За місяць : 788
статей : 978
| Рубрики : | Персоналії |
Постернáк Степан Пилипович [до 1918 р. також Постернаков, Пастернаков; 27.04.1885, с. Степанівка Ніжинського пов. Макіївської вол. Чернігівської губ., нині с. Рівчак-Степанівка Носівського р-ну Чернігівської обл. – 19.01.1938] – бібліотекознавець, бібліограф, організатор бібліотечної справи в Україні, педагог, історик освітнього руху, громадський діяч.
Походив з сім’ї сільського дяка. Вищу освіту здобував у Ніжинському історико-філологічному інституті князя Безбородька (1905–1908), Санкт-Петербурзькому історико-філологічному інституті (серпень 1908 р. – березень 1910 р.), Імператорському Санкт-Петербурзькому історико-філологічному інституті (серпень 1908 р. - березень 1910 р.), Імператорському Санкт-Петербурзькому університеті (закінчив у 1911 р.). У студентські роки брав активну участь у політичному та громадському житті, подіях 1905 р., за що піддавався покаранням: заарештований жандармським управлінням у 1906 р., відсидів кілька місяців у Ніжинській в’язниці, звідки вийшов за амністією; у березні 1910 р., за свідченням Постернака, «був звільнений» міністром народної освіти О. Шварцем із Санкт-Петербурзького історико-філологічного інституту за головування на сходці.
Працював викладачем історії і російської мови у комерційних школах Умані (1911), Тихорецька (1912–1914), Таганрогу (1914–1917). У Тихорецьку вперше долучився до бібліотечної справи, працював у бібліотеці. Брав участь у реорганізації найстарішої на Півдні Росії Таганрозької міської бібліотеки ім. А. П. Чехова (нині Центральна міська публічна бібліотека ім. А. П. Чехова), з огляду на невдоволеність місцевої управи її роботою.
Після Лютневої революції 1917 р. Постернак увійшов до загальноміського розпорядчого комітету, був обраний до першої Таганрозької ради робітничих, селянських та червоних депутатів та її виконавчого органу, брав участь у діяльності численної української громади міста.
Влітку 1917 р. приїхав до Києва. Прослухавши короткі курси для лекторів, упродовж літніх канікул викладав у різних містах курс лекцій з історії України, українського національного питання на вчительських курсах, організованих Товариством шкільної освіти. У грудні 1917 р. остаточно переїхав до Києва. Працював в установах, близьких за фахом: в комісаріаті у справах Київської шкільної округи, у Київському губерніальному комісаріаті народної освіти, у Міністерстві народної освіти – головою відділу учительських шкіл та видавництва.
Зі встановленням радянської влади – лектор в учительській семінарії, в авіаційній школі у Києві, в Київському та Черкаському інститутах народної освіти, редактор у Книгоспілці, Вукоспілці та Державному видавництві України. Працював також на посадах головного консультанта шкільного відділу Наркомосу України, київського губернського комісара освіти. Видав книгу «Із історії освітнього руху на Україні за часи революції 1917–1919 рр.» (1920), у якій зібрав і узагальнив матеріали цього періоду, охарактеризував політику різних влад тих років у галузі народної освіти. Дослідження цінне тим, що написане відразу після динамічно змінюваних подій безпосереднім їхнім учасником.
Надалі діяльність Постернака тісно пов'язана з ВУАН, де він працював керівником секції історії освіти Педагогічної комісії, ученим секретарем Комісії для складання енциклопедичного словника (з 1921 р.), заступником голови Бібліографічної комісії при ВУАН. 28 березня 1922 р. Постернак був обраний на місце Ю. Меженка до Тимчасового Комітету для заснування Всенародної (Національної) бібліотеки України (ВБУ) як органу колективного управління бібліотекою, поряд з Радою бібліотекарів, а 19 травня 1922 р. Комітет ухвалив рішення «просити С. Постернака бути в Раді бібліотекарів і завідувати бібліотекою». Згідно з внесеною до Інструкції Комітету зміною, його голова був одночасно і головою Ради бібліотекарів. Постернак був заступником голови Комітету, але фактично саме він очолював Раду бібліотекарів, головував на засіданнях, безпосередньо керував роботою ВБУ. У цей час підготував видання «Всенародня бібліотека України при Всеукраїнській Академії наук у м. Київі» (1923). 23 березня 1923 р. Спільне зібрання Академії наук затвердило Статут ВБУ, згідно з яким встановлювалась посада «директора» Бібліотеки і обрало С. Постернака директором. Трьома днями пізніше, 26 березня, Постернак був обраний на цю посаду і став першим одноосібним керівником ВБУ. Працював на посаді директора ВБУ до 19 жовтня 1929 р., стикаючись з численними труднощами, спричиненими керівними інстанціями, як-от: різке, порівняно з 1918–1919 рр., зменшення фінансування ВБУ (у 1922 р. не було придбано жодного видання, ); скорочення штату, сформованого у попередні роки; зміни у підпорядкуванні Бібліотеки, у т. ч. Головполітосвіті та ін. Водночас необхідно було якомога швидше забезпечити читачам доступ до видань, що надійшлі до ВБУ у зв’язку з ліквідацією установ, товариств, експропріацією великих приватних книгозбірень, які знаходились в неопрацьованих стосах, внаслідок еміграції їхніх власників за кордон. Попри важку ситуацію, Постернак зарекомендував себе енергійним й ініціативним керівником бібліотеки.
У 1925 р. Степан Пилипович виступив з проектом створення Науково-дослідного інституту бібліотекознавства ВБУ. Проте Президія Укрнауки дозволила створити лише Науково-дослідчу комісію бібліотекознавства й бібліографії, яку очолив Постернак.
З 1926/27 навчального року у ВБУ під керівництвом ученого створено аспірантуру. Було організовано річні курси підготовки бібліотекарів, засновано «Журнал бібліотекознавства та бібліографії», редколегію якого, як і «Бібліотечних збірників» ВБУ, також очолив Постернак. Він сприймав Бібліотеку, як і її засновники, як Національну і намагався повернути цю назву. У листопаді 1927 р. на засіданні Ради ВБУ було ухвалено порушити перед Спільним зібранням УАН клопотання про зміну в назві бібліотеки (замість «Всенародна» – «Національна»). Хоча ідея не була реалізована, але факт такої спроби був промовистим. Багато сил Постернак віддавав керівництву добудовою приміщення бібліотеки по вул. Володимирській.
У доповіді на Колегії Наркомосу УСРР 10 липня 1928 р., з приводу 10-ї річниці від часу створення ВБУ, Постернак наголосив, що за своїми масштабами вона вже досягла рівня найбільших європейських національних бібліотек. Однак вже наприкінці 1928 р. у пресі з’являється низка статей з різкими звинуваченнями на адресу ВБУ та її директора, буцімто під дахом ВБУ існує кубло богословів і петлюрівців, від радянського читача свідомо приховуються і не розбираються стоси книжок та ін. Степан Пилипович був вимушений виступати зі спростуваннями та виправданнями (стаття «Ще про роботу Всенародної бібліотеки України при Всеукраїнській академії наук»).
У 1929 р. схвалено розроблену Постернаком ідею функціональних відділів. До цього кожен з відділів-фондотримачів самостійно опрацьовував, зберігав і використовував літературу. Під керівництвом ученого створено Каталографічну комісію для вироблення української каталографічної інструкції – єдиних, уніфікованих, обов’язкових для всіх правил опису. Він також є автором низки статей з теорії бібліографії та бібліотекознавства, виступав з доповідями на бібліотечних конференціях і нарадах.
18 жовтня 1929 р. Постернак був заарештований, його помешкання піддано обшуку. Звинувачувався у приналежності до контрреволюційних «Спілки визволення України» та «Братства української державності». Через відсутність доказів його справу 20 травня 1930 р. було закрито. З ВБУ Постернака звільнили наступного дня після арешту і на роботі не поновили. Деякий час він ще очолював Бібліографічну комісію ВУАН, брав участь у засіданнях, нарадах, зокрема, був вимушений виступати, у дусі того часу, зі самозвинуваченнями. Намагався повернутися до наукової праці, про що свідчить ґрунтовна стаття «За принцип колективного авторства», видрукована у Москві (1935). В Україні ж зазнавав утисків. Деякий час працював завідувачем відділу бібліотеки Наркомату важкої промисловості УРСР.
Вдруге був заарештований 30 грудня 1937 р. за участь у нібито «антирадянських терористичних організаціях» і вже наступного дня без будь-якого попереднього слідства засуджений «трійкою» при Київському обласному управлінні НКВС УРСР до смертної кари. Страчений. Реабілітований посмертно 4 квітня 1989 р.
Із історії освітнього руху на Україні за часи революції 1917–1919 рр. / С. Постернак – Київ : Вид. тов-во «Друкарь», 1920. – 127 с.;
Ще про роботу Всенародної бібліотеки України при Всеукраїнській академії наук // Пролетарська правда. – 1929. – 24 січ.;
За принцип коллективного авторства / С. Ф. Постернак // Советская библиография. – 1935. – № 1/2.– С. 73–105.
Телячий Ю. В. Степан Постернак і його вклад в розбудову національної освіти в період української державності (1917–1920 рр.) / Ю. В. Телячий // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. – Київ : Рідний край, 1997. – Вип. 7. – С. 248–252;
Стрішенець Н. Степан Постернак / Н. Стрішенець // Бібліотечний вісник. – 1998. – № 5. – С. 29–37;
Ковальчук Г. Директори Всенародної бібліотеки України (20–30-ті рр.) / Галина Ковальчук // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 2000. – № 2–4 (13–15). – С. 179–206;