Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 32
За місяць : 1140
Кількість
статей : 786
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Книгоноша
Книгоноша

 imageКнигоноша – 1) особа, що продає книжки, заносячи їх покупцям додому або за місцем роботи; 2) бібліотекар, або волонтер, який обслуговує користувачів бібліотеки поза її межами (вдома, на виробництві, у шпиталі і т. ін.).

У Західній Україні до Другої світової війни на позначення К. використовували поняття «кольпольтер», в Російській імперії – «офеня».

Слово «книгоноша» – одне з найдавніших і походить з часів Київській Русі. З’явилося воно разом з утвердженням християнства, в 11 ст. Вже за доби князювання Ярослава Мудрого переписувачі духовних книжок дбали про те, щоб скарби біблійної мудрості не осідали винятково в монастирських і церковних сховищах і підшукували людей (зазвичай, ченців), які б могли доставляти манускрипти  у віддалені поселення і навіть інші країни. Тих, хто брав на себе місію поширення біблійних книжок, творів Отців Церкви, проповідей священнослужителів, стали називати К. Тогочасні К. були не лише книготорговцями або рознощиками книжок, а й просвітителями, місіонерами, носіями християнського вчення. Це були добре освічені, підприємливі, комунікабельні люди, які розумілися на силі писаного слова і його потребі, поклавши початок новій професії. З монголо-татарською навалою рух К. занепав, слово «книгоноша» було забуто. Тільки в 19 ст. ця професія набула поширення.

Так, Є. Гребінка (1812–1848) у передмові до укладеної ним антології тогочасної української літератури – альманаху «Ластівка» (1841) зазначав, що щороку його відвідував К. й приносив різну літературу, з-посеред якої були й твори, писані рідною мовою.

Одним із ініціаторів відновлення давньоруської традиції був зросійщений датчанин О. Форхгаммер. Він же і став К. – мандрівним місіонером, з важкими валізами духовних книжок об’їхав центральні губернії Росії, Поволжя, берегів Дону, Кавказ, Україну. Листи і подорожні нотатки О. Форхгаммера були видані згодом окремою книжкою. За роки безперервних подорожей він поширив 58 тис. пр. книжок духовного змісту.

Відомим поширювачем книжок був чернігівець С. Ніс (1829–1900) – лікар за фахом, етнограф,  фольклорист, громадсько-політичний діяч. На початку 1860-х рр. він започаткував у Чернігові гурток «Курень». Учасники цього осередку зібрали чималу бібліотеку, яка після його ліквідації перейшла до міської громадської бібліотеки (нині – Чернігівська ОУНБ ім. В. Г. Короленка). С. Ніс закуповував у видавців книжки для продажу, згуртував навколо себе кількадесят ентузіастів, які поширювали друковані видання у селах, містах і містечках Чернігівщини. Поступово він заохочував до поширення літератури місцеву інтелігенцію: учителів, лікарів, землемірів, конторників, які спочатку починали як К., а згодом відкривали пункти з продажу книжок. Першими такі пункти з’явились у чернігівській гімназії і губернській управі з селянських питань. Незабаром у С. Носа вже були агенти-К. у великих населених пунктах: Конотопі, Бахмачі, Ніжині, Козельці, Острі, Хоролі, Лубнах та інших містах. Потім книготорговельні пункти створювались і в селах, і навіть у  сусідніх губерніях. До кінця 1861 р. їх вже налічувалося 54, у них працювали 72 агенти. Торговельна справа земського лікаря розрослася, його стали навіть називати директором самодіяльної книжкової фірми. Лише за 1862–1863 рр. було продано 7 263 пр. 83-х назв книжок на суму 909 руб.

image
Ю. Зикарас. «Книгоноша» (Каунас. Бронза. 1928—39)
З другої половини 19 ст. з розвитком підприємництва і приватної ініціативи К. діяли в багатьох країнах світу. Вони, зокрема, стали феноменом історії Литви. В умовах обмежень литовського друку в Російській імперії (1864–1904) К. нелегально привозили (здебільшого з німецьких друкарень) і з ризиком для себе поширювали позазаконні, видрукувані латинським шрифтом книги литовською мовою, тим самим сприяючи піднесенню національної самосвідомості і національно-визвольного руху литовців, збереженню ними власної самобутності. Литовські К. гуртувалися у 27 власних організаціях. Щороку 16 березня у Литві відзначається День К., існує Музей литовських книгонош, а у Військовому музеї пам'ять про них увічнена на меморіальній стіні, де зафіксовані прізвища понад 100 осіб. Аналогічний, але менш масовий рух К. спостерігався і в Білорусі.

З утвердженням радянської влади поширення книжок набуло державної ваги і почало тісно ув’язуватися з бібліотечною справою. Так, у грудні 1928 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про обслуговування книгою масового читача», де зазначалося,  що в умовах соціалістичного будівництва надзвичайно зростає «значення масової книги, як знаряддя організації мас і комуністичної освіти, підвищення їх культурного рівня». Вказувалося на необхідність залучення до поширення масової книги громадськості, запровадження  «обов’язкової практики призначення організаторів з розповсюдження книги і масової літератури», вважати цю роботу як «найважливіший вид партійного та громадського навантаження». До виконання цих завдань залучали сільські бібліотеки, клуби, червоні куточки і широкий актив добровільних К. Частина К. працювали як мобільні книготорговці, продаючи книжки, брошури, календарі, листівки, пресу населенню, інші – представляли бібліотеку і виконували функцію обслуговування читачів поза її межами. До К. висувалися певні вимоги: вміти орієнтуватися в книжках, вивчати читацькі інтереси, володіти навичками читання вголос і т. ін.

Наприкінці 1920-х – на початку 1930-х рр. в умовах державного курсу на ліквідацію неписьменності й колективізацію селянства у межах т. зв. «бібліотечного походу», перед книгозбірнями було поставлено завдання поширення знань, масового охоплення населення бібліотечним обслуговуванням. Одним із засобів виконання цих завдань було згуртування навколо бібліотек активістів – «друзів бібліотек», з-посеред яких формували загони К. – пропагандистів книги, покликаних просувати книжку до тих верств населення, які не залучені до бібліотеки, не відвідують її, не відчувають потреби в самоосвітньому читанні. К. були зобов’язані підвищувати свій освітній рівень, опановувати ази бібліотечної праці. З цією метою для них за спеціально розробленими програми організовували короткотривалі курси і гуртки; у видавництві «Работник просвещения» в серії «В помощь деревенскому библиотечному активу» виходила велика кількість просвітницької й пропагандистської літератури, зокрема була видана «Памятка книгоноши» (1930) з детальними практичними настановами щодо організації книгоношення.

К.-книготорговці розповсюджували друковану продукцію серед широких верств населення, як правило, у людних місцях – на вокзалах, ринках, центральних вулицях, в навчальних закладах тощо. imageУ 1930 р. в СРСР діяли 200 тис. К., переважно з кола комсомольського, піонерського і шкільного активу, вчителів та бібліотекарів, які забезпечували 25-30% від загального продажу книжок у системі державних книготорговельних організацій і розглядалися як передові бійці культурного фронту, провідники радянської ідеології. Книготорговельні установи укладали угоди на книгорозповсюдження зі школами, де формувалися загони піонерів-книгонош, які не лише продавали книжки, а організовували на полях, фермах, у цехах, бригадах читання вголос. К. працювали як на постійній основі, так і під час окремих кампаній. Так, під час весняної посівної кампанії 1933 р. СРСР працювали 93 тис. книгонош.

Культурницька, пропагандистська діяльність К. відігравала важливу роль у залученні населення до знань, книжок, бібліотек і систематичного читання. Досвід книгоношення пропагувався й узагальнювався у пресі, зокрема на сторінках фахових видань – тижневика «Книгоноша» (1923–1924), журналу «Красный библиотекарь» та ін.

У 1950–1960-х рр., в умовах порівняно низької мобільності сільського населення, відсутності книгарень у більшості сіл професія К. набула нового поширення, здебільшого як добровільних помічників бібліотекарів. Техніка роботи бібліотечних К., правила обліку виданих ними книжок була закріплена в Мінімумі бібліотечної роботи для масових бібліотек, затвердженому Міністерством культури СРСР 1968 р.

У цей період періодично проводилися місячники масового розповсюдження художньої літератури, конкурси на кращого К. Переможців преміювали, їхні здобутки висвітлювалися в союзній і республіканській пресі, місцевих періодичних виданнях. Кращі українські К. ставали героями публіцистичних нарисів журналіста Г. Дрюбіна, опублікованих окремими виданнями.

image
Книгоноша В.Ровенська серед механізаторів
Зокрема, В. Ровенська – К. Михайлівського сільпо Лебединского району Сумської області, за шість років книгоношення продала літератури на 60 тис. руб., допомагала формувати домашні бібліотеки селян, активно співпрацювала з сільською бібліотекою, була учасником Всесоюзної наради працівників книжкової торгівлі, брала участь у роботі Виставки досягнень народного господарства СРСР у Москві (1961). Свій досвід книгоношення описала в брошурі «Щоб книгу прочитали всі» (Харків, 1963), де висвітлила також цікавий досвід роботи своїх колег – сільських К. Сумщини (Х. Кулик, В. Андреєв, М. Стежкіна, В. Нечипоренко та ін.), які не лише розповсюджували літературу (протягом 1962 р. книгоноші продали населенню області 826,5 тис. книжок), а й організовували голосні читання, проводили індивідуальні бесіди з покупцями, вивчали їхні запити, виконували індивідуальні замовлення.

Широко відомим в Україні та в СРСР було ім’я К. із с. Петрушин на Чернігівщині А. Мартиненка У повоєнний час він відновлював сільську бібліотеку, згодом став її завідувачем і розповсюджувачем книжок у сільпо. З 1954 р. працював лише К., розповсюджуючи книжки серед односельців і мешканців навколишніх сіл, організовуючи книжкові кіоски у школах, залучаючи школярів до книгоношення. Свій досвід книгоношення описав у книжці-методичці «С книгой по жизни» (Москва, 1957). imageПисьменник, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка В. Дрозд (1939–2003) підкреслював важливу роль односельчанина А. Мартиненка у своєму становленні і вивів його в образі персонажу роману «Спектакль» Калайди.  Життєпис А. Мартиненка, його працю К. дослідив чернігівський історик С. Горобець. Результати дослідження він опублікував у збірці «Андрій Федорович Мартиненко. 1888–1968» (2018). За сприяння історика на фасаді Петрушинської сільської бібліотеки відомому К. встановлено меморіальну дошку.

В незалежній Україні книгоношення, як нестаціонарна форма бібліотечного обслуговування поступово відроджується. Послуги К. знову виявилися затребуваними у зв’язку з суттєвим скороченням мережі публічних бібліотек, спричиненої економічною кризою та реформою місцевого самоврядування.

Благородний образ К. і досі зацікавлює письменників, видавців, книготорговців, кінематографістів, бібліотекарів. Суспільна місія К. висвітлена у пригодницькому романі Г. Пагутяк «Книгоноші з Королівства»:  «… Тільки дуже досвідчені книгоноші могли вгадати з першого разу, чого людина потребує, бо для цього треба зазирнути в її душу. Тому книгоноші чимало розмірковували над прочитаним, зростаючись із книжками, які носили й берегли, як яблуко з гілкою». Образ книгонош вивів у однойменній новелі класик білоруської літератури В. Короткевич, у Литві про них знято художній фільм (2011), у Каунасі розташований пам'ятник невідому розповсюджувачеві книжок авторства Ю. Зікараса.

В Україні з назвою «Книгоноша» діють видавництво християнської літератури та інтернет-магазин української книги (директори – відомі письменники брати В. і Д. Капранови).

 

Джерела

Є. Гребінка «Так собі до земляків» / Є. Гребінка // Ластовка : сочинения на малороссийском языке : повести и pассказы, некотоpые наpодные малоpоссийские песни, поговоpки, пословицы, стихотвоpения и сказки / собpал [та авт. післямови] Е. Гpебенка. – Санкт-Петербург : Изд. В. Полякова, 1841. – С. 1–19.

Білий В. Поширювателі української книги : С. Д. Ніс  [про чернігівського поширювача книжок Степана Даниловича Носа] // Бібліологічні вісті. – 1925. – № 1. – С. 112–114.

Памятка книгоноши : в помощь книгоношам, работающим на пунктах ликвидации неграмотности. – Москва : Работник просвещения, 1930. – 15 с.

Еркин И. Памятка книгоноши / И. Еркин. – Саратов : Нижневолж. краев. отд-ние, 1931. – 62 с.

Как должен работать советский книгоноша / сост. Евгеньев Б. С. ; под. общ. ред. В. Р. Барановского. – Москва, 1934. – 26 с.

Книгарство і кольпортаж // Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 1004-1005.

Веселов Ф. Конкурс на звание лучшего книгоноши [Черновицкая обл.] // Библиотекарь. – 1957. – № 6. – С. 29–30.

Назаренко В. Його шанують люди [про книгоношу А. Мартиненка] / В. Назаренко // Деснянська правда. – 1960. – 5 жовт.

Дрюбин Г. Р. Торговать книгой – призвание : очерк о книгоноше Михайловского сельпо Лебединского р-на Сумской обл. В. А. Ровенской. – Москва : Издательство Центросоюза, 1963. – 40 с.

 Ровенська В. Щоб книгу прочитали всі. – Харків : Харківське книжкове видавництво, 1963. –12 с.

Дрюбин Г. Р. Пропагандист книги : очерк о книгоноше Синельниковского райпотребсоюза Днепропетровськой обл. И. Е. Нетесине. – Москва : Издательство «Экономика», 1964. – 32 с.

Техника книгоношеской работы // Минимум библиотечной техники в массовых библиотеках. Инструкция и учетные формы. – 10-е изд, перераб. – Москва : Книга, 1969. – С. 23.

Дудко В. Знали його на Чернігівщині [про С. Д. Носа] // Друг читача. – 1979. – 26 квіт.

Бриль  М. Степан Нос – просветитель й книгопродавец // Альманах библиофила. – Москва,1980.– Вып. 8. –С. 67–70.

Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця : практ. посібн. / Микола Тимошик. – Київ : Наша культура і наука, 2005. – Про давньоруських К.: с. 380–381.

Попов В. Книгоноши / В. Попов // Логос. – 2006. – № 14. – С. 4–5.

Пагутяк Г. Книгоноші з Королівства : пригодницький роман. – Тернопіль. Джура, 2007. – 168 с.

Горобець С. М. Андрій Федорович Мартиненко. 1888–1968 / С. Горобець. – Чернігів : Десна Поліграф, 2018. – 80 с. – (Відомі петрушинці).

Дрозд В. Книгоноша  // Горобець С. М. Андрій Федорович Мартиненко. 1888–1968. – Чернігів : Десна Поліграф, 2018.  – С. 73–79. – Опубліковано за: Біла хата. – 2004. – 3, 10 верес.

 

———————————————

 

Зоріє крізь літа – моя бібліотека…

Книгоноша

У селі Петрушин відкрили меморіальну дошку відомому на всю країну книгоноші

Централізована бібліотечна система міста започатковує акцію «Книга додому або книгоноша»

Поперечна Лідія Андріївна
Статтю створено : 11.08.2020
Останній раз редаговано : 31.08.2020