За місяць : 1110
статей : 1008
| Рубрики : | Персоналії |
Левшин Олексій Іраклійович [10(21).05.1797, с. Пожиліно Єфремівського пов. Тульської губ. (нині – Єфремівського р-ну Тульської обл.) – 16(28).09.1879, с. Хомутівка Дмитріївського пов. Курської губ. (нині – смт Хомутівського р-ну Курської обл.)] – письменник, учений, історик, етнограф, громадський і державний діяч, один із теоретиків селянської реформи 1861 р. Ініціатор заснування Одеської публічної бібліотеки (нині – Одеська національна наукова бібліотека). Почесний член Російської АН (1856), багатьох наукових товариств.
Тривалий час точні день, рік і місце народження О. Левшина (в окремих російських та українських джерелах прізвище зазначено також як Лёвшин, Льовшин) не були чітко відомими. Зокрема, рік народження вказувався як 1798 чи 1799. Нині ці відомості уточнено згідно з даними тульських родовідників. Раннє дитинство О. Левшина минуло в с. Пожиліно, в родовому маєтку його діда і батька – небагатих поміщиків, військових у відставці, вихідців із давнього аристократичного німецького роду фон Левенштейнів, прізвище яких в Росії було переінакшено на Левша, Левшин. Надалі мешкав у м. Воронежі, де його батько з 1801 р. обіймав посаду президента місцевого ратсгаузу, а після відставки у 1804 р. – керівника міліції Воронезького пов. На виховання й освіту О. Левшина в дитячі роки мали вплив численні родичі у Воронежі, серед яких були й прогресивно налаштовані, високоосвічені особистості.Успішно закінчив Воронезьку гімназію (1813) і Харківський університет (1816) зі ступенем магістра по відділенню гуманітарних наук.
Ще студентом написав першу книжку у вигляді листів «Письма из Малороссии» (1816), що містить спостереження автора, його особисті враження, отримані під час мандрівки українськими містами та селами (Полтава, Переяслав, Бориспіль, Київ, Чернігів, Новгород-Сіверський, Глухів та ін.). Значне місце посідають матеріали про побут і культуру українського народу, старожитності України, етнографічні особливості місцевого населення. Книга містить ретроспективні екскурси в давнину й у порівняно недавнє минуле українців, а також філософські роздуми щодо феномена людини і проявів загальнолюдських цінностей у звичаях, традиціях, праві і мистецтві окремих народів. У листі 23 «Переяслав» О. Левшин особливо відзначає любов українців до своєї батьківщини, їх духовність, почуття власної гідності як нащадків козаків, пише про звичаї та сімейний уклад, пісенну культуру і т. ін.
Навесні 1818 р. вступив на службу до Колегії іноземних справ. Після реорганізації цього зовнішньополітичного відомства і створення Міністерства закордонних справ був зарахований до його Азійського департаменту. Під час служби в Оренбурзькій прикордонній комісії (1820–1822) зібрав історичні та статистичні відомості про яїцьких (південноуральських) козаків, казахів. Ці матеріали опублікував у 1823 р. у Санкт-Петербурзі. Великий вплив на світогляд О. Левшина в цей період, його зацікавлення історією, етнографією, філософією мав високоосвічений керівник Азійського департаменту, згодом керівник Оренбурзької комісії В. Тимковський (1781–1832) з роду збіднілих чернігівських дворян, якого високо цінував М. Максимович.
Улітку 1823 р., прийнявши пропозицію новопризначеного новоросійського генерал-губернатора і намісника Бессарабії графа М. Воронцова обійняти посаду секретаря його канцелярії, О. Левшин прибув до Одеси, де вів активну громадську діяльність. Швидко ставши лідером групи освічених діячів, які гуртувалися навколо М. Воронцова і до якої належали барон П. Брунов, археологи І. Бларамберг і І. Стемпковський, український поет В. Туманський, урядовець П. Маріні та інші, О. Левшин брав участь у заснуванні газети «Одесский вестник» (перший номер вийшов 5 січня 1827 р.), виданні «Одесского альманаха».
«Одесский вестник», перша в місті російськомовна газета, що прийшла на зміну двом франкомовним бюлетеням, які протягом 6 років свого існування не мали попиту серед одеситів, через короткий час здобула популярність, її наклад перевищив 2 тис. пр. Газета давала чималий прибуток (30 тис. руб. за два роки). Ці кошти власники газети спрямовували на громадські потреби, поширення просвіти серед містян.
У 1826–1828 рр. відбулося тривале відрядження О. Левшина в Італію, Францію та Австрію. У французьких наукових журналах було опубліковано його статті, які забезпечили автору велику популярність з-поміж сходознавців. Визнанням заслуг ученого в галузі історії та етнографії Середньої Азії стало його обрання членом Паризького географічного (1827) та Паризького азійського (1828) товариств.
Після повернення в Одесу О. Левшин у лютому 1829 р. звернувся до М. Воронцова з доповідною запискою з пропозицією щодо створення міської громадської бібліотеки, безоплатної та доступної для всіх, запропонувавши використати 15 тис. руб. прибутку від «Одесского вестника» на придбання книжок, які становитимуть основу майбутньої книгозбірні. О. Левшин висловив також готовність організувати збір благодійних пожертв грошима і книжками, а як особистий приклад – передати до бібліотеки зібрання творів давніх істориків і географів, що писали про Північне Причорномор’я, тобто краєзнавчого змісту. М. Воронцов, завзятий бібліоман, який купував книжки і збирав власні колекції скрізь, де жив і працював, у т. ч. в Одесі, Алупці, мошнівському палаці на Черкащині, підтримав цю пропозицію. Відповідне подання генерал-губернатора до міністра внутрішніх справ А. Закревського увінчалося успіхом: указом від 13 (25 за н. ст.) вересня 1829 р. за підписом імператора Миколи І дозволялося відкриття в Одесі публічної бібліотеки – третьої в Російській імперії після Санкт-Петербурга і Москви та першої в Україні. Бібліотеку було відкрито 15 (27) червня 1830 р.
О. Левшин здійснював попередні заходи для відкриття книгозбірні, розрахунку її кошторису, збирання пожертв, пошуку придатного приміщення. Згодом, уже на посаді одеського градоначальника (1831–1837), постійно опікувався Одеською публічною бібліотекою, поповненням її фондів, виписуючи власним коштом книжкові новинки у петербурзьких книгарів.
О. Левшину належить прогресивна ідея запровадження неухильного правила про місцевий обов’язковий примірник творів друку, необхідний як для отримання повної інформації про регіональну друковану продукцію, так і для вичерпного комплектування книжкового фонду та здійснення бібліотекою краєзнавчої роботи. У 1834 р. він видав важливий наказ про обов’язкове надсилання до книгозбірні двох примірників кожного видання міської друкарні.
Практична діяльність О. Левшина, успішний приклад функціонування бібліотеки в Одесі сприяли також поширенню в бібліотечній справі України першої половини 19 ст. новаторських ідей, спрямованих як на утворення публічних і народних книгозбірень, так і на пошук джерел комплектування їх книжкового фонду за всіма галузями знань, розвитку бібліотечного руху в провінції. На думку директора Одеської міської публічної бібліотеки в 1896–1919 рр. і дослідника її історії проф. М. Попруженка, саме О. Левшиним «покладено в Росії початок заснуванню публічних громадських бібліотек».
На посаді градоначальника О. Левшин багато прислужився розвитку Одеси та її інфраструктури: був директором місцевого театру, головою майже всіх тогочасних громадських комітетів у місті, попечителем Інституту шляхетних дівчат тощо. Під його керівництвом було розпочато благоустрій району Пересип, будівництво Гігантських (нині – славнозвісних Потьомкінських) сходів.
У 1838 р. О. Левшина призначили Іркутським цивільним губернатором, однак за станом здоров’я він залишився у Санкт-Петербурзі з прикріпленням до штату Міністерства внутрішніх справ. У 1844–1855 рр. керував 3-м (сільськогосподарським) департаментом Міністерства державного майна. У 1854–1859 рр. – товариш (заступник) міністра внутрішніх справ, брав участь у підготовці селянської реформи 1861 р. Член Державної ради (1868), сенатор.
Як науковець дослідив історію і побут казахів, відповідні архівні документи, здійснив переклади казахських народних ліричних пісень, описав фольклорні жанри та їх виконання народними співцями-імпровізаторами (акинами). Сучасники прозвали його «Геродот казахського народу». О. Пушкін, з яким О. Левшин перетинався по службі в Санкт-Петербурзі та Одесі, високо цінував його праці, сприяв публікації статей в «Московском вестнике» (1827), мав у власній бібліотеці книжки дослідника, які використав у написанні «Історії Пугачовського бунту» (1834) та «Капітанської дочки» (1836).
Окрім вагомого особистого внеску в розробку казахської теми, О. Левшин залишив помітний слід в інших наукових сферах. Його перу належить перше в російській літературі дослідження про знамениті руїни древнього італійського міста Помпеї, наукові статті з історії, етнографії, мистецтва, економіки, статистики, а також мемуари.
Активна державницька, наукова і громадська діяльність О. Левшина мала широке визнання. У 1830–1850-х рр. він був обраний дійсним і почесним членом десяти наукових товариств Росії. Один із засновників Російського географічного товариства (1845), почесний член Харківського університету (1855), трьох добровільних товариств європейських країн. Нагороджений орденами Святого Олександра Невського, Білого Орла, Святого Владимира 2-го ступеня, Святої Анни 1-го ступеня, Святого Станіслава 1-го ступеня, відзнаками російських імператорів, мав ранг дійсного таємного радника.
Письма из Малороссии, писанные Алексеем Левшиным. – Харьков : В Унив. тип., 1816. – [4], 206 с.
Свидание с ханом меньшой Киргиз-Кайсакской орды / А. Левшин // Вестн. Европы. – 1820. – № 22, ч. 114. – С. 129–139.
Прогулки русского в Помпеи / соч. Алексея Левшина, члена разных ученых обществ российских и иностранных. – Санкт-Петербург : В тип. И. П. Бочарова, 1843. – 1 л. фронт. (цв. лит.), [6], VI, 232, [2] c., 17 л. ил., план., черт.: ил.
Описание киргиз-казачьих, или киргиз-кайсацких орд и степей. / А. Левшин. – Санкт-Петербург : В тип. Карла Крайя, 1832.
Ч. І : Известия географические. – ХІІ, 264 с.
Ч. 2 : Исторические известия. – X, 333, [1] с., [3] л. табл.
Ч. 3 : Этнографические известия. – [6], 304 с., [6] л. ил.
Описание орд и степей казахов / Левшин А. И. ; М-во образования и науки Республики Казахстан, Павлодар. гос. ун-т им. С. Торайгырова. – Павлодар : ЭКО, 2005. – 212 с. – (Библиотека казахской этнографии ; т. 9).
На память юбилея А. И. Левшина. – Санкт-Петербург : Тип. т-ва «Общая польза», 1868. – 39 с.
Попруженко М. Г. Одесская городская публичная библиотека, 1830–1910 г. : (ист. очерк) / М. Г. Попруженко. – Одесса : «Славянская» тип. Е. Хрисогелос, 1911. – 84 с.
Вишневецкая В. А. И. Левшин – исследователь Казахстана / В. Вишневецкая // Братство народов, братство культур : сб. ст., эссе, документ. рассказов / сост. В. В. Старков ; ред. В. Ибраева. – Алма-Ата : Онер, 1985.
Гречихова Ю. Современник Пушкина А. И. Левшин и его книга «Описание Киргиз-казачьих, или Киргиз-Кайсацких орд и степей» // Альманах библиофила. – Москва : Книга, 1985. – Вып. 17. – С. 223–230.