За місяць : 1110
статей : 1008
| Рубрики : | Персоналії |
Сірополко Степан (Стефан, Стефаній) Онисимович [14(26).08.1872, с. Обичів Прилуцького пов. Полтавської губ., нині Прилуцького р-ну Чернігівської обл. – 25.02.1959, Прага] – книгознавець, бібліотекознавець, бібліографознавець, бібліограф, педагог. Член Українського історично-філологічного товариства, Товариства «Музей визвольної боротьби України» у Празі, Товариства «Просвіта» у Львові, Українського педагогічного товариства у Празі, Союзу українських журналістів і письменників на чужині, Українського товариства прихильників книги в Празі, Товариства «Взаїмна Поміч Українського Вчительства» (Львів), Української Наукової Асоціації (Прага). Почесний член Товариства «Просвіта» у Львові.
Народився в родині поштового службовця в чині колезького секретаря. Освіту здобув у Прилуцькій класичній чоловічій гімназії (1893) та на правничому факультеті Імператорського Московського університету (1893–1897). Нетривалий час працював адвокатом в окрузі Московської судової палати, отримавши звання присяжного повіреного (1902). Згодом залишив адвокатську кар’єру та розпочав просвітницьку діяльність. Працював завідувачем відділу народної освіти Тульської губернської земської управи. У січні 1906 р. за звинуваченням у революційній діяльності був заарештований і ув’язнений на три місяці. Після звільнення працював у Нижньому Новгороді.
З 1908-го по 1917 р. перебував у Москві, де продовжив просвітницьку роботу. Був секретарем редакцій журналів «Юная Россия» та «Педагогический листок», редактором українського відділу літературно-наукового й загальнополітичного російськомовного місячника «Украинская жизнь» (1912–1917). Входив до складу редакційних колегій журналів «Народное образование», «Народний учитель», «Для народного учителя». Обіймав посаду завідувача відділу народної освіти Московської губернської земської управи, співпрацював з Московським товариством грамотності.
Брав участь в українському громадському житті як член українського товариства «Кобзарь» у Москві (1911–1914), редакційної колегії збірника «На спомин 50-х роковин смерті Шевченка» (1911), Комітету з улаштування Шевченківських свят у Москві.
Як діяч книги С. Сірополко сформувався на початку 20 ст. і до кінця свого життя залишався помітною постаттю в книжковій культурі Російської імперії, України та українського зарубіжжя. Початковий період формування С. Сірополка як бібліолога пов’язаний із визначенням теоретико-методологічних проблем бібліології, вивченням актуальних питань бібліотечної справи та бібліополістики, розвитком критичної (науково-допоміжної) бібліографії, а також із вирішення проблем формування мережі земських, учительських і шкільних бібліотек, спробами їх групування, визначення соціальних функцій. Першими бібліологічними працями С. Сірополка стали систематичний бібліографічний покажчик літератури з селянського питання (1901) та «Краткий указатель литературы по крестьянскому вопросу» (1904). Свої погляди на соціальне призначення народних бібліотек С. Сірополко окреслив у праці «Народные библиотеки. Порядок открытия библиотек и их организация» (1910), де він використав термін «бібліотекознавство» для інституціоналізації спеціальної навчальної дисципліни на короткотермінових курсах підвищення кваліфікації працівників народних бібліотек. Брав участь у підготовці орієнтовних зразкових друкованих каталогів для учительських і учнівських бібліотек, бібліографічних покажчиків, працював у галузі критичної бібліографії.
С. Сірополко – один із активних учасників Першого Всеросійського з’їзду з бібліотечної справи (Москва, червень, 1911 р.), де був заступником голови секції громадських і народних бібліотек та виступив з концептуальною доповіддю «Принцип общественности в народно-библиотечном деле», за якою було прийнято спеціальну резолюцію щодо активізації участі громадськості в розвитку бібліотечної справи, утворення громадських бібліотечних товариств, громадських рад при книгозбірнях. Ці ідеї бібліолог розвинув на Першому загальноземському з’їзді з народної освіти (Москва, серпень, 1911 р.), де також запропонував вести навчання бібліотечних працівників на короткотермінових курсах, запроваджених губернськими та повітовими земствами. У праці «Основные вопросы внешкольного образования» (1913) С. Сірополко визначив основні організаційні засади позашкільної освіти – загальнодоступність, планомірність, фінансування земствами й участь громадськості. На переконання вченого, обов’язковою складовою такої освіти мала стати бібліотечна справа.
У 1913–1916 рр. С. Сірополко викладав бібліотекознавчі, бібліографічні та книгознавчі дисципліни у Московському народному міському університету імені А. Л. Шанявського, а також просував ідею вивчати бібліотекознавство на учительських семінарах та педагогічних курсах, оскільки в народних бібліотеках працювали переважно вчителі (за сумісництвом). Як і більшість тогочасних науковців, С. Сірополко розглядав бібліотекознавство як складову педагогіки.
У його працях знайшли висвітлення характерні для бібліотекознавства початку 20 ст. принципи функціонування та матеріально-технічної бази бібліотек і бібліотечної діяльності загалом, вимоги щодо загальнодоступності книгозбірень, їх планомірної організації, участі громадськості в роботі бібліотек, до бібліотечного обслуговування дітей. Він розробляв педагогічний і статистичний методи, принцип історизму в бібліотекознавстві, поглиблював вчення про бібліотеку, її соціальні функції, з виокремленням серед них інформаційної, освітньо-культурної та ідеологічної у контексті тогочасної бібліотечної цензури, поглиблював знання про типологію і класифікацію книгозбірень. Заслугою С. Сірополка є й теоретичне розроблення окремих напрямів спеціального бібліотекознавства – фондознавства, читачезнавства, бібліотечної професіології, бібліотечної статистики.
З початком Української революції 1917–1923 рр. С. Сірополко на запрошення Київської міської управи переїхав до Києва, де здійснював керівництво народною освітою, сприяв організації бібліотек та книгорозповсюдження, загалом демократизації й українізації позашкільної освіти в нових умовах. За пропозицією Генерального секретаря освіти УЦР І. Стешенка став також дорадником у справах народної освіти при Генеральному секретаріаті УЦР. Під керівництвом С. Сірополка діяло організаційне бюро, яке підготувало і провело у Києві 15–20 грудня 1917 р. з’їзд, на якому розглядалися проблеми народної освіти в Україні. На цьому з’їзді вчений виступив із трьома доповідями.
Як провідний громадський діяч С. Сірополко багато уваги приділяв розвитку мережі закладів позашкільної освіти в Україні, насамперед загальнодоступних книгозбірень. Так, у Києві за його участю були відкриті безкоштовні бібліотеки-читальні з дитячими відділами на Шулявці, Куренівці та Печерську. Вчений співпрацював з Бібліотечно-архівним відділом Міністерства народної освіти УНР – першим державним органом управління бібліотечною і архівною справою в Україні. У часописах «Книгарь» та «Вільна українська школа» обґрунтовував демократичні принципи побудови позашкільної освіти і бібліотечної справи в новітній Україні. На цих засадах С. Сірополко уклав програму Першого Всеукраїнського з’їзду бібліотекарів, що мав відбутися восени 1918 р., в якій визначив у постімперському бібліотечному просторі основні напрями реформування бібліотечної справи в Україні, виклав стратегію модернізації вітчизняної бібліотечної справи. Став ініціатором і одним із засновників першого українського громадського бібліотечного об’єднання – Всеукраїнського бібліотечного товариства, брав участь у підготовці його статуту, спрямованого на впровадження демократичних принципів управління бібліотечною галуззю, формування загальнодержавної бібліотечної політики та громадських органів керівництва бібліотечною справою, забезпечення соціального захисту прав бібліотекарів, підвищення рівня їх фахової освіти. Розроблена ним «Інструкція для бібліотекарів» (1918) містила виклад порядку видачі книжок із бібліотеки, схему класифікації видань для невеликих книгозбірень, систему їх каталогів, методику статистичної звітності бібліотек тощо. Складений С. Сірополком універсальний рекомендаційний бібліографічний покажчик «Взірцевий катальог шкільної та народньої бібліотеки» (1918), до якого ввійшли книжки для дітей, видані протягом перших місяців існування незалежної Української держави, став першим вітчизняним друкованим універсальним рекомендаційним каталогом українських видань.
Викладацька діяльність С. Сірополка в Київському Фребелівському педагогічному інституті сприяла формуванню системи української бібліотечної освіти, визначенню кола основних навчальних і бібліотекознавчих дисциплін для підготовки фахівців, а його курс «Бібліотекознавство» містив виклад відомостей про розвиток і зміст цієї галузі знань і практичної діяльності.
Перебуваючи на посаді завідувача бібліотеки Кам’янець-Подільського державного українського університету (нині – Наукова бібліотека Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка), С. Сірополко удосконалив правила користування книгозбірнею цього вишу на демократичних засадах. У Кам’янці-Подільському він також очолював бібліотечне товариство, до якого входили такі відомі згодом бібліологи, як Л. Биковський, Ю. Меженко, М. Ясинський. У праці «Народні бібліотеки. Організація та техніка бібліотечного діла» (1919) С. Сірополко окреслив проблеми подальшого розвитку українського бібліотекознавства, виклав теоретичні засади науки про бібліотеку. Це була одна з перших спеціальних бібліотекознавчих україномовних праць, яка мала й практичне значення, оскільки містила методичні поради з організації бібліотечної роботи, а також зразки форм документування їх діяльності. У січні 1920 р. з ініціативи С. Сірополка розпочалося укладання «Хроніки поточної праці бібліотеки Кам’янця-Подільського державного університету», що є цінним джерелом з історії бібліотечної справи доби Української революції 1917–1923 рр.
Після поразки революції С. Сірополко разом із провідними її діячами змушений був емігрувати до Польщі, де у м. Тарнові обіймав посади радника Міністерства народної освіти УНР, товариша (заступника) Міністра народної освіти УНР, керуючого Міністерством освіти УНР, із липня 1923 р. – керуючого Міністерством внутрішніх справ, шляхів, пошти і телеграфу УНР. Сприяв організації в таборах для інтернованих українських вояків мережі освітніх закладів, в яких навчання проводилося рідною мовою.
У складних умовах емігрантського життя вчений підготував монографічну працю «Короткий курс бібліотекознавства. Історія, теорія та практика бібліотечної справи», яку за сприяння «Просвіти» та коштом фонду «Учітеся, брати мої» було видано у Львові в 1924 р. У ній уперше в українській бібліології С. Сірополко визначив сутність бібліотекознавства, його об’єкт, структуру, функції, завдання, методи, соціальні функції бібліотек, основні принципи організації бібліотечної справи, розкрив специфіку бібліотечної діяльності, роботи з читачами, комплектування, упорядкування та використання фонду, запровадження української бібліотекознавчої термінології, обов’язки бібліотекаря тощо. У монографії, що репрезентувала українську бібліологічну думку першої половини 1920-х рр., автор сформулював основне теоретичне завдання бібліотечної науки – розроблення основних засад організації та діяльності бібліотек. Обґрунтував вчення про бібліотеку як інформаційний, культурний, освітній заклад, установу, організацію або структурний підрозділ, який має упорядкований фонд документів і головним завданням якого є забезпечення інформаційних, науково-дослідних, освітніх, культурних та інших потреб користувачів. С. Сірополко інтуїтивно виділив основні елементи системи «бібліотека» й окреслив зв’язки між ними, що сприяло розвитку уявлення про бібліотеку як двохелементну систему «книга – бібліотека», трьохелементну «книга – читач – бібліотекар», а також чотирьохелементну систему «книга – читач – бібліотекар – матеріально-технічна база», виробленню підходів до виокремлення поєднань між елементами бібліотеки, пов’язаних поміж собою особливими функціональними зв’язками.
Важливим є внесок вченого у вивчення фундаментальних проблем бібліотекознавства, пов’язаних з обґрунтуванням соціальної природи бібліотеки, типології та класифікації бібліотек. Їх засвоєння уможливлює з’ясування сутності не лише власне бібліотеки як ключової виробничої одиниці системи бібліотечного обслуговування населення, а й бібліотечної справи загалом. Значну увагу в цій праці приділено розвитку вчення про бібліотечну справу, визначенню специфіки бібліотечної діяльності, обґрунтуванню її основних принципів організації та функціонування, формуванню бібліотечної системи. Самостійною бібліотекознавчою темою, розроблюваною С. Сірополком, стала бібліотечна статистика. Вчений визначив її об’єкт, мету, завдання та соціальне призначення, подав видову та функціональну характеристику, розкрив методи статистичних досліджень, розкрив засоби отримання статистичної інформації про роботу бібліотек. Новаторським стало використання С. Сірополком компаративного підходу до викладення історії бібліотечної справи у світі та в Україні, що дало змогу започаткувати специфічну галузь бібліотечної науки – компаративне бібліотекознавство. Вчений уперше порушив проблему регіональних особливостей історії бібліотечної справи в Україні. Його заслугою є також розроблення понятійно-категоріального апарату, теорії українського бібліотекознавства, що стало свідченням формування в українській гуманітаристиці цієї науки як самостійної галузі знань.
С. Сірополко сприяв також розробленню теоретичних основ організації дитячого читання, запровадженню соціологічних та психолого-педагогічних методів досліджень, орієнтованих на вивчення особливостей психологічного сприйняття текстів дитячої літератури, розкриття специфіки взаємин між дорослими й дітьми у цьому процесі, формування системи «дитяча книжка – читач». Укладені вченим малі форми рекомендаційних бібліографічних посібників становлять значний інтерес при вивченні історії рекомендаційної бібліографії для дітей.
У березні 1925 р. С. Сірополка було обрано професором кафедри позашкільної освіти Російського педагогічного інституту ім. Я. А. Коменського у Празі (Чехо-Словаччина). З 1 листопада того ж року він посів посаду професора Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі, де викладав курси зі школознавства, позашкільної освіти та бібліотекознавства (до 1933 р., коли навчальний заклад було ліквідовано). Викладав також в Українській господарській академії у Подєбрадах.
Помітним є внесок С. Сірополка у розвиток бібліографії другого ступеня в українському зарубіжжі. У праці «Українська бібліографія на еміґрації за останні десять років» він підсумував бібліографічний доробок української інтелігенції поза межами України протягом 1921–1930 рр., довівши, що вчені-емігранти сприяли розвитку загальноукраїнської бібліографії. С. Сірополко підготував також список бібліографічних покажчиків, що вийшли українською мовою окремими книжками чи відбитками у Празі, Києві, Харкові, Одесі, Львові впродовж 1920—1930 рр. Рідкісним за кількістю збережених примірників та унікальним за характером інформації є укладений вченим «Покажчик книжок і відозв, виданих у Тарнові в 1921 – 1/Х 1922 рр.» (1923), який містить реєстр видань за хронологічним описом польської друкарні П. Піша (в ній використовували українські шрифти для випуску друкованої продукції) та оприлюднює книговидавничий репертуар осередків українських емігрантів протягом перших років їх перебування на теренах Польщі.
Важливим здобутком С. Сірополка стало заснування наукового бібліологічного товариства – Українського товариства прихильників книги у Празі та його друкованого органу – журналу «Книголюб» (1927–1932), що стали центрами гуртування бібліологів-емігрантів для дослідницької роботи в царині науки про книжку та книжкову справу. Майже в кожному номері журналу в рубриках «Бібліотечна справа» та «Видавничо-книгарська справа» С. Сірополко, який очолював редакцію часопису, вміщував інформацію про найважливіші бібліологічні події стародавньої та новітньої історії книжкової справи України та світу. Ці рубрики становлять своєрідну українську зарубіжну книгознавчу енциклопедію. С. Сірополко також публікував свої матеріали на сторінках часопису радянської України «Бібліологічні вісті», підтримував професійні контакти з його редактором Ю. Меженком та співробітником Я. Стешенком. Статті вченого друкувалися і в чеському бібліологічному журналі «Časopis československých knigovníků».
Під час Другого Українського наукового з’їзду у Празі (березень 1932 р.) С. Сірополко очолював виставково-бібліографічну підкомісію, яка організувала змістовну книжкову виставку для презентування видавничої продукції української еміграції.
С. Сірополко першим з-поміж емігрантів привернув увагу до проблеми політизації бібліотечної діяльності в радянській Україні 1930-х рр. і окреслив тенденцію її русифікації як курсу державної політики. Він сміливо заявляв про тоталітаризацію радянської книжкової сфери, зокрема, про впровадження політичної цензури, трансформацію ідеологічної функції у партійно-комуністичну, жорстку регламентацію всієї книжкової продукції та тотальний контроль панівної партії за нею. Вчений рішуче виступав проти політики тоталітаризму та репресій, доводив згубність практики «класової боротьби», партійної протидії плюралізму думок і т. зв. ідеологічним ухилам. Стаючи на захист українських діячів книги в СРСР, С. Сірополко поширював серед європейської професійної спільноти бібліологів правдиву інформацію про їх переслідування та гоніння, привертав увагу до бібліологічної проблематики, забороненої з ідеологічних міркувань до вивчення в УСРР. Об’єктом його досліджень була вільна від ідеологічних ухилів історія української книжкової справи, діяльність визначних діячів української книжки, а своїми біоісторіографічними працями він порушив проблему визначення внеску представників української нації у розвиток світової книжкової культури. С. Сірополко сформулював також нові в історії вітчизняної бібліології погляди, виявивши тяглість української національної книжності, починаючи від часів Київської Русі, та наголошуючи, що лише періоди української державності відзначалися поступом духовної культури, а втрата Україною незалежності незмінно призводила до занепаду національної книжкової культури. Вчений одним із перших розглянув українську бібліологію як цілісне явище, що розвивалось одночасно і в Україні, і за її межами. Його праці, виступи, участь у міжнародних громадських товариствах сприяли інтеграції української бібліології у світову гуманітаристику.
Великий особовий архів унікальних документів з історії України та української культури кінця 19 – першої половини 20 ст. та рукописів праць, а також особиста бібліотека вченого, згідно із заповітом його доньки Олександри Сірополко, у 1990-х рр. були безоплатно повернуті в Україну з Праги.
Відтоді особовий архів С. Сірополка зберігається в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (фонд 4433; надходив частинами), а його приватна книгозбірня – у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого як іменна книжкова колекція, до якої укладено друковані каталоги (2007, 2009).
Бібліографія праць вченого нараховує понад 1100 позицій. Багато творів С. Сірополка залишаються актуальними й нині, що підтверджується посмертним перевиданням важливих для розвитку сучасної наукової думки публікацій, зокрема фундаментальної праці «Історія освіти в Україні» (2001, два видання), проведенням наукових конференцій і круглих столів, активним вивченням його наукового доробку українськими, російськими та чеськими дослідниками, зрештою – формуванням сірополкознавства як самостійного напряму наукових досліджень.
Народные библиотеки : порядок открытия библиотек и их организация / С. Серополко. – Москва : Типогр. К. Л. Меньшова, 1910. – 43, V с. – (Учительская бібліотека).
Внешкольное образование : сб. ст. / С. Серополко. – Москва : Изд. журнала «Педагогический листок», 1912. – 128 с.
З біжучого життя. Нові правила про народні бібліотеки / С. Сірополко // Світло. – 1912. – № 4. – С. 59–62.
Основные вопросы внешкольного образования / С. О. Серополко. – Москва : Изд. журнала «Народный учитель», 1913. – 63 с.
Основные группировки данных о народных библиотеках / С. Серополко // Первый общеземский съезд по статистике народного образования 1913 года : доклады. – Харьков, 1913. – С. 429–431.
Ученические библиотеки / С. Серополко // Народное образование в земствах: основы организации и практики дела / под ред. Звягинцева Е. А., Обухова А. М., Серополка С. О., Чехова Н. В. – Москва, 1914. – С. 201–207.
Учительские библиотеки / С. Серополко // Народное образование в земствах: основы организации и практики дела : сборник / под ред. Звягинцева Е. А., Обухова А. М., Серополка С. О., Чехова Н. В. – Москва, 1914. – С. 256–271.
Взірцевий катальог шкільної та народньої бібліотеки / зложив С. О. Сірополко. – Київ : ВСЕУВІТО, 1918. – 31 с.
Інструкція для бібліотекарів / С. Сірополко // Порадник діячам позашкільної освіти і дошкільного виховання / Нар. М-во Освіти ; авт. передм. С. Русова ; ред. І. Крижановський. – Київ, 1918. – Вип. 1/2. – С. 37–42.
Покажчик книжок і відозв, виданих у Тарнові в 1921 р. до 1.Х.1922 / С. Сірополко // Українське книгознавство. – 1922. – Зб. 3 (жовт.–листоп.). – С. 30–34.
Роль бібліотекаря / С. Сірополко // Письмо з Просьвіти. – 1922. – № 35/36. – С. 284–286.
Орґанізація дитячих бібліотек / С. Сірополко // Народня Просвіта. – 1924. – № 1. – С. 3–4.
IV Міжнародний бібліотечний з’їзд у Празі (28 червня – 3 липня 1926) / С. Сірополко // Літ.-наук. вістн. – 1926. – Т. 91, кн. 11. – С. 245–254.
Список українських бібліографічних покажчиків за останнє десятиліт-тя / С. Сірополко // Книголюб. – 1931. – № 1. – С. 38–41.
Бібліотечна справа на совітській Україні / Ст. Сірополко // Тризуб. – 1935. – № 24. – С. 3–6.
Систематичний і предметний каталог як засіб наблизити книжку до читача / Ст. Сірополко // Укр. книга. – 1939. – № 1. – С. 9–12.
Рукописи
Історія письма і друку : коротка енцикльопедія книгознавства. – ЦДАВО України. – Ф. 4433, оп. 2, спр. 18, 84 арк. [Б/д].
Історія письма і друку : коротка енцикльопедія книгознавства. ІІ частина «Бібліотекознавство». – ЦДАВО України. – Ф. 4433, оп. 2, спр. 19, 72 арк. [Б/д].
Історія письма і друку : коротка енцикльопедія книгознавства. Ш частина «Школознавство». – ЦДАВО України. – Ф. 4433, оп. 2, спр. 20, 257 арк. [Б/д].
Ульяновська С. Степан Сірополко / [С. Ульяновська, В. Ульяновський] // Українська культура : лекції / [за ред. Д. Антоновича ; упоряд. С. Ульяновська ; вступ. ст. І. Дзюби]. – Київ, 1993. – С. 569–571.
Кіра Р. Степан Сірополко про книгу, вимоги до неї та правила читання / Р. Кіра // Рідна школа. – 2000. – № 11. – С. 72–75.
Огар Э. Степан Сирополко – книговед и библиограф / Э. Огар // Историко-библиографические исследования : сб. науч. тр. / Рос. нац. б-ка. – Санкт-Петербург, 2002. – Вып. 9. – С. 97–111.
Домбровська Л. Роль Степана Сірополка у створенні та розвитку освітянських бібліотек України / Л. Домбровська // Світло. – 2003. – № 1. – С. 16–18.
Завальнюк О. М. Сірополко Степан Онисимович / О. М. Завальнюк // Українська еліта і творення національної університетської освіти : фундатори й будівничі (1919–1920 рр.) : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О. М. Завальнюк. – Кам’янець-Подільський, 2005. – С. 310–318.
Заремба О. Видавнича та бібліотечна діяльність української еміграції в Чехо-Словаччині (1918–1939) / Олеся Заремба. – Київ : Логос, 2006. – 176 с.
Колекція Степана Сірополка : кат. кн. укр. і рос. мовами / [уклад. та авт. вступ. ст. Л. Ніколенко]. – Київ, 2007. – 247 с. – (Колекції Національної парламентської бібліотеки України).
Колосовська О. М. Львівські книгознавчі контакти Степана Сірополка (1872–1959) / О. М. Колосовська, І. О. Цвіркун // Наук. пр. Кам’янець-Поділ. нац. ун-ту. Сер.: Бібліотекознавство. Книгознавство / Кам’янець-Поділ. нац. ун-т, Наук. б-ка. – Кам’янець-Подільський, 2008. – Вип. 1. – С. 22–26.
Колекція Степана Сірополка : кат. часоп. / [уклад.: Л. Ніколенко, С. Андросова]. – Київ, 2009. – 63 с. – (Колекції Національної парламентської бібліотеки України).
Плехова І. Д. Книгознавчі студії Степана Сірополка на шпальтах часопису «Українська книга» (1937–1943 рр.) / І. Д. Плехова // Наук. пр. Кам’янець-Поділ. нац. ун-ту. Сер.: Бібліотекознавство. Книгознавство / Кам’янець-Поділ. нац. ун-т, Наук. б-ка. – Кам’янець-Подільський, 2008. – Вип. 1. – С. 26–33.
Колекція Степана Сірополка : кат. часоп. / [уклад.: Л. Ніколенко, С. Андросова]. – Київ, 2009. – 63 с. – (Колекції Національної парламентської бібліотеки України).
Степан Онисимович Сірополко (1872–1959) : біобібліогр. покажч. / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т біогр. дослідж. ; [укладання, життєпис, хронологія життя і діяльності Т. І. Ківшар ; редкол.: О. С. Онищенко (голова) та ін.]. – Київ, 2012. – 197 с.
Прокопчук В. Бібліотечна діяльність С. О. Сірополка в Кам’янець-Подільському державному українському університеті (1919–1920 рр.) / Віктор Прокопчук // Наук. пр. Кам’янець-Поділ. нац. ун-ту ім. Івана Огієнка. Сер.: Бібліотекознавство. Книгознавство / Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. Івана Огієнка, Наук. б-ка. – Кам’янець-Подільський, 2013. – Вип. 3. – С. 32–44.
Баліка Л. М. С. Сірополко про бібліотеки в українському шкільництві / Л. М. Баліка // Актуальні проблеми сучасних історико- педагогічних досліджень шкільної освіти : зб. тез і анотованих матеріалів ХІV Всеукр. іст.-пед. наук.-практ. конф. – Київ : Ін-т педагогіки НАПН України, 2014. – С. 71–72.
Ківшар Т. Бібліологічна спадщина Степана Сірополка (1872–1959). – Київ, 2015. – 531 с.
___________________