет библиотечного строительства в СССР: докл. науч. конф., 23–26 дек. 1957 г. – Москва, 1958. – С. 146–159.
Потапова Л. Так складывалась система обучения / Л. Потапова // Библиотекарь. – 1967. – № 7.– С. 28–32.
Глазков М. Н. Как создавалась система [подгот. совет. библиотекарей в предвоен. десятилетие] / М. Н. Глазков // Встреча. – 2003. – № 9. – С. 10–13.
Новікова Н. Професійне становлення бібліотечного спеціаліста: (З історії формування кадрів дитячих бібліотек України: 40–60-ті роки ХХ ст.) / Н. Новікова // Світ дит. б-к. – 2003. – № 1. – С. 3–6.
Соколов В. Ю. Створення та розвиток діяльності технікумів і шкіл політосвіти у контексті становлення середньої спеціальної бібліотечної освіти в Україні у 1920-х–1940-х рр. / В. Ю. Соколов // Бібл. форум: історія, теорія і практика. – 2019. – № 4 (18). – С. 33–42.