Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 34
За місяць : 1142
Кількість
статей : 786
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Грінченко Борис Дмитрович
Рубрики : Персоналії
Грінченко Борис Дмитрович

imageГрінченко Борис Дмитрович [псевд.: Василь Чайченко, П. Вартовий, Б. Вільхівський, Л. Яворенко, Перекотиполе, Гречаник та ін.; криптоніми: Б., Б. В., Б. Г., В., В. Ч. та ін.; 27.11(09.12).1863, хут. Вільховий Яр Роганської вол. Харківського пов. Харківської губ., нині частина с-ща Прелесне Харківського р-ну Харківської обл. – 23.04(06.05).1910, м. Оспедалетті, Італія, похований у Києві] – письменник, громадсько-культурний діяч, просвітитель, педагог, етнограф, фольклорист, лексикограф, публіцист, бібліограф, літературознавець,  перекладач, видавець.

Народився у збіднілій дворянській дрібнопомісній родині відставного військовика (штабс-ротмістра), зростав у російськомовному середовищі. Бабуся по матері – сестра Г. Квітки-Основ’яненка. Навчався вдома, потім у Харківському реальному училищі (1874–1879). На ідейне самовизначення Б. Грінченка вплинули читання Шевченкового «Кобзаря» в 13-річному віці та діяльність представників революційного народництва кінця 1870-х рр. До кінця життя жив і працював під власним девізом «Україна. У цьому слові для мене все». За участь у таємному гуртку народників у Харкові та поширення нелегальної літератури у 15 років зазнав арешту, кількамісячного ув’язнення (1879) та був позбавлений права офіційно набувати вищу освіту. Маючи великий потяг до книжок, ґрунтовну різнобічну освіту здобув самотужки.

Склавши екстерном іспит на звання народного вчителя у Харківському університеті, з листопада 1881 р. займався освітньо-педагогічною діяльністю у сільських школах на Слобожанщині та Катеринославщині. Вчителювання поєднував з письменництвом, фольклорно-етнографічною, культурологічною, науковою та лінгвістичною справами. Перші публікації з’явились у 1881 р. у львівському журналі «Світ».

Автор поетичних збірок «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Під хмарним небом» (1893), «Пісні та думи» (1895), численних прозових творів, у т. ч. для дітей. Один з фундаторів української дитячої літератури.

У 1884 р. одружився з М. Гладиліною (1863–1928), з якою єднала спільність переконань і життєвих позицій. Під впливом Б. Грінченка його дружина також перейнялася українською національною ідеєю, займалася літературною працею, була відома як письменниця і перекладачка під псевдонімом Марія Загірня (писала також під  псевдонімами М. Чайченко, М. Доленко та ін.).

Півтора роки (1885–1887) Б. Грінченко працював статистиком у Херсонському губернському земстві. Під час численних поїздок губернією, попри виснажливу канцелярську роботу, записував лексичні й фольклорні матеріали, вивчав життя народу, продовжував літературну працю.  В цей період розпочав листування з І. Франком і співпрацю з львівським двотижневиком «Зоря».

З осені 1887-го по вересень 1893 р. вчителював у приватній школі Х. Алчевської в с. Олексіївка Слов’яносербського повіту на Катеринославщині (нині – Перевальського району Луганської області). Водночас активно займався творчою діяльністю: в Олексіївці написав близько 200 творів – літературних, публіцистичних, літературознавчих; написав підручник «Українська граматка : до науки читання й писання» (1888, опубл. 1907), створив рукописну книгу «Настина читанка» (1891), за якою навчалися і сільські діти, і його дочка. На матеріалах цієї книги побудований підручник «Рідне слово. Українська читанка» (1912, у співавт. з М. Грінченко). Автор низки теоретичних праць з організації української школи, в яких наполягав на послідовному дотримуванні принципу навчання рідною мовою. Продовжував збирати лексичні, фольклорні, етнографічні матеріали, які згодом були використані при підготовці «Этнографических материалов, собранных в Черниговской и соседних с ней губерниях» у трьох томах (1895, 1896, 1899), низки фольклорних збірників, «Словаря української мови».

Разом з дружиною провадив велику просвітницьку роботу серед малописьменних і неписьменних мешканців Олексіївки: організовував систематичні голосні читання та обговорення художньої, здебільшого української, літератури, фіксуючи усні та письмові враження й думки селян після прочитаного. Результати цієї роботи Б. Грінченко виклав у статтях «Шевченків “Кобзар” на селі» (опубл. 1906), «Кулішеві твори і сільські читачі» (1906) тощо. На основі цих та інших публікацій дослідник уклав  першу частину під назвою «Книга на селі» публіцистичної  праці «Перед широким світом» (1907). Це фактично перший в Україні комплексний твір з питань соціології читання і читачезнавства. У цій частині він проаналізував рівень культурно-національної свідомості пересічного українського селянства через призму відомостей і власного досвіду читання селянам і оцінювання ними творів М. Кропивницького, Марка Вовчка, Ганни Барвінок, Панаса Мирного, Г. Квітки-Основ’яненка, І. Котляревського, П. Куліша, Т. Шевченка та ін. Автор дослідив особливості сприйняття літературних творів селянами, довів їх спроможність, попри брак освіти, вірно розуміти й оцінювати книжки, зокрема історичної тематики, а також твори світової літератури (на прикладі «Антігони» Софокла, «Вільгельма Телля» Ф. Шиллера і «Демона» М. Лермонтова).

У 1896 р. на прохання І. Франка Б. Грінченко написав нарис «Яка тепер народна школа на Вкраїні», в якому відстоював тезу, що кожна нова книжка і новий номер газети рідною мовою сприятиме розвитку національної свідомості українців і відродженню України.

Брав участь у політичній діяльності. Долучився до створеного в 1891 р. (за іншими даними у 1892 р.) Братства тарасівців – таємної революційної організації, що вимагала повної автономії України, обстоювала єдність України в її етнічних межах, обґрунтовувала потребу природного функціонування української мови. Був одним із керівників нелегальної «Чернігівської громади».

У 1894–1900 рр. мешкав у Чернігові, де працював на різних посадах у губернському земстві. Багато уваги приділяв виданню та поширенню популярної наукової і белетристичної літератури для народу, створенню вчительських та шкільних бібліотек, організації народних читалень, земських книжкових складів. Домагався, щоб у кожній бібліотеці «було усе, що треба для такої початкової загальної просвіти, од котрої можна було б перейти до просвіти вищої».

Особливої уваги надавав Б. Грінченко комплектуванню літературою шкільних бібліотек. Для визначення оптимальної тематики книжок проводив соціологічні дослідження, за результатами яких складав списки літератури широкої тематики – від української народної творчості до перекладів Гомера, Ґете, Марка Твена, рекомендованої для різного віку та освітнього рівня. Зокрема, уклав рукописний каталог «Сільська бібліотека».

Оскільки книжок у шкільних бібліотеках було обмаль та їх склад визначався репертуарними списками урядових інституцій, то обмеженість фондів Б. Грінченко намагався зменшити за рахунок власної праці: він перекладав, переписував та оправляв книжки, укладав збірники (конволюти) відомих письменників (відомо близько 20 таких саморобних книжок).

У березні 1899 р. зусиллями Б. Грінченка в 11 повітах Чернігівської губернії було відкрито 133 сільські бібліотеки і читальні та одна – у м. Ніжині, а також для них були сформовані комплекти книжок на різні суми: 100, 150, 200, 250 і 500 руб.

У дискусіях та доповідях у губернській земській управі Б. Грінченко активно обстоював демократичні принципи діяльності громадських бібліотек та керівництва ними, необхідність прийняття нових правил про розміщення та функціонування бібліотек в училищах, умов їх роботи за чітким графіком, виділення окремої посади бібліотекаря з наданням права займати її вчителям за сумісництвом.

Розробив проєкт удосконалення бібліотек, запропонований на розгляд земської управи, провідною ідеєю якого було вільне комплектування їх фондів. Додатком до проєкту став рекомендаційний бібліографічний список російських, українських та західноєвропейських видань. Проте обидва документи були категорично відхилені Міністерством народної освіти.

Брав участь у роботі Чернігівської громадської бібліотеки (нині – Чернігівська ОУНБ ім. В. Г. Короленка), був членом її правління, дбав про її комплектування. Список книг, подарованих ним цій бібліотеці в 1894 р., нараховував 60 найменувань. Упорядкував також книгозбірню губернського земства; під його керівництвом було складено каталог цієї бібліотеки.

За заповітом письменника І. Череватенка (1865–1893), який виділив 1 000 руб. на українське книговидання, Б. Грінченко організував перше на теренах України народне видавництво доступних за ціною популярних книжок українською мовою. За період його роботи в Чернігові з 1894-го по 1900 р. було видано 46 друків загальним накладом близько 170 тис. пр.

На відсотки, набуті внаслідок діяльності видавництва за два роки, Б. Грінченко запропонував встановити премію імені І. Череватенка і сам склав статут фонду імені Івана Череватенка. Згодом він передав 1 000 руб. львівській «Просвіті» для продовження роботи фонду ім. І. Череватенка з підтримки української книги. Видання книжок для народу пов’язував з питаннями організації самоосвітнього читання.

Деякий час працював у Музеї старожитностей, створеному на основі приватного зібрання В. Тарновського (молодшого; нині – Чернігівський обласний історичний музей ім. В. В. Тарновського). Важливим доробком ученого є впорядкований ним другий том  «Каталога Музея украинских древностей В. В. Тарновского» (1900; перший том побачив світ у 1898-му році), в якому, зокрема,  подано відомості про художні твори Т. Шевченка, літературу про поета та інші шевченкознавчі матеріали із фонду музею. Також підготував, у співавторстві з М. Грінченко, третій том – «Каталог печатных книг Музея украинских древностей В. В. Тарновского» (1901), до якого ввійшли видання, що стосувалася переважно минулого України та видані до кінця 19 ст.

З 1902 р. жив і працював у Києві, де продовжив активну участь у політичному й культурницькому русі, революційних змаганнях 1905–1907 рр., заснував і редагував першу українську щоденну газету «Громадська думка» (пізніше «Рада»), випускав щомісячний журнал «Нова громада».

У 1904 р. став одним із лідерів новоствореної Української демократичної партії (УДП). Невдовзі очолив ліву течію УДП, яка утворила Українську радикальну партію і в кінці 1905 р. об'єдналася з УДП в Українську демократично-радикальну партію.

У 1905 р. за ініціативою Б. Грінченка та інших діячів було створено Всеукраїнську учительську спілку – професійну українську організацію вчителів і діячів народної освіти.

Був фактичним засновником і першим головою Київського культурно-освітнього товариства «Просвіта» в пам’ять Тараса Шевченка (у 1906–1909 рр.). У «Просвіті» опікувався організацією видавничої справи, влаштуванням літературних вечорів і спектаклів, читань рефератів, лекцій, збором коштів на заходи загальнонаціонального характеру, заснуванням бібліотек. Створена за його активною участю загальнодоступна бібліотека «Просвіти», що розміщувалась у Троїцькому народному домі (нині – будівля Київського національного академічного театру оперети), стала першою суто українською книгозбірнею на теренах тогочасної Російської імперії. Завдяки увазі Б. Грінченка до її комплектування, в т. ч. за рахунок дарунків українських діячів, зокрема з Галичини, бібліотека мала фонд до 10 тис. томів; був також укладений її рукописний інвентарний каталог.

Одночасно займався науковою роботою, зокрема впорядкуванням «Словаря української мови» у чотирьох томах (1907–1909) – першого найповнішого і лексикографічно найдосконалішого українського словника початку 20 ст. Ця праця, що поставила ім’я Б. Грінченка в один ряд з найвидатнішими європейськими лексикографами братами Гріммами, В. Далем, Б. Лінде, Й. Юнгманом, була відзначена 2-ю премією ім. М. Костомарова Петербурзької АН (1906).

Зробив значний внесок в історію української бібліографії. На сторінках «Земского сборника Черниговской губернии» вчений популяризував українські книжки; укладав допоміжні покажчики до газети «Черниговские губернские ведомости» у 1860-му і 1861 р.; співробітничав з бібліографічними відділами галицьких журналів «Зоря», «Літературно-науковий вістник» та іншими, подаючи до них критико-бібліографічні відомості, під назвами «Новості української літератури» та «Нові українські книжки» публікував зведені праці з поточної бібліографії. Таким чином засобами бібліографії Б. Грінченко сприяв об’єднанню українських земель – Наддніпрянщини і Галичини. Уклав «Каталог книг учительської бібліотеки» (1888); покажчик книг і статей з історії української літератури з власної бібліотеки (1889, залишився в рукопису). Був автором перших ґрунтовних бібліографічних покажчиків з українського фольклору. Зокрема, в основу його покажчика «Литература украинского фольклора, 1777–1900» (1901) покладено бібліографічні матеріали, які містилися у трьох томах «Этнографических материалов, собранных в Черниговской и соседних с ней губерниях».

Значний бібліографічний матеріал містять наукові і науково-популярні праці Б. Грінченка. Працював він і в галузі персональної бібліографії,  уклавши бібліографічний покажчик творів письменника, фольклориста і публіциста Т. Зіньківського (1861–1891).

Значну частину рукописної спадщини вченого становлять матеріали до бібліографічних покажчиків, зокрема «Література дум кобзарських», «Матеріали до літературного словника» (подано бібліографічні відомості про українських письменників), а також бібліографічний список власних творів, їх перекладів російською, німецькою і чеською мовами, наукових праць.

Підірване сухотами та тяжкою щоденною працею здоров’я Б. Грінченка суттєво погіршилось унаслідок арешту за революційну діяльність його єдиної доньки Насті, її смерті у 23-річному віці, та смерті у місячному віці онука. Негативно позначилися й переслідування владою «Просвіти». Виїзд на лікування до Італії на початку 1909 р. виявився запізнілим. Похований у Києві 9 травня 1910 р. на Байковому цвинтарі; похорон перетворився на масовий антиурядовий виступ української громадськості.

Особиста бібліотека Б. Грінченка,  що нараховувала понад 3 тис. книжок, як і книгозбірня київської «Просвіти», зусиллями М. Грінченко та діячів товариства, попри лихоліття 1910-х – початку 1920-х рр., були збережені й передані до Всенародної бібліотеки України (нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського), але обидві через деякий час були розпорошені в загальному фонді.

За радянської влади подвижницька діяльність Б. Грінченка, попри її виразно демократичний і національний характер, не була належно оцінена. Його літературні твори друкувалися рідко, а суспільно-політичні погляди  або замовчувалися, або ж таврувалися як ліберальне народництво.

У 1988 р. в с. Олексіївка створено перший народний меморіальний музей вченого і письменника та встановлено йому пам’ятник. 1993 рік з ініціативи ЮНЕСКО було оголошено Роком Б. Грінченка. Його ім’я присвоєно Київському міжрегіональному інституту удосконалення вчителів (нині – Київський університет імені Бориса Грінченка), в якому 2010-го відчинено історико-біографічний музей ученого, а в серпні 2011 р. у сквері поряд з адміністративним корпусом університету встановлено бронзовий пам’ятник вченому і просвітянину. Твори Б. Грінченка вивчаються у шкільному курсі літератури, його ім’я присвоєно низці бібліотек та шкіл; вулиці імені Грінченка є в Києві, Львові, Дніпрі та інших населених пунктах; меморіальні дошки на честь письменника встановлено в Києві, Харкові, Львові, Чернігові та інших містах, так чи інакше пов’язаних з ім’ям письменника; на будівлі Наукового товариства імені Шевченка у Львові встановлено пам’ятний знак. З 2003 р. Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка відзначає Всеукраїнською премією імені Бориса Грінченка учених, просвітян, громадських і політичних діячів; з 2008-го Міжрегіональною спілкою письменників України і Конгресом літераторів України започатковано літературну премію імені Бориса Грінченка.

Багатобічна діяльність письменника, педагога, громадського і культурного діяча досліджується багатьма вченими у рамках комплексного наукового напряму «грінченкознавство»; діють відповідні підрозділи у кількох установах.

Твори

К вопросу о журнале для детского чтения в земской народной школе // Земский сб. Черниг. губ. – Чернигов, 1895. – № 4–5. – С. 27–49.

Каталог Музея украинских древностей В. В. Тарновского / Б. Гринченко. – Чернигов, 1900. – Т. 2. – 367 с.

Литература украинского фольклора, 1777–1900: опыт библиографического указателя / сост. Б. Д. Гринченко. – Чернигов, 1901. – 317  с.

Народнопросвітні книжки / Б. Вільхівський // Літ.-наук. вістн. – 1901. – Річн. IV. – т. XVI. – с. 111–127.

К вопросу о журнале для детского чтения / Б. Гринченко // Земский сборник Черниговской губернии. – Чернигов, 1903. – С. 34–35.

Історичні книжки на селі  / Борис Грінченко // Нова громада. –1906. – № 11. – С. 90–114.

Твори світової літератури на селі  / Борис Грінченко // Нова громада. –1906. – № 12.– С. 85–95.

Перед широким світом / Борис Грінченко. – Київ, 1907. – ХІІ, 320 с.

Українська граматка : до науки читання й писання / Б. Д. Грінченко. – Київ : Вік, 1907. – 64 с.

Як жив україньский народ (Коротка історія України) / ред. Л. Когут. – Чернівцї : Руска Рада, 1910. – 56 с. – (Народна біблїотека ; ч. 16).

Словарь української мови : [у 4 т.] / упоряд. Б. Грінченко. – Репринт. вид. – Київ : Довіра : Рідна мова, 1997. – Т. 1–4.

Джерела

Брик І. На народній роботі. Борис Грінченко : Праця і заслуги / Іван Брик. – Львів, 1910. – 46 с.

Над могилою Бориса Грінченка : Автобіографія, похорони, спомини, статті / упоряд. С. Єфремов. – Київ, 1910. – 184 с.

Плевако М. Життя та праця Бориса Грінченка / написав М. Плевако. – Харків : Друк. Шмерковича, 1911. – 81 с.: іл.

Єфремов С. Борис Грінченко : Життя його та діла) / Сергій Єфремов. – Петербург : Друкарня Бр. В. та Т. Линників, 1913. – 111 с.

Смілянський Л. І. Борис Грінченко : критико-біогр. нарис / Л. І. Смілянський ; за ред. Я. Савченка. – Харків ; Київ : Держ. вид-во України, 1930. – 102 с.

Білецький О. І. Борис Грінченко // Білецький О. І. Зібрання праць : у 5 т. / О. І. Білецький. – Київ, 1965. – Т. 2. – С. 586–595.

Гуменюк М. П. Библиографическая деятельность Б. Д. Гринченко / М. П. Гуменюк // Советская библиография. – 1965. – № 3. – С. 39–44.

Гуменюк М. П. Б. Д. Грінченко // Гуменюк М. П. Українські бібліографи ХІХ – початку ХХ століття : нариси про життя та діяльність / М. П. Гуменюк. – Харків, 1969. – С. 135–152.

Каталог фондів / АН УРСР, ЦНБ ім. В. І. Вернадського. – Київ, 1988. – Т. 1 : Бібліотечні колекції. Вип. 1 : Б. Д. Грінченко. – № 1003–1007.

Погрібний А. Г. Борис Грінченко : нарис життя і творчості / А. Г. Погрібний. – Київ : Дніпро, 1988. – 268 с.

Погрібний А. Г. Унікальний документ нашої культури (каталог особистої бібліотеки Б. Грінченка) / А. Г. Погрібний // Рукопис. та кн. спадщина України. – Київ, 1993. – Вип. 1. – С. 70–84.

Зубкова Н. М. Народно-просвітницька діяльність Б. Д. Грінченка (за матеріалами особового архівного фонду) / Н. М. Зубкова // Рукопис. та кн. спадщина України. – 1994. – Вип. 2. – C. 97–105.

Качкан В. А. «Прийде сівач – і запишніють сходи»: (над життєвим подвигом Бориса Грінченка) // Качкан В. А. Українське народознавство в іменах : у 2 ч. / В. А. Качкан. – Київ, 1994. – Ч. 1. – С. 178–187.

Зворський С. Л. Біля витоків вивчення українського читача-селянина : (розвідки Б. Грінченка з питань соціології читання на сторінках кн. «Перед широким світом») / С. Л. Зворський // Соц. дослідж. в б-ках : інформ.-аналіт. бюл. / Нац. парлам. б-ка України. – Київ, 1995. – С. 13–19.

Єфремов С. Борис Грінченко / С. Єфремов // Духовні криниці. Ч. 1. – Київ, 1997. – С. 420–423.

Зворський С. Бібліотека київської "Просвіти" (1906–1910 рр.) // Історія бібліотечної справи в Україні : зб. наук. пр. / Нац. парлам. б-ка України. –  Київ, 1997. – Вип. 2.– С. 51–69.

Пастух Б. Борис Грінченко і Київська «Просвіта» / Б. Пастух // «Просвіта»: історія та сучасність (1868–1998) / Всеукр. т-во «Просвіта» ім. Т. Шевченка ; [упоряд., ред. В. Герман]. – Київ : Просвіта : Веселка, 1998. – С. 114–121.

Новальська Т. Читачезнавчі ідеї у творчій спадщині Бориса Грінченка / Т. Новальська // Бібл. планета. – 2004. – № 1. – С. 19–21.

Зубкова Н. Початки книговидавничої діяльності Бориса Грінченка / Н. Зубкова // Бібліотечна планета. – 2007. – № 3. – C. 8–10.

Зубкова Н. М. Архів і бібліотека видатного діяча українського просвітництва Б. Грінченка : (з фондів Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського) / Н. М. Зубкова ; НАН України, Нац. б-ка України  ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. – Київ, 2008. – 177 с. : іл.

Матвійчук О. Є. Невідомий Б. Д. Грінченко: бібліотекознавець, бібліограф, редактор, видавець / О. Є. Матвійчук // «Мрії, вистраждані життям ...» : до 145-ї річниці з дня народж. Б. Д. Грінченка : кол. моногр. : у 2 ч. / Київ. міськ. пед. ун-т ім. Б. Д. Грінченка. – Київ, 2009. – Ч. 1. – С. 93–104.

Галович  А. М. Меценатство у книговидавчій справі на межі двох століть. Борис Грінченко – видавець, редактор / А. М. Галович // Шкільна бібліотека. – 2010. – № 9. – С. 14–16.

Кобижча Н. І. Культурницька праця Бориса Грінченка в київській «Просвіті» / Н. І. Кобижча // Вісн. Держ. акад. керів. кадрів культури і мистецтв. – 2011. – № 1. – С. 68–75.

 

————————————————


БОРИС ГРІНЧЕНКО : літ. розвідки, бібліогр. нариси : вебліогр. посіб. / Херсон. обл. б-ка для дітей. – (Серія «Літературно-краєзнавчі студії»).

Борис Грінченко. Настина читанка. Відеофільм телекомпанії Глас

Словник Грінченка

Словарь української мови

До 150-річчя від дня народження Бориса Дмитровича Грінченка : віртуальна виставка на порталі НБУВ

Борис Грінченко

БОРИС ГРІНЧЕНКО. Програма «Велич особистости». 2015

УКРАЇНСЬКА ЛУГАНЩИНА БОРИСА ГРІНЧЕНКА

Грінченко Борис Дмитрович

Зворський Сергій Леонідович
Савченко Світлана Степанівна
Статтю створено : 25.08.2020
Останній раз редаговано : 15.09.2020