Каталожна картка – носій інформації у карткових каталогах і картотеках бібліотек. Призначена для оформлення або представлення бібліографічних записів, у разі необхідності – й інших відомостей.

У бібліотечній практиці К. к. набули поширення з 19 ст., поступово витісняючи друковані каталоги, проте їхнє оформлення і розміри були різними. У 1876 р. американський бібліотекознавець М. Дьюї, проаналізувавши практику застосування різноманітних К. к. у багатьох бібліотеках, запропонував встановити для карток єдиний розмір – 5x3 дюйма (125x75 мм). Картка має містити 10 горизонтальних ліній (рядків) і 2 вертикальні (лінія берегів та лінія абзацного відступу), отвір в нижній частині для металевого стрижня, завдяки якому вона не випадає з каталожної шухляди. М. Дьюї виконав також креслення кількох варіантів каталожных шаф різної ємності. Варіант К. к. М. Дьюї швидко здобув визнання у всьому світі і на початку 20 ст. став стандартним (але горизонтальних ліній стало 11), особливо з початком централізованого каталогізування документів, коли з 01 січня 1901 р. Бібліотека Конгресу США стала видавати й розсилати в книгозбірні друковані К. к.

         К. к. розраховані на використання протягом десятків років і зазвичай виготовляються з цупкого або потовщеного паперу з підвищеними експлуатаційними якостями.

         Розрізняють три види карток для організації бібліотечних каталогів:

–       основні;

–       додаткові (на співавторів, укладачів, редакторів, назви документів, назви серій тощо);

–       допоміжні (довідкові та відсильні).

За способом відтворення інформації використовуються К. к.:

–       рукописні (написані від руки спеціальним бібліотечним почерком);

–       машинописні (надруковані на друкарській машинці);

–       друковані (картки централізованого каталогізування, виготовлені в друкарнях);

–       набрані на комп’ютері і роздруковані на принтері.

На К. к. розміщені бібліографічні записи, які містять: бібліографічний опис документа, класифікаційні індекси, предметні рубрики, шифри зберігання, помітку про кількість примірників документа, бібліографічні помітки про наявність додаткових бібліографічних описів (їх зазначають вручну на звороті основної картки).

К. к. розставляють у каталожних шухлядах за певним принципом (абетковим, нумераційним та ін.). Перевагами К. к. є те, що вони не потребують спеціальних технічних пристроїв, є порівняно дешевими, до каталогу можуть одночасно звертатися багато користувачів, а нові записи (картки) в ньому не порушують його структури. Відскановані К. к. лежать в основі імідж-каталогу у багатьох бібліотеках і уможливлюють здійснення пошуку та замовлення видань, які ще не введені до електронного каталогу.

ДСТУ ГОСТ 7.51:2003. Си­с­те­ма ста­н­да­р­тів з ін­фо­р­ма­ції, бі­б­лі­о­те­ч­ної та ви­да­в­ни­чої спра­ви. Ка­р­т­ки для ка­та­ло­гів і ка­р­то­тек. Ка­та­ло­гі­за­ція у ви­дан­ні. Склад, стру­к­ту­ра да­них та ви­да­в­ни­че офо­р­м­лен­ня (ГОСТ 7.51–1998, IDT). - Чин. від 01.07.2004. — Ки­їв: Де­р­ж­с­по­жи­в­с­та­н­дарт Ук­ра­ї­ни, 2004. — III, II, 9 с., включ. обкл. – (На­ці­о­на­ль­ний ста­н­дарт Ук­ра­ї­ни);

Карачинська Е. Т. Бібліотечні каталоги: навч. поcібник з дисц. «Організація бібліотечних фондів і каталогів» для підготовки мол. спец. вищ. навч. закладів / Е. Т. Карачинська, В. К. Удалова. – Харків: «Основа», 1992. – 160 с.;

Сєдих В. В. Бібліотечні каталоги як інформаційно-пошукові системи: навч. посіб. / В. В. Сєдих, В. К. Удалова, Г. П. Терентьєва; [наук. ред. H. М. Кушнаренко]; Харк. держ. акад. культури. – Харків, 2003. – 192 с.;

Традиційні каталоги наукових бібліотек освітянської галузі : організація, ведення й редагування : метод. рек. / Лобановська І. Г., Гаврилюк Р. П., Помчалова О. Г. та ін.; за заг. ред. Лобановської І. Г.; АПН України. ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського. – Київ, 2006. –166 с.