Комерційні бібліотеки – публічні заклади, створювані приватними особами за власні кошти з метою надання можливості всім бажаючим користуватися книгами за встановлену плату або під заставу, з порівняно невеликим фондом, що користується читацьким попитом.

Користування книгами з приватних зібрань за плату, як правило, під заставу відоме з давніх часів, проте їхніми користувачами могла бути обмежена кількість осіб. Більшого поширення К. б. набули починаючи з 18 ст., паралельно з розвитком книгодрукування і книжкової торгівлі, часто під назвою «кабінет для читання», «бібліотека читання». Власниками здебільшого були видавці і власники книгарень, які через високу вартість книжок розглядали К. б. як засіб підвищення обертаності вкладеного у справу капіталу.

У Наддніпрянській Україні перша платна «бібліотека читання» виникла в Одесі у 1830 р. при книгарні купця першої гільдії М. Клочкова. Згідно з каталогом «Роспись российским книгам, ландкартам, планам, эстампам, портретам и нотам в Одессе, в книжном магазине и библиотеке чтения Н. А. Клочкова» (1830), у ній налічувалось близько 1000 назв видань (белетристика, книжки та журнали з різних галузей знань), які видавалися додому під грошову заставу. З часом книгарня і «бібліотека читання» М. Клочкова перейшли до купця В. Картамишева. Вони активно поповнювались новинками; відомо, що у виданій В. Картамишевим у 1837 р. «Росписи…» налічувалось понад 600 видань, що вийшли вже після 1830 р.

До середини 19 ст. в Одесі на тлі значного економічного й культурного розвитку міста існувало вже 5 приватних публічних бібліотек комерційного характеру. Великою популярністю користувалися «кабінети для читання» при книгарні В. Золотова і В. Картамишева. Але ще більший успіх мала бібліотека («кабінет для читання»), відкрита у 1845 р. В. Золотовим спільно з відомим видавцем та книгарем К. Тотті. У 1847 і 1852 рр. були видруковані каталоги цієї К. б.

У другій половині 19 ст. спостерігалося зростання кількості К. б. у Києві, Харкові, Миколаєві, Херсоні та інших великих містах. У Києві до 1870-х рр. популярним був «кабінет для чтения новостей русской и французской словесности», більше відомий як «Аптека для душі», створений у 1843 р. при власній книгарні відставним військовим капітаном П. Должиковим, бібліофілом, членом Тимчасової комісії для розгляду давніх актів Товариства історії і старожитностей Московського університету. Його К. б. налічувала близько 10 тис. пр. видань різними мовами, з них близько половини – белетристика. Користування бібліотекою було досить дорогим, проте існувала гнучка система знижок, пільг, бартерів для різних верств, зокрема дітей, студентства, активних відвідувачів, в окремих випадках – навіть безоплатний доступ до книг.

Після «Аптеки для душі» найвідомішою і найбільшою у Києві стала К. б. Леона Ідзиковського, глави та засновника нотовидавничої фірми. Створений у 1870 р. читальний зал при видавництві і книгарні поступово перетворився на велику приватну бібліотеку зі штатом у 10 працівників, а фонд на 1914 р. налічував понад 173 тис. видань російською, українською, французькою, польською, англійською, німецькою мовами. Окрім книг, бібліотека мала й значний репертуар періодичних видань. Завдяки великому універсальному фонду, помірній платі за користування читальним залом, в якому регулярно відбувались поетичні й музичні вечори, концерти, диспути, вдалому розміщенню у центрі Києва на Хрещатику, бібліотека Л. Іздиковського була помітним явищем в культурному житті міста, дуже популярною серед киян, особливо молоді і студентства, гідно конкурувала з іншими книгозбірнями, включаючи й Київську міську публічну бібліотеку (нині – Національна бібліотека України імені Яроcлава Мудрого), і проіснувала до 1919 р.

Наприкінці 1860-х рр. К. б. почали активно створюватись у Харкові. Частина серед них стали досить популярними, зокрема, завдяки спеціалізації фондів: південно-театральна бібліотека Лігди-Нікіфорової, книгозбірня О. Іозефовича, що комплектувалася виданнями іноземними мовами, К. б. Шейдта, подружжя А. та С. Карпів, М. Балліна та ін.

У Миколаєві перша К. б. була відкрита при книжковому магазині Ж. і Є. Геллерів. Її фонд станом на 1868 р. складав 4 тис. томів, переважно белетристики та історичної літератури. До кінця 19 ст. у місті кількість книгарень з бібліотеками для читання зросла. Їх власниками були В. Красинська, Д. Лобко, М. Рідінгер, І. Шапіро.

У другій половині 19 ст. в Одесі популярності набули книжковий магазин і К. б. книговидавця Є. Распопова, де читачам пропонувався широкий вибір книг та журналів з різних галузей знань. Але найкращою вважалась платна «Библиотека русских, французских, немецких и английских книг и журналов современности Андрея Игнатьевича Бортневского», яка відзначалася широким репертуаром періодичних видань, в тому числі і зарубіжних. Згідно з каталогом, виданим у 1877 р., бібліотека передплачувала 40 назв вітчизняних періодичних видань і 12 іноземними мовами. Каталог включав понад 6 тис. бібліографічних записів.

У Херсоні в цей час існували дві К. б. Перша з них відкрилася у 1852 р. при книжковому магазині О. Шаха і налічувала близько десятка назв журналів та 200–300 книг, переважно підручників. Інша К. б., що належала Хітріну, через обмеженість фонду була менш відвідуваною.

У Таврійській губернії першу приватну платну бібліотеку і кабінет для читання відкрив у 1870-х рр. сімферопольський міщанин І. Берг. Згодом ця бібліотека була викуплена іншою особою, ім’я якої не збереглося. У 1884 р. бібліотеку придбав дворянин С. Туманов. За короткий час він збільшив її фонд до 5 тис. книг російською та іноземними мовами, і вона увійшла до трійки кращих бібліотек Півдня. Свою бібліотеку власник заповів місту, і в 1890 р. вона стала безкоштовною бібліотекою-читальнею ім. С. Б. Туманова при Сімферопольській міській платній бібліотеці.

У Таврійській губернії функціонували й інші К. б. при книжкових лавках і магазинах, зокрема бібліотека єврейських книг, яка належала слонімському міщанинові Х. Орлеанському, книгозбірня сімферопольського купця Д. Ульчиєва, польська приватна бібліотека (з читальнею) вчительки Е. Михальської.

У Західній Україні за часів Австро-Угорської імперії та Польщі, зокрема в Галичині К. б. існували від початку 19 ст., найчастіше під назвою «випозичальня книжок». Так, у Львові першу «Привілейовану публічну випозичальницю книжок», в якій були представлені літературні новинки з усієї Європи, у 1811 р. заснував книгар К. Вільд. З 1849 р. справу батька продовжував К. Вільд-молодший. Після його банкрутства книгарня й випозичальня у 1882 р. перейшли у власність відомої фірми «Губринович та Шмідт», що діяла з 1868 р., а через 10 років вже мала філії в Ярославі, Сокалі та Стрию. За нових власників випозичальня стала найбільшою в Галичині.

З 1866 р. у Львові діяла велика книгарня Ф. Г. Ріхтера, а при ній читальня з великим вибором часописів та книжок польською, німецькою, французькою, англійською мовами. Згодом книгарню разом з читальнею власник продав своєму працівникові Г. Альтенбергу.

Відомими у Львові у різні часи були також випозичальні при книгарнях Я. Міліковського, Б. Полонецького («Польська книгарня»), родини Бодеків, С. Левицького (книжковий абонемент «Лектор», 1915–1928), М. Матчака («Ізмарагд», 1923–1939), І. Громницького («Українська книгарня і антикварня», 1928–1939) та ін. Перед Першою світовою війною у місті налічувалось 15 К. б.

На початку 20 ст. з’явилися К. б. і для дітей. Першу з них відкрила Д. Добра у Києві у серпні 1909 р. Фонд бібліотеки, що становив 3,5 тис. пр. видань, був спеціалізованим: підручники, посібники для дітей, твори дитячої літератури; для батьків і вихователів – твори з педагогіки.

За відомостями І. Лисенка про приватні бібліотеки та їх фундаторів і власників в Україні, на початок 20 ст. комерційний характер мали 32 приватні бібліотеки. Серед них 16 функціонували у Києві, 6 – у Харкові, 3 – в Одесі, 2 – у Миколаєві, по одній існувало у Полтаві, Херсоні, Лубнах, Бахмуті, Звенигородці.

За радянської влади діяльність К. б. було повністю перепинено, тому досвід їх роботи до 1918 р. не викликав інтересу з боку фахівців бібліотечної справи та науковців. Всі існуючі К. б. були націоналізовані або ж ліквідовані (розпорошені, знищені у рамках макулатурних кампаній 1920-х рр. тощо). Фонди багатьох К. б. було долучено до фондів державних публічних, наукових, дитячих, спеціалізованих книгозбірень. Зокрема, бібліотека Д. Доброї після низки реорганізацій стала основою Київської обласної бібліотеки для дітей.

Відновлення діяльності К. б. відбувається з кінця 1980-х рр., але з багатьох причин, насамперед економічних, не стало помітним явищем. Багато К. б. проіснували короткий час. Їх успішна діяльність можлива за дотримання багатьох умов: місцезнаходження у великому місті, значного стартового капіталу для придбання кількох тисяч книг і часописів, що мають користуватися стабільним читацьким попитом, зручного для відвідувачів режиму роботи і приміщення у пожвавленому місці, глибоких знань кон’юнктури книжкового ринку і читацьких уподобань, можливості закупівлі новинок за оптовими цінами, гнучкої цінової політики, доступної всім верствам населення тощо. Навіть за цих умов отримання прибутку можливе не раніше ніж через 7–10 років.

На початку 2000-х рр. в Україні функціонує декілька К. б. Прикладом успішної діяльності є  книгозбірня С. Пелеха, відкрита у 2000 р. у Вінниці. Її фонд, в якому переважає художня література, становить близько 45 тис. пр. Постійних читачів – понад 3 тис. Попри помірну плату за користування книгами, справа приносить власнику стабільний прибуток, співрозмірний з середньою зарплатою в країні.

К. б. «Бібліотека новинок» заснована в 2003 р. в Одесі родиною Новоторових. Її фонд налічує понад 30 тис. книг. Щомісяця фонди поповнюються 200 пр. новинок, виключно за замовленнями читачів.

У Києві до середини 2019 р. діяв поліфункціональний заклад нового типу bOtaN, який поєднував у собі риси К. б. і зони відпочинку. У книжковому фонді з обсягом  майже 2 тис. книжок, переважала не художня література, а видання з питань бізнесу, економіки, психології. Багато книжок було подаровано читачами та партнерами, зокрема видавництвом «Основи». Читачі мали змогу безкоштовно користуватися фондом у читальних залах до 22-ї год. Придбавши ж абонемент на місяць, можна було користуватися книгами поза межами bOtaN у необмеженій кількості, але брати не більше однієї книги за одне відвідування. Користувачам пропонували також напої та десерти, зручний гамак, різноманітні літературні заходи. До їхніх послуг – тематичний електронний каталог і можливість попереднього замовлення видань на сайті закладу. Згодом співзасновники закладу визнали, що спроба створити сучасну бібліотеку нового формату була невдалою і на базі бібліотеки bOtaN започаткували новий проект – «Світло», який позиціонують як «бібліотека знань»(https://svet.education/uk).

Як альтернатива безплатним публічним бібліотекам К. б. сприяють розвитку бібліотечного обслуговування населення, посиленню конкуренції між книгозбірнями. Їх діяльність націлена на поширення читання, безперервне поповнення книжковими новинками, залучення великої кількості читачів, у т. ч. шляхом проведення благодійних акцій, на противагу збереженню документів та розкриттю складу фондів, що є характерним для публічних бібліотек. Оскільки у діяльності К. б. визначальним є саме комерційний аспект, отримання прибутку, їх власники мусять продумано підходити до комплектування фондів, формування складу читачів та ставлення до них, враховувати  читацькі уподобання. Однак в цілому ідея корисності К. б. для суспільства домінує над комерційною вигодою їх власників. Здебільшого К. б. не лише не стають прибутковими, а й навіть не самоокуповуються. Зіткнувшись з проблемами збитковості К. б., їх власники з часом вимушені відмовлятися від цього бізнес-проекту і лише окремим особам вдається отримувати дохід. Саме тому К. б. є поодиноким явищем у бібліотечній сфері.

 

Роспись российским книгам, ландкартам, планам, эстампам,  портретам и нотам в Одессе, в книжном магазине и библиотеке чтения Н. А. Клочкова. – Одесса, 1830. – 79 с.;

Боровой С. Я. Библиотека чтения Н. Клочкова (Из истории библиотек в начале второй четверти XIX в.) / С. Я. Боровой // Библиотеки СССР. – Москва, 1957. – Вып. 7. – С. 131–140;

Радзівіло А. А. Перша публічна бібліотека у Києві: («Аптека для душі» П. П. Должикова) / А. А. Радзівіло // Історія бібліотечної справи в Україні: Зб. наук. праць / Нац. парлам. б-ка України. – Київ, 1997. – С. 5–11;

Бородіна Г. Г. Приватні бібліотеки Півдня України другої половини ХІХ ст. / Г. Г. Бородіна // Інформація. Суспільство: збірник наук. праць. – К., 1998. – С. 88–94;

Котлобулатова І. П. Книгарі та книгарні в минулому Львова / Ірина Котлобулатова. – Львів: Аверс, 2005. – 240 с.;

Ушатая Р. И. История библиотек города Симферополя: конец XIX – первая половина XX века / Р. И. Ушатая // Культура народов Причерноморья. – Симферополь : Межвузовский центр «Крым», 2007. – № 98. – Т. 2. – 188 с.;

Дубровіна Л. А. Бібліотечна справа в Україні в ХХ столітті / Л. А. Дубровіна, О. С. Онищенко. – Київ, 2009. – 530 с.;

Лисенко І. М. Словник українських приватних бібліотек / Іван Лисенко. – Київ : Рада, 2009. – 212 с.;

Сєдих В. В. Бібліотечний Харків у ХІХ ст. – на поч. ХХ ст. за історичними розвідками Н. Я. Фрідьєвої / В. В. Сєдих // Вісник ХДАК. – 2014. – Вип. 45. – С. 203–211;

________________

 

Кот С. Унікальна в Україні бібліотека переїхала на одеський Привоз / Світлана Кот // Друг читача. – 2013. – 20 лист.