Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 33
За місяць : 2211
Кількість
статей : 807
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Літопис книг (видання)
Літопис книг (видання)

image«Літопис книг» – державний бібліографічний покажчик, що містить вичерпну бібліографічну інформацію про поточну друковану книжкову продукцію України; орган державної бібліографії України. Виконує також функції довідково-бібліографічного видання, призначеного для працівників наукових установ, бібліотек, фахівців різних галузей, видавців тощо.

Виходить друком з 1924 р., є найстарішим органом державної бібліографії в Україні. Засновник, видавець і виготовлювач – Державна наукова установа «Книжкова палата України імені Івана Федорова». Головний редактор (з 2013 р.) – М. Сенченко. Випускається двічі на місяць.

У 1924–1989 рр. виходив у Харкові, з 1990-го друкується в Києві, на власній поліграфічній базі Книжкової палати України. Випуск здійснюється на основі аналітико-синтетичного опрацювання обов'язкового примірника видань, який надходить у Книжкову палату України відповідно до Закону України «Про обов'язковий примірник документів» від 09.04.1999 № 595-XIV.

Назва видання та види друкарської продукції, що реєструвалися в покажчику, з плином часу зазнавали змін. Протягом 1924–1930 рр. він мав назву «Літопис українського друку»; у 1935-му – «Літопис друку»; у 1936-му – «Літопис друку. Книги»; у 1937–1953 рр. – «Літопис друку УРСР. Книги»; з 1954 р. – «Літопис книг».

Так само змінювалася періодичність виходу видання. У 1924 р. – щомісячно; у 1925–1926 рр. – двічі на місяць; у 1927–1928 рр. – щотижня; у 1929 р. – щоквартально. У 1930 р. вийшов один об’єднаний випуск за січень-вересень. Протягом 1931–1934 рр. «Л…» не виходив. Натомість матеріали за ці роки було опубліковано в 1936 р. в чотирьох систематичних щорічниках під назвою «Літопис друку УСРР. Систематичний покажчик». У них було відображено книги, збірники, наукові праці українською та російською мовами. У 1935 і 1940 рр. «Л…» виходив щомісячно; у 1936–1939 рр. – двічі на місяць. До середини 1941 р. встигли вийти з друку 11 випусків. У 1942–1945 рр. – не випускався. Матеріали за 1942–1944 рр. побачили світ у 1951 р. під назвою «Літопис друку УРСР. Книги: Систематичний  покажчик». За 1945 р. «Л…» надруковано на машинці в чотирьох примірниках, фактично як службовий і архівний документ. У 1946–1947 рр. виходив щоквартально. Надалі 36 років поспіль (1948–1983) – щомісячно, у 1984–199  рр. – двічі на місяць. Протягом 1994–2007 друкувався щомісячно. У 2008 р. вийшли друком 22 випуски. Від 2009 р. – видається двічі на місяць (24 випуски щороку). У 1936-му, 1946–1960 рр. додатково як щорічник виходив «Літопис книг: Допоміжний покажчик».

Біля витоків видання стояла плеяда видатних науковців: П. Дорошенко, Д. Багалій, Ю. Ковалевський, Ю. Меженко, М. Годкевич та інші відомі бібліографи, книгознавці та фахівці видавничої справи України. Саме їхніми зусиллями в 1924 р. в Українській книжковій палаті, за сприяння Наркомосу УСРР, розпочався випуск «Літопису українського друку». Він готувався на основі безоплатного обов’язкового примірника, який надсилали в Палату всі друкарні України. Покажчик поклав початок державній реєстрації, повному обліку, єдиним методам класифікації і опису друкованої продукції в Україні, систематичному інформуванню зацікавлених установ та читачів.

Концептуальні засади видання окреслено у вступній частині першого випуску. Основними завданнями «Л…» його засновники визначили:

–  найповніше виявлення всієї видавничої продукції УСРР;

–  регулярне і своєчасне інформування читачів про нові видання України;

– застосування в бібліографічному описі принципу науковості в поєднанні з принципом найбільшої простоти й зручності для потреб читачів.

       Українська книжкова палата визначила також такі технологічні підходи до укладання покажчика:

–  у «Л…»  відображаються твори друку, які виходять у межах УСРР і реєструються Українською книжковою палатою;

–   матеріали канцелярського типу (членські квитки, анкетні листи, статути, договори і т. ін.) та рекламна продукція не підлягають реєстрації й опису в «Л…»;

бібліографічні записи (опис з анотаціями) подають мовою, якою написано твір, з усіма особливостями його правопису;

–  порядок групування записів систематичний, за міжнародною десятковою системою бібліографічної класифікації (нині – за Універсальною десятковою класифікацією, УДК), в межах рубрик – за абеткою.

 Перший випуск покажчика містив відомості про 185 назв неперіодичних видань українською мовою та мовами нацменшин. Бібліографічний запис на кожне видання вміщував бібліографічний опис з наведенням індексу за міжнародною десятковою системою бібліографічної класифікації. Наприкінці випуску подавали «Абетковий покажчик», структурований за трьома розділами: І. Твори українською мовою, ІІ. Твори російською мовою, ІІІ. Твори іншими мовами. Наклад випуску становив 1 500 пр.

Упродовж 1924–1935 рр. було вдосконалено структуру, зміст, принципи відбору матеріалів, бібліографічний опис та допоміжний апарат, неодноразово уточнювалися схема класифікації бібліографічного матеріалу і систематизація видань у зв'язку з необхідністю запровадження єдиних форм і методів державної бібліографічної реєстрації.

У 1924–1928 рр. в «Л…» реєстрували книги й брошури, графічні та нотні видання, календарі, аркушівки, періодику (протягом першого року випуску в покажчику відображено 2 347 книжкових та 436 журнальних видань); у 1929-му – лише книжкові та нотні видання, у 1930 р. – книжкові та нотні видання, журнальні статті, рецензії; вступні статті, передмови, біографії, бібліографію та інші складові монографій (книжкову складову доповнювали відомості про офіційно-документні видання, за тогочасною термінологією, що виходили друком на терені УСРР); у 1935-му – книжкові та нотні видання.

Особливістю випусків «Л…» в перші роки друкування було те, що до бібліографічного опису підручників та п’єс додавалася позначка про дозвіл Науково-педагогічного комітету Головного комітету соціального виховання (Головсоцвих) Наркомосвіти УСРР на використання цих видань. Наприклад, до запису на підручник І. Віппера «Стародавня історія» додано текст такого змісту: «Науково-педагогічний комітет Головсоцвиху Наркомосвіти до вжитку в установах соціального виховання дозволив».

Згодом наявність такої позначки стала обов’язковою згідно з вимогою Державного науково-методологічного комітету (ДНМК), викладеною в циркулярному листі «Про потребу використовувати "Літопис українського друку"» від 17 лютого 1927 р. № 9926/41-го. ДНМК звертав увагу всіх методологічних комітетів, шкільних та політосвітніх організацій УСРР на необхідність використовувати «Л…» як єдине джерело, яке містить візи Комітету щодо оцінки й використання всіх книжок навчального та програмово-методологічного характеру.

У випусках «Л. …» за 1924–1930, 1935 рр. вміщено передмови від редакції Української книжкової палати з роз’ясненнями щодо особливостей підготовки видання, інструкції з порадами для користувачів покажчика, статистичні огляди зареєстрованих видань, інформаційно-методичні матеріали, рекламну інформацію. Як додаток до «Л. …» окремо виходили «Бюлетені статистичного друку».

У 1925 р. «Л. …» складався з двох частин. У порівнянні з попереднім роком у покажчику відбулися значні зміни у структурі, розподілі бібліографічного матеріалу – замість систематизації описів книжкових видань за змістом упроваджено розподіл за соціальним призначенням, описи видань групувалися за видами друкованої продукції та мовною ознакою, а в межах мов – за схемою класифікації, що складалася з восьми розділів (І. Масова література; ІІ. Художня література; ІІІ. Дитяча література; ІV. Учбова література; V. Методологічна література; VI. Література для кваліфікованого читача; VII. Офіційно-документальна література; VIII. Різні видання). До описів, крім детальних бібліографічних індексів за міжнародною десятковою системою класифікації, було додано скорочені бібліотечні індекси, погоджені з Головполітосвітою, що призначалися для полегшення роботи з систематичними каталогами бібліотек. Бібліографічний опис спрощувався шляхом запровадження скорочень часто вживаних слів. Окремими розділами подавалися відомості про періодичні видання (журнали і газети), наведені за мовною ознакою, а в межах мов – за абеткою назв з обов’язковим зазначенням згаданих вище індексів. Ці ж принципи та методичні рішення були застосовані при укладанні «Л. …» в 1926 р.

29 вересня 1926 р. ВУЦВК ухвалив постанову, згідно з якою передбачалося розширення меж державної бібліографії України, а саме: твори видавництв УСРР, надруковані в РСФРР та інших республіках СРСР, мали реєструватися Українською книжковою палатою. Окрім цього, перед Палатою ставилося завдання: зібрати українські видання, що виходили друком на теренах України, які перебували під владою Чехословаччини (Закарпатська Україна), Польщі (Галичина, Волинь), Румунії (Буковина), та в країнах Європи і Америки, де мешкали українські емігранти. Відомості про видання українською мовою, що друкувалися поза межами УСРР, було подано в додатках до №№ 33 та 47 за 1927 р.

Класифікація книг (індексація) здійснювалася за двома схемами: скорочених таблиць десяткової класифікації, ухвалених Управлінням Головполітосвіти Наркомосу УСРР – для масових книгозбірень, і Міжнародного бібліографічного інституту у Брюсселі (МБІ) – для наукових і відомчих бібліотек. Індекс для масових бібліотек доповнювався авторським знаком.

Бібліографічний опис загалом збігався з аналогічним бібліографічним описом видань на друкованих картках і виконувався мовою оригіналу з використанням скорочень слів. У разі потреби наводилися короткі анотації та позначення читацьких груп за соціальним призначенням книги.

Від початку заснування «Л. …» вся друкована книжкова продукція України була представлена в ньому в системі рубрик, побудованих за предметним принципом. Також було значно скорочено реєстрацію відомчих, інструктивних, директивних і методичних матеріалів.

1927 р. в «Л. …» знову змінено структуру, принципи відбору матеріалу, класифікацію і бібліографічний опис видань, що виходили друком різними мовами в межах УСРР та українською мовою поза межами республіки. Бібліографічний матеріал було розміщено за видовою та мовною ознаками, а в межах мов – за абеткою. Відомості про періодичні видання подавалися в окремих випусках із власною нумерацією.

З того ж року в «Л. …» започатковано рубрику «Інформація Л.У.Д.», де вміщували, зокрема, офіційну хроніку та інформаційно-методичні матеріали.

У 1928 р. відповідно до змін, внесених у Каталографічну інструкцію «Літопису українського друку» на поточний рік, якою керувалися укладачі видання, було дещо змінено його структуру, принципи класифікації матеріалу, методологію й техніку бібліографічного опису в «Л. …». Покажчик, залежно від випуску, складався з двох або трьох самостійно виданих частин: 1) основної, де було представлено інформацію про книги; 2) продовження – з відомостями щодо періодики; 3) додатків – розділів, в яких реєструвалися видання українською мовою, що виходили за межами УСРР. Майже всі випуски містили перелік книжок, виданих додатковим накладом, але без зазначення номера позиції. Нотні видання подавалися з окремою нумерацією. Індекси та предметні рубрики в бібліографічному описі не зазначались. У розділі «Інформація Л.У.Д.» було опубліковано, зокрема, статистичні огляди друкованої книжкової продукції УСРР за 1926–1927 рр., списки видавництв і окремих видавців Західної України та інших країн, що надсилали свої видання до Української книжкової палати. Заключні випуски (№ 52) за 1927 і 1928 рр. містили два додатки: «Українські видання поза межами УСРР», що охоплювали книги, брошури, журнали, газети, та «Статистика книжкової продукції УСРР», що інформували про статистичні бюлетені, розподілені поквартально. Відомості за 1927 р. було представлено в №№ 20, 28, 43; за 1928 р. – у №№ 7–9 (за перший квартал) та 52 (окремими частинами за три квартали).

З ініціативи Української книжкової палати та її директора М. Годкевича (1896–1941) у 1929 р. роль органу державної бібліографії почали виконувати друковані картки для каталогів (друкований картковий репертуар), які стали основним джерелом поточної інформації про твори друку в УСРР. Унаслідок зазначеного рішення «Літопис українського друку» цього року видавали щоквартально з вибірковою реєстрацією тільки книжкових та нотних видань, зі спрощеним бібліографічним описом та систематичним розподілом бібліографічного матеріалу відповідно до підготовлених Українською книжковою палатою скорочених індексів Міжнародної децимальної бібліографічної класифікації, запровадженої у друкованих картках на 1929 р.

У 1930 р. об’єднаний (за січень-вересень) випуск «Л. …» складався з трьох частин: 1) книги й брошури (окремі видання); 2) твори, вміщені в журналах і збірниках; 3) рецензовані твори і personalia (біографії). У перших двох частинах бібліографічні описи систематизовано за розділами Міжнародної децимальної бібліографічної класифікації. Третя – складалася з: а) рецензованих видань, надрукованих в УСРР і поза її межами, українською мовою та українознавчого спрямування; б) інших рецензованих видань; в) personaliа, некрологів, літературно-наукових характеристик, розташованих за прізвищами осіб.

Починаючи з 1935 р. у випусках «Літопису друку УСРР» (з № 6 – «Літопису друку») відображалися книжкові та нотні видання, що виходили на території Радянської України українською мовою та мовами національних меншин. Бібліографічний опис був тотожний опису видань на друкованих картках (у картковому репертуарі Книжкової палати УСРР). Систематизація матеріалу здійснювалася за «Схемою Літопису друку УСРР», укладеною на основі схеми Державної центральної книжкової палати РСФРР та десяткової системи в переробленні Л. Троповського.

1936 р. став визначальним у розвитку державної поточної бібліографії в Україні. З набуттям Державною центральною книжковою палатою РСФРР статусу Всесоюзної книжкової палати як центру наукової і методичної роботи в СРСР, бібліографічну роботу книжкових палат союзних республік було уніфіковано й вибудовано за єдиною системою опрацювання друкованої продукції. Ця зміна стала знаковою для створення нової системи бібліографічних покажчиків Книжкової палати УРСР – «Літописів» за видовою ознакою. Спершу було перебудовано структуру «Л. …»., який з 1936 р. змінив назву на «Літопис друку. Книги» і почав виходити двічі на місяць.  Проте вже за рік назва знову змінилася – «Літопис друку УРСР. Книги» (1937–1953)

«Л. …» завжди супроводжувалися допоміжними покажчиками, а саме: у 1924 р. – щомісячними: іменним (абетковим); назв періодичних видань; систематичними покажчиками неперіодичних видань, укладеними за правилами, запровадженими МБІ; у 1925–1926 рр. – за півріччя: іменними покажчиками; покажчиками назв періодичних видань, підготовленими за змістом та соціальним призначенням; покажчиками творів, упорядкованими за соціальним призначенням; систематичними покажчиками неперіодичних видань, укладеними за правилами МБІ; у 1927–1928 рр. – щоквартальними: іменними; назв творів друку за соціальним призначенням; систематичними; зведеним предметним покажчиком (у 1928 р.); у 1929–1930 рр. – щоквартальними: іменними; назв творів; у 1935-му – допоміжним «Покажчиком основних розділів, уміщених в №№ 1–12 "Літопису друку" за 1935 рік». Крім того, в «Л. …» за 1930 р. уміщено перелік «Найголовніші книговидавництва УСРР» та «Скорочення назв журналів і збірників».

Наявність у «Л. …» допоміжного апарату сприяло повнішому використанню цих видань у довідково-бібліографічній роботі бібліотек, комплектуванні їх фондів, підготовці бібліографічних покажчиків, укладанні рекомендаційних списків літератури, тематичних картотек, організації книжкових виставок тощо.

Упродовж довоєнних років продовжувалось удосконалення структури, змісту «Л. …», принципів відбору творів друку, бібліографічного опису та допоміжного апарату, неодноразово вносилися зміни у схему класифікації бібліографічного матеріалу і систематизацію видань у зв’язку з необхідністю запровадження єдиних форм і методів державної бібліографічної реєстрації.

Під час німецько-радянської війни, впродовж другої половини 1941-го та в 1942–1944  рр., «Л. …» не виходив. У 1945 р. зібрано, зареєстровано й описано 991 книгу, що побачила світ у цей період. У 1946 р. «Л. …»  випускали щоквартально. В ньому реєстрували книги, ноти та карти. З кінця 1940-х рр. «Л. …» зберігає стабільність друку.

У 1970-і рр в Україні виходило друком майже 10% усієї книжкової продукції СРСР. Загалом упродовж 1918–1975 рр. у республіці було видано понад 300 тис. назв книжок і брошур українською мовою, мовами національних меншин та зарубіжних країн. Для ширшого й оперативнішого інформування установ і громадян у «Літописі книг» («Л. к.») разом з книжковою продукцією були представлені й видання журнального типу, автореферати дисертацій. Упродовж 1971–1975 рр. «Л. к.» щорічно вміщував відомості про 13–14 тис. назв таких видань.

Бібліографічний опис книг і брошур в «Л. к.» здійснювався за «Едиными правилами описания произведений печати для библиотечных каталогов (Москва, 1959) та державними стандартами. Опис книжкових видань містив відомості про знак охорони авторського права, а після інвентарного номера, присвоюваного у Книжковій палаті України – про перші видання. Книги, що вийшли засобами оперативної поліграфії, мали в описі відповідну позначку «ОП». Кожний бібліографічний запис супроводжувався класифікаційним індексом за таблицями УДК.

Такий рівень бібліографічного опису уможливлював багатоваріантність використання «Л. к.» в укладанні бібліографічних покажчиків різного типу: рекомендаційних, галузевих, науково-допоміжних тощо. Опис містив широкий діапазон відомостей, необхідних для якісної довідково-бібліографічної роботи. Дані про книги і брошури розміщувалися за п’ятим виданням «Классификации литературы в органах государственной библиографии» (Москва, 1971). Схема містила 31 основний розділ. Повністю вона наводилася наприкінці першого випуску «Л. к.» за поточний рік. Літопис мав допоміжні покажчики – іменний та предметний, а в останньому випуску за рік подавався зведений покажчик серій. Іменний покажчик давав змогу здійснювати швидкий пошук автора того чи іншого видання, а предметний – розширював можливість пошуку літератури за певною тематикою або галуззю. Покажчик серій містив основні відомості про книжкові видання, які увійшли до тієї чи іншої видавничої серії.

«Л. к.» використовували і як інформаційне, статистичне джерело, зокрема в ньому вміщували інформацію про видання, що надійшли до Книжкової палати протягом певного часу, а також щодо книг і брошур, надісланих із запізненням. Останні подавали в розділі «Додаток». Таким чином у «Л. к.» відображалися всі книжкові видання, надруковані в Україні.

У 1992–1993 рр. бібліографічний опис видань здійснювали лише українською мовою, а мову видання вказували у примітках; з 1994 р. видання описують мовою оригіналу.

До 1992 р. книги та брошури були згруповані у 50-ти основних розділах згідно з «Єдиною схемою класифікації літератури у видавництвах, книжковій торгівлі та державній бібліографії»; з 1993 р. групування здійснюється за УДК (розділи 0–94). В кожному розділі є підрозділи та рубрики відповідно до їх змісту. Якщо певне видання може бути відображено в різних розділах, його опис подається в одному з них, а в іншому(их) застосовують посилання до відповідного номера запису.

Наприкінці 20-го – на початку 21 ст. в «Л. к.» розширено реєстрацію книжкових видань, уніфіковано схему класифікації літератури, введено додаткові покажчики.

З 1996 р. «Л. к.» виходить у світ у серії Книжкової палати України «Національна бібліографія України», в якій видають покажчики відповідно до видового відображення матеріалів.

На основі обов'язкового примірника «Л. к.» інформує про книги, брошури всіх видів і типів: офіційні, наукові, науково-популярні, громадсько-політичні, науково-виробничі, виробничо-практичні, навчальні, довідкові, релігійні, літературно-художні, видання для дітей і юнацтва, з організації дозвілля. Вміщується інформацію про видання, що вийшли накладом 100 і більше примірників, крім наукових, літературно-художніх і видань для дітей та юнацтва, які відображають незалежно від їх накладу.

Кожний номер покажчика вміщує в середньому 700–800 назв. У випусках «Л. к.» протягом 2019 р. загалом відображено 17 634 назви книжкових видань.

Структура покажчика в останні роки є стабільною: зміст, передмова (нею відкривається перший випуск «Л. к.» за кожен рік); основний тематичний ряд; допоміжні покажчики: перелік мов (крім української), якими надруковано книги, іменний, предметний, географічний покажчики, покажчики назв, помилкових ISBN; перелік рубрик, що використовують в оформленні розділу «Зміст» (також у першому випуску «Л. к.» за кожен рік).

В останньому річному випуску (№ 24) вміщують «Покажчик серій, випуски яких зареєстровані в "Літописі книг" за … рік».

Бібліографічний запис містить:

–       порядковий номер запису;

–      заголовок бібліографічного запису;

–      бібліографічний опис;

–      номер державної реєстрації, за яким видання зареєстровано в Книжковій палаті України (подається у прямих дужках після бібліографічного опису);

–    індекси Універсальної десяткової, Бібліотечно-бібліографічної класифікацій (останньої – до її скасування в Україні в 2017 р.);

–    авторський знак згідно з ДСТУ 4861:2007 «Видання. Вихідні відомості» розміщують у лівій частині макету анотованої каталожної картки – навпроти другого рядка бібліографічного опису.

Бібліографічний опис книг і брошур в «Л. к.» здійснюється згідно з низкою державних стандартів. Для систематизації книг, брошур Книжкова палата України використовує власні видання «Розташування бібліографічних записів у бібліографічних покажчиках на основі Універсальної десяткової класифікації таблиці класифікації» (2013) та «Універсальна десяткова класифікація (УДК). Таблиці із змінами та  доповненнями. Алфавітно-предметний покажчик» (2017).

Формування електронного інформаційного масиву «Л  к.» у Книжковій палаті України здійснює відділ наукової підготовки державних бібліографічних покажчиків; редагування і підготовку видання до друку – відділ наукового редагування бібліографічної інформації.

Електронні версії випусків державного бібліографічного покажчика «Л. к.» (з 2004 р.) розміщені на сайті Книжкової палати України в розділі «Національна бібліографія» (http://www.ukrbook.net/litopysy.html).

 

Джерела

Про видання «Літопис Українського Друку» // Літопис Укр. Друку. – 1924. – № 1. – С. 1–3.

Про потребу використовувати «Літопис Українського Друку» : циркуляр. лист Держнаукметодкому від 17 лют. 1927 р. № 9926/41-го // Бюл. НКО УСРР. – 1927. – № 7. – С. 16.

Каталографічні методи «Літопису українського друку». // Літопис укр. друку. – 1927. – № 7–8. – С. 109–116.

Предметові рубрики покажчика до «Літопису українського друку». – Харків, 1928. – 14 с.

[«Літопис Українського Друку»] / С. М. // Журн. бібліотекознавства та бібліогр. – 1930. – № 4. – С. 115–117.

Схема Літопису друку : [проєкт] // Літопис друку. – 1935. – № 1. – С. 56–65.

Годкевич М. К возобновлению Украинской Книжной летописи / М. К. Годкевич // Сов. библиогр. – 1936. – № 1. – С. 59–74.

Багрич М. І. Державна реєстрація друку / М. І. Багрич // Державна бібліографія на Україні (1922–1962) : зб. ст. / Кн. палата УРСР. – 1962. – Вип. 1. – С. 31–42.

Багрич Н. 40 лет «Летописи книг» Украинской ССР // Сов. библиогр. – 1964. – № 2. – С. 104–106.

Боса А. «Літопис книг» / А. Боса // Нові книги УРСР. – 1968. – № 19. – С. 31.

Багрич М. «Літопису книг» – 50 років / М. Багрич // Соціаліст. культура – 1973. – № 12. – С. 44–45.

Медведєв Ю. «Літопис книг» – путівник по книжковій продукції України: Поради бібліотекарям / Ю. Медведєв // Нові вид. УРСР. – 1976. – № 19. – С. 36–38.

Книжкова палата України (1919–1998 рр.) : наук.-допом. бібліогр. покажч. / Кн. палата України. – Київ, 1999. – С. 106.

Сенченко Н. М. Книжкова палата України. Становлення державної бібліографії / Н. М. Сенченко. – Київ : Кн. палата України, 1999. – 116 с.

Устіннікова О. Біля витоків державної бібліографії (до 85-річчя «Літопису українського друку») / О. Устіннікова, Н. Палащина // Вісн. Кн. палати. – 2009. – №  2. – С. 26–29.

Очеретяна Л. «Літопис книг» у структурі інформаційного забезпечення суспільства / Л. Очеретяна // Вісн. Кн. палати. – 2011. – № 4. – С. 19–22.

Швецова-Водка Г. М. Облік текстових неперіодичних видань (книг та брошур) // Швецова-Водка Г. М. Поточна державна бібліографія України : лекція для студентів спеціальності 029 «Інформ., бібл. та архів. справа» – Рівне : РДГУ, 2016. – С. 27–28.

Клюшніченко О. Книги України в дзеркалі державної бібліографії (за матеріалами бази даних державної бібліографії «Літопис книг» за 2018 р.) / О. Клюшніченко, Л. Очеретяна // Вісн. Кн. палати. – 2019. – № 7. – С. 9–17.

 

_________________

 

Літописи Книжкової палати України у фонді відділу довідково-бібліографічного обслуговування. Нові надходження : віртуальна виставка на порталі НБУВ

Васьківська Ольга Леонідівна
Статтю створено : 19.11.2020
Останній раз редаговано : 19.11.2020