Військові бібліотеки – мережа об’єднаних за ознакою відомчої приналежності до військової сфери спеціальних бібліотек, що функціонують як структурні підрозділи органів військового управління, з’єднань, військових частин, науково-дослідних установ, закладів освіти (ліцеїв, інститутів, академій) військового профілю, військових навчальних підрозділів (кафедр) ЗВО, установ і організацій Збройних Сил України (ЗСУ).

В. б. здійснюють бібліотечне, довідково-бібліографічне, інформаційне обслуговування користувачів, зокрема, здобувачів військової освіти всіх рівнів, рядового, начальницького та вільнонайманого складу усіх родів військ та членів їхніх сімей.

Зародження В. б. відбувалося ще за часів античності і середньовіччя, коли правителі і воєначальники возили з собою великі бібліотеки у військові походи. Більш повноцінний розвиток В. б. як особливої галузі розпочався у 19 ст. Найважливішою передумовою появи цих закладів стало ускладнення військової справи, що потребувало постійного накопичення, вдосконалення, систематизації наукових і практичних знань про озброєння, тактику та стратегію ведення воєнних дій, фортифікацію, польову медицину, інтенданство, військову історію та ін.

На українських землях, які перебували в складі Російської імперії, у першій половині 19 ст. спершу зародились офіцерські бібліотеки, які формувались в гарнізонах добровільними зусиллями офіцерів із їхніх особистих колекцій і на пожертви, а також діяли книгозбірні при навчальних закладах: Петровсько-Полтавському кадетському корпусі, юнкерських училищах у Києві, Чугуєві, Одесі, кавалерійському юнкерському училищі у м. Єлисаветграді (нині – Кропивницький), згодом у кадетському корпусі в Сумах, школі кадетів у Львові, морському кадетському корпусі в Севастополі та ін. Існували штабні бібліотеки при Київському і Одеському військових округах.

Севастопольська морська офіцерська бібліотека, заснована 1821 р. на пожертви офіцерів і медиків Чорноморського флоту, за обсягом і складом спеціалізованих фондів вважалася кращою В. б. Європи. У 1854 р. її фонди вміщували 14 тис. пр. У 1855 р. через війну в Криму і з метою врятування фондів книгозбірня була переміщена в Миколаїв, а в 1890 р. її знову перевезли в Севастополь. У 1911 р. обсяг її фонду становив 98 тис. пр. Діяльність Севастопольської морської офіцерської бібліотеки відіграла значну роль у формуванні мережі В. б. Півдня України в інших військово-морських портах (Миколаїв, Херсон, Очаків, Керч та ін.).

У другій половині 19 ст. почали оформлятися зародки майбутньої мережі В. б. Основою для її створення слугували військові реформи 1860–1870-х рр., введення військово-окружної системи управління. Створення військових округів, укрупнених з’єднань зі стабільним базуванням спричинило появу відповідних невеликих бібліотек (у батальйонах, полках, гарнізонах, на військово-морських базах). Спеціальною «Комісією з облаштування військових бібліотек і військових зібрань» було ухвалено низку регламентуючих документів, що дозволило закріпити статус і стабільність функціонування В. б., їх спеціалізацію, удосконалити організаційну і фондову структуру, впорядкувати систему комплектування та фінансування.

Створення бібліотек для нижчих чинів зумовлювалося необхідністю поширення грамотності серед солдатів і матросів, освоєння ними вимог військових статутів. Перша солдатська бібліотека на теренах України започаткована у 1850 р., матроська – у 1859 р.  Ці бібліотеки формувалися не як спеціальні установи для зберігання і читання книжок, а як певний невеликий комплект друкованих видань для навчання солдат грамоті та азам військової справи.

Друга половина 19 – початок 20 ст. стали часом найбільш динамічного розвитку військово-бібліотечної справи. Цей період характеризується зростанням кількості В. б. різних типів: полкових, офіцерських зібрань, військово-навчальних закладів, спеціальних (при церквах, шпиталях, їдальнях та ін.), солдатських (матроських). Зокрема, власні книгозбірні мали дислоковані на українських теренах піхотні полки (174-й Роменський, 130-й Херсонський, 56-й Житомирський, 168-й Миргородський, 173-й Кам’янецький, 20-й Галицький (дислокувався у Житомирі), 132-й Бендерський (у Києві) та ін.). Їхні фонди містили, як правило, літературу із 10 галузей знань: військові науки та військове мистецтво; військове законодавство; математика; географія, етнографія, мандри; статистика; словесність; мовознавство; природничі науки; педагогіка і філософія; журнали та газети.

Важливе значення для поліпшення становища В. б. мав Статут військових зібрань, уведений в дію Наказом по військовому відомству від 4 листопада 1874 р. за № 289. Цей документ зобов’язував організовувати дозвілля військових у вільний від служби час у спеціальних окремих приміщеннях, де пріоритетне місце мала посідати бібліотека. Відтак на українських територіях почали функціонувати бібліотеки при Київському військовому зібранні, Офіцерському зібранні лейб-гвардії Волинського полку, Києво-Печерському військовому зібранні, Офіцерському зібранні 2-ї бригади 11-ї піхотної дивізії в Луцьку, Ровенському військовому зібранні, Одеському військовому зібранні та в інших гарнізонах.

1889 р. набуло чинності «Положення про офіцерські бібліотеки в Корпусі військових інженерів». Відбір книг для цих бібліотек покладався на Інженерне відділення Військово-ученого комітету. Для книгозбірень виділялися казенні приміщення, що складалися з однієї або двох обладнаних кімнат (меблі виготовлялися майстрами з інженерних команд). Положення передбачало створення нових книгозбірень, зокрема при Київському окружному інженерному управлінні, Керченському, Бендерському, Очаківському (Миколаївському) кріпосних інженерних управліннях.

Під час Першої світової війни В. б. накопичили чималий досвід функціонування в бойових частинах, у фронтових умовах, серед поранених і військовополонених, який потім був використаний супротивними сторонами у 1917–1921 рр. У цей період зусиллями Союзу визволення України активно використовувалися укомплектовані українськими друками бібліотеки для розгортання національно-просвітницької роботи серед полонених українців російської армії, які опинилися в таборах, розташованих в Австро-Угорщині та Німеччині (Раштаті, Зальцведелі, Вецлярі, Фрайштадті, Йозефштадті та ін.).

Бібліотечне будівництво в Червоній Армії під час революційних подій 1917–1921 рр. та у наступні роки відбувалося в межах централізованих заходів, характерних для періоду військового комунізму: концентрації функцій керівництва, постачання і розподілу в центральних органах виконавчої влади. Ці функції поєднувались із завданнями ідеологічного і культурного виховання військовиків.

У березні 1920 р. було розроблено «Положення про бібліотечну справу в Червоній Армії», яке визначало основні принципи бібліотечного будівництва. Бібліотеки поділялись на основні (місцеві) і пересувні (при ротах, прифронтових частинах).

У 1920-х рр. у Львові, який на той час перебував під владою Польщі, була заснована Військова бібліотека, яка згодом стала центром військових знань для науковців міста та офіцерського корпусу польських збройних сил. Бібліотека одержувала обов’язковий примірник видань із Центральної військової бібліотеки у Варшаві та Військового науково-видавничого інституту. Пріоритетними для фонду Військової бібліотеки були видання з теоретичних та практичних засад військової справи.

У 1921–1923 рр. у колишніх дивізіях розформованої Армії УНР активно велась культурно-освітня робота з поширення національної свідомості серед інтернованих українських військ, якою опікувалися й створені активістами таборові книгозбірні. Так, у Пікуличах при штабі Запорізької дивізії діяла бібліотека із 236 книжок і читальня на 50–60 осіб, у у Петрокові функціонувала читальня, у Ланьцуті книгозбірня мала 324 пр. книг і регулярно отримувала українські часописи.

На Першому Всеукраїнському з’їзді бібліотечних робітників (1926) було ухвалено «Положення про військову роботу бібліотек робочих клубів і сільбудів», у якому було виокремлено такі розділи: «Організація військового відділу бібліотеки» та «Зв’язок бібліотеки з військовою частиною».

У 1930-ті рр., у період загострення ідеологічної боротьби в суспільстві, здійснювалося подальше зміцнення армії і флоту і, відповідно, становлення військово-бібліотечної мережі. У цей час В. б. армії і флоту активізували свою діяльність у боротьбі з неписьменністю, розпочату ще в 1920-ті рр. у межах Всевобучу (Всеобщего военного обучения – рос.). Вони надавали допомогу командуванню, партійним і комсомольським організаціям у зміцненні бойової і політичної підготовки солдатів Робітничо-селянської Червоної армії (РСЧА). У 1934 р. було ухвалено «Положення про бібліотеки РСЧА», за яким визначались шість типів бібліотек:

–     великі військово-наукові та академічні (при військових академіях і деяких центральних військових управліннях та установах), які призначались на допомогу виконанню їхніх функцій і мали завдання сприяти навчальній, науковій та організаційній роботі;

–   навчальних закладів, що існували при військових школах і тимчасових курсах, із цільовим призначенням обслуговувати слухачів чи курсантів виданнями у межах навчальних дисциплін;

–   будинків Червоної армії, які були покликані першочергово задовольняти читацькі потреби командного складу, офіцерів запасу та членів їхніх сімей, курсантів, червоноармійців у межах гарнізону;

–    полкові, котрі слугували базами для виділення фондів меншим підрозділам військової частини – батальонам, ротам тощо;

–    бібліотечки із змінним складом літератури, що мали назву колективних абонементів або пересувок;

–    окремі самостійні дрібні бібліотечки, наприклад при віддалених складах, полігонах, майстернях, ремонтних базах, підсобних господарствах тощо, що існували здебільшого позаштатно і діяли на громадських засадах.

Бібліотечна мережа на флоті була аналогічною армійській: домінували пересувки на кораблях і підводних човнах, бібліотеки військово-морських навчальних закладів, будинків офіцерів. У прикордонних частинах та інших силових структурах, що підпорядковувались Об’єднаному державному політичному управлінню (ОДПУ), мережа також вибудовувалась за принципом основних та пересувних бібліотек.

У 1940-ві роки військово-бібліотечна мережа істотно скоротилася. На тимчасово окупованій території, унаслідок відсутності єдиного плану евакуації культурних і матеріальних цінностей, було знищено бібліотеки окружних і гарнізонних будинків РСЧА. Однак, завдяки зусиллям уряду, мережа бібліотек в армії вже в 1943 р. була не тільки відновлена, й стала зростати. У роки війни добре зарекомендували себе фронтові похідні бібліотеки полків і батальйонів, дивізійних клубів, будинків РСЧА. Широко застосовувалися забезпечені літературою агітпотяги, агітмашини, вози, сани, на яких доставляли книжки до найвіддаленіших позицій, а також шпиталі, інші лікувально-відновлювальні заклади військового профілю. Багато дрібних військових підрозділів мали спеціальні валізи, де зберігалися невеличкі бібліотечки. л

У повоєнний період діяльність В. б. характеризувалася збільшенням фондів, розвитком бібліографічної та культурно-масової роботи, поліпшенням матеріально-технічної бази, активізацією взаємодії бібліотек мережі. У 1946 р. було затверджено «Положення про бібліотеки Збройних Сил Союзу РСР», яке дозволило  впорядкувати типологію В. б., окреслити основні організаційні засади їхньої діяльності.

У 1950-ті й наступні роки В. б. стали центром підвищення військових і політичних знань особового складу частин і кораблів. Радянські військові бібліотеки були передусім інструментом політичного виховання військовослужбовців. Крім спеціальної військової літератури переважали політичні та суспільно-політичні видання. До В. б. спрямовувалась більша частина накладів всіх видань, що продукувались спеціалізованим видавництвом Міністерства оборони СРСР – Військвидавом (Воениздатом – рос.). Діяльністю В. б. на рівні підрозділів, військових частин опікувалися політпрацівники, на макрорівні вони перебували в компетенції Головного політичного управління Радянської Армії і Військово-Морського флоту.

У 1970–80 рр. поглиблювалося співробітництво військових і флотських бібліотек та офіцерів-пропагандистів. Ця форма роботи набула поширення після прийняття «Положення про бібліотеки Радянської Армії і Військово-Морського флоту» у 1972 р. Робота В. б. продовжувала перебувати під визначальним впливом ідеологічних гасел того часу.

Зі здобуттям незалежності Україна почала розбудовувати свою власну військово-бібліотечну мережу, що залишилась від колишніх Збройних Сил і ВМФ СРСР на її теренах. Це бібліотеки, що функціонували у структурі майже 30 військових училищ, двох військових академій, кількох науково-дослідних інститутів, а також при кожній військовій частині, військовому гарнізоні, – загальною чисельністю майже 300 об’єктів. Новостворювані Збройні Сили України (ЗСУ) зазнавали постійних трансформацій, частина військових структур виявилися непотрібними у нових політичних і економічних умовах, наприклад, бази важкої бомбардувальної (стратегічної) авіації, ракетні війська з ядерним озброєнням та ін. З розформуванням чи реорганізацією багатьох військових частин і структур припиняли існування і відповідні В. б. Ті, що залишались, вимагали ґрунтовної чистки фондів від застарілої радянської політичної літератури, у той час як україномовної літератури військової і військово-патріотичної тематики видавалось обмаль.

Упродовж 1990-х рр. унаслідок гострої економічної кризи, та браку фінансування через відчутне скорочення видатків на оборону, припинилося централізоване комплектування гарнізонних бібліотек і бібліотек військових частин. Існувала лише директивно встановлена мінімальна передплата на періодичні видання військової тематики. Процес реформування військових навчальних закладів на деякий час фактично паралізував бібліотечну систему відомства.

Наказом Міністра оборони України від 1 липня 2002 р. № 218 було затверджено «Положення про бібліотеки у Збройних Силах України». Цим документом регламентовано організацію бібліотечної роботи у ЗСУ, визначено статус, види та джерела фінансування бібліотек ЗСУ, склад, порядок комплектування, організацію й облік бібліотечних фондів та каталогів, порядок бібліотечного, інформаційного та довідково-бібліографічного обслуговування користувачів В. б. Нова редакція «Положення…» (наказ Міністра оборони України від 26 грудня 2013 р. № 916), суттєві зміни до «Положення…», внесені згідно з Наказом Міністра оборони України від 11 грудня 2015 р., № 716, Наказ Генерального штабу ЗСУ від 28 червня 2018 р. № 239 «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, поповнення, перевірки, вилучення та списання документів з фондів бібліотек у Збройних Силах України» дозволили конкретизувати організаційні засади і мережу В. б., їх класифікацію та функції. Згідно із цим «Положенням…» виокремлено два типи В. б.:

публічні, що є універсальними бібліотечно-інформаційними, культурно-просвітницькими структурними підрозділами військових частин, закладів і установ;

спеціальні – освітні, наукові, науково-допоміжні підрозділи, перед якими поставлене завдання бібліотечно-інформаційного забезпечення освітньої, наукової, науково-дослідної діяльності військових частин, закладів і установ в інтересах розвитку військової теорії і практики, озброєння і військової техніки, професійної підготовки офіцерів ЗСУ.

До публічних віднесено: бібліотеки будинків офіцерів, клубів військових частин; бібліотек вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти (лише стосовно наявних у них фондів художньої літератури).

Функції центральної публічної військової бібліотеки виконує бібліотека Центрального будинку офіцерів Збройних Сил України, яка є науково-методичним центром для всіх бібліотек ЗСУ (Київ, вул. М. Грушевського, 30/1).

До спеціальних бібліотек ЗСУ належать: наукові (у структурі військових науково-дослідних установ); військових закладів вищої освіти, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів; довідкові; фонди довідкової або науково-технічної інформації установ і закладів Збройних Сил України.

Наукові бібліотеки покликані надавати ресурси і послуги, необхідні для роботи штабів і управлінь, готувати інформаційно-довідкові матеріали для службової діяльності. До таких установ віднесено бібліотеки:

–       органів військового управління ЗСУ;

–       науково-дослідних установ ЗСУ;

–       науково-технічні військові бібліотеки установ і закладів;

–      фонди науково-технічної інформації вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти;

–       науково-історичні бібліотеки (зокрема, військові бібліотеки музеїв Міноборони України).

Довідкові бібліотеки та фонди довідкової інформації установ і закладів Збройних Сил України призначені для забезпечення необхідною спеціалізованою інформацією та документами за окремою темою чи галуззю знань поточної діяльності установ і закладів ЗСУ, що не займаються навчальною та науковою діяльністю.

Центральною установою для спеціальних бібліотек є бібліотека Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (Київ, Повітрофлотський пр-кт, 28).

Особливе місце в мережі бібліотек Міністерства оборони України (МОУ) посідають бібліотеки з обмеженим доступом, де зберігаються секретні видання, секретна науково-технічна документація, інші важливі документи, матеріальні носії інформації, які містять дані з обмеженим доступом.

На сучасному етапі В. б. у Збройних Силах України становлять єдину мережу бібліотек, об’єднаних спільними завданнями і принципами діяльності. Фонди військових книгозбірень складають єдиний бібліотечний фонд Збройних Сил України. Склад фонду формується відповідно до профілю бібліотеки. Наукові бібліотеки комплектують фонди відповідно до завдань військової частини (закладу або установи), яку обслуговує бібліотека, а також за суміжними галузями знань, пов’язаними з вирішенням службових завдань. Публічні бібліотеки мають фонди за всіма галузями знань та художньої літератури. Бібліотеки закладів вищої освіти військового профілю та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти формують фонди за всіма або за більшістю галузей знань, з переважанням навчальної літератури.

У книгосховищах В. б. України зберігаються сотні тисяч унікальних видань, військових документів, рукописні матеріали, карти, ноти, фотографії тощо, які є важливою складовою інформаційних ресурсів держави.

Найбільшими В. б. України є:  

Бібліотека Центрального будинку офіцерів Збройних Сил України. Загальний фонд цієї установи налічує 72,5 тис. пр. Тут зберігаються книги, журнали, навчальні видання, спеціальні документи (стародруки, рукописи, фотографії, карти, військові нагороди, документи про життя військовослужбовців та ін.). Поряд із матеріалами з військової історії, обороноздатності країни і міжнародної безпеки, що становлять основу фонду, книгозбірня має великі збірки з таких галузей, як політологія, міжнародні відносини, управління, маркетинг, економіка, право, соціологія, педагогіка, психологія, філософія, релігієзнавство тощо.

Бібліотека Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (Львів, вул. Героїв Майдану, 32). Фонд книгозбірні є унікальним за наявністю профільних видань військового змісту і налічує 205 тис. пр. документів. Окрім того, бібліотека містить фонд власних видань академії, фонд авторефератів дисертацій, звіти з науково-дослідних робіт, фонд випускних робіт курсантів. Сформовано базу даних «Електронна книга».

Гордістю бібліотеки є фонд рідкісної книги, який налічує 1 055 пр. Найстаріші друковані видання у ньому – «Родословник Князей Великих и удельных родов» (1793) та «Образование древних народов» (1795).

Складова бібліотечного фонду – періодика: майже 85 найменувань періодичних видань різних років, у тому числі газети, видані під час Другої світової війни.

Бібліотечні фахівці створюють електронні копії навчальних видань у зручному форматі оцифрування книг DJVU. На сервер бібліотеки вже завантажено понад півтори тисячі електронних версій видань.

Бібліотека Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (Харків, вул. Сумська 77/79). Фонд книгозбірні становить майже 675 тис.  р. (у т. ч. наукової та навчальної літератури налічується 643 тис. пр.) і є універсальним за тематикою. Це зібрання творів з військових наук, стратегії та тактики ведення воєн та бойових дій, з історії воєнного мистецтва, з військової техніки та озброєння. Особливо повно в фондах представлені видання з авіаційної техніки, озброєння і технічного оснащення військ протиповітряної оборони, ракетних та радіотехнічних військ. Також представлена література з гуманітарних питань, природознавства, математики, мовознавства, довідкова література та ін. У фонді рідкісних книг, рукописів, архіву, сформованому у 1993–1994 рр. – 19 463 пр., у фонді стандартів – 9 427 пр., у фонд періодичних видань – 3 238 пр. В окремому фонді (архіві) бібліотеки містяться всі видання друкарні університету, звіти з науково-дослідних робіт, дисертації, навчальні плани та програми.

Бібліотека Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, вул. Ломоносова, 81). У багатогалузевому універсальному фонді – майже 35 тис. пр. документів, з яких приблизно 80 % становить навчальна література. Широко представлені довідкові та нормативні видання – до 3,5 тис. пр. В окремому фонді в ізольованому приміщенні зберігаються видання з грифом «Для службового користування».

Більшу частину фонду становить військова та військово-технічна література, а також навчальні посібники та підручники з гуманітарних та суспільних наук (мовознавства, історії, філософії, економіки, права, педагогіки, психології, етики та естетики тощо). У фонді є також видання з історії культури, мистецтва та спорту, він наповнюється і художньою літературою, творами видатних вітчизняних та зарубіжних майстрів письменства. Створено 8 тематичних електронних баз даних.

Безпосереднє керівництво бібліотечною роботою у Збройних Силах України здійснює структурний підрозділ Міністерства оборони України – Департамент військової освіти, науки, соціальної та гуманітарної політики. Як координаційний, методичний та аналітичний орган МОУ департамент готує проекти нормативно-правових документів щодо бібліотечної справи, контролює їх виконанням, провадить методичну роботу, організовує взаємодію бібліотек різного підпорядкування щодо питань виховної та ідеологічної роботи, поширює передовий досвід роботи бібліотек, у т. ч. інших систем і відомств.

Систематический каталог книг библиотеки 132 пехотного Бендерского полка. – Киев, 1882. – 55 с.;

Каталог библиотеки 174-го пехотного Роменского полка / сост. Кудленко. – Черкассы, 1901. – 50 с.;

Каталог Киевского Военного Собрания / сост. шт.-капит. Губерначук. – Киев : Типография Р. К. Лубковского, 1902. – 249 с.;

Каталог библиотеки 173 пехотного Каменецкого полка / сост. поруч. Гокке. – Черкассы, 1903. – 54 с.;

Каталог библиотеки штаба Киевского военного округа : алфавитный указатель / Киевский военный округ. Штаб. Библиотека. – Киев : [б.в.], 1904. – 178 с.;

Об открытии столовой-читальни в Очаковской крепостной артиллерии // Вестник военного духовенства. – 1906. – № 19. – С. 598–600;

Каталог технической библиотеки инженеров Киевского военного округа / сост. воен. инженер, п/к Голубятников. – Киев : Типография Окружного Штаба, 1907. – 238 с.

Каталог библиотеки 168 пехотного Миргородского полка / сост. поруч. Лебедевым к 1 марта 1912 г. – Киев, – 1912. – 204 с.;

Систематический каталог библиотеки штаба Одесского военного округа. – Одесса, 1912. – 296 с.;

Хлебцевич Е.И. Библиотечная сеть в Красной Армии / Е. И. Хлебцевич // Красный библиотекарь. – 1924. – № 2–3 (5–6). – С. 130–134;

Шилов Д. Бібліотека в сотні / Д. Шилов. – Харків, 1931. – 45 с.;

В помощь красноармейским библиотекам : сб. руководящих материалов [Текст] / сост. Б. Риэр ; под ред. А. Александрова ; Культпропотд. ПУ РККА. – Москва ; Ленинград : Отд. изд-ва Нар. ком. обороны СССР, 1934. – 128 с.;

Кравцов И. В. Библиотеки военные // Советская военная енциклопедия. Т. 1 / глава редком. А. А. Гречко. – Москва : Воениздат МО СССР, 1976. – С. 467–468;

Срібняк І. Культурно-освітня робота в армії УНР у 1921–1923 рр. – Б. м. [Торонто, 1997]. – 16 с. – (Б-ка «Вістей Комбатанта». [Ч.] 46);

Корякин М. В. Массовые военные библиотеки советского периода (1917–1991 гг.) / М. В. Корякин // Библиотека. – 2005. – № 5. – С. 57–59;

Кочетков В. М. Бібліотеки ЗСУ: сучасний стан і перспективи розвитку // Професійний бібліотечний рух: назустріч змінам бібліотечно-інформаційного середовища : зб. ст. наук.-практ. конф. / Укр. бібл. асоціація ; [редкол.: Пашкова В. С. (голова) та ін. – Київ : Публ. б-ка ім. Лесі Українки м. Києва, 2001. – С. 55–58;

Бородіна Г. Г. Спеціальні бібліотеки Миколаєва як невід’ємна складова культурного розвитку південного регіону України ХІХ ст. / Г. Г. Бородіна // Зб. матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції до 75-річчя заснування Національної історичної бібліотеки України (м. Київ, 2–3 жовт. 2014 р.) / М-во культури України, Нац. іст. б-ка України ; [редкол. А. В. Скорохватова (голова) та ін.]. – Київ, 2014. – С. 19–23.

Островська О. Військові бібліотеки на українських теренах: історія становлення  та розвитку / О. Островська // Бібл. вісник. – 2017. – № 5. – С. 37–43;

Островська О. Ефективність сайтів українських військових бібліотек і інтернет-ресурсів військової тематики / О. Островська // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. – Київ, 2017. – Вип. 48. – C. 583–597;

Островська О. Інтернет-портал мережі військових бібліотек України: структура та основні інформаційні складові / О. Островська  // Science and Education a New Dimension. Humanities and Social Sciences, 2018. – VI (29), Is.178.– С. 62–64;

Островська О. Мережа українських військових бібліотек: сучасний стан та перспективи входження в соціокомунікаційний простір / О. Островська // Бібл. вісник. – 2018. – № 1. – С. 9–18.

Гладченко С.  Світлана Бібліотеки військових закладів: на прикладі бібліотеки Військової академії м. Одеси. Історія та сучасність Світлана Гладченко // Культура історичної пам'яті в Україні: наукові, культурні та освітні аспекти : матеріали Всеукр. наук.-прак. конф., Одеса, 23-24 серпня 2023 р. / Одес. нац. наук. б-ка; Упоряд. Марина Валеріївна Миргород, Світлана Миколаївна Герасимова; Відп. ред. Ліна Володимирівна Арюпіна; ред. Наталія Георгіївна Майданюк, Ірина Сергіївна Шелестович.– Одеса : [б.в.], 2024. – С. 92–93.