Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 7
За місяць : 401
Кількість
статей : 727
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Василенко Микола Прокопович
Рубрики : Персоналії
Василенко Микола Прокопович

imageВасиленко Микола Прокопович (15.02.1866, с. Есмань Глухівського пов. Чернігівської губ., нині смт Глухівського р-ну Сумської обл. – 03.10.1935, Київ) – історик, громадський і політичний діяч, міністр освіти в уряді П. Скоропадського, президент Всеукраїнської Академії наук (1921–1922), один з ініціаторів заснування Національної бібліотеки Української держави (нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського).

 Закінчив Глухівську прогімназію (1883), Полтавську класичну гімназію (1885), Дерптський (Тартуський) університет (1890), в якому починав освіту на медичному факультеті, а з 1 січня 1886 р. перевівся на історико-філологічний факультет.

У жовтні 1890 р. прибув до Києва, маючи рекомендаційні листи до істориків, професорів Університету св. Володимира В. Іконникова та О. Лазаревського, які мали значний авторитет у наукових колах. У Києві також познайомився й потоваришував із видатними науковцями та громадськими діячами – О. Левицьким, П. Житецьким, В. Науменком, Є. Ківлицьким. З ними, як співробітниками та членами редакції «Киевской старины», М. Василенко брав участь у редагуванні журналу.

Перші роки життя у Києві М. Василенко займався переважно науковою працею: готувався до магістерських іспитів, збирав матеріали для дисертації «Землеволодіння на Лівобережній Україні в XVII–XVIII ст.», у т. ч. в архівах Чернігова, Полтави, Харкова. Викладав у жіночій Фундуклеївській гімназії, кадетському корпусі, писав статті з історії України та Росії для Енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона та інших видань. Багато уваги приділяв збереженню та опублікуванню джерел історії України, у т. ч. розпочавши видання «Материалов для истории экономического, юридического и общественного быта старой Малороссии» (вийшло три томи).

Роки, що передували революції 1905 р., позначилися інтересом М. Василенка до публіцистичної діяльності. Він почав писати спершу до газети «Киевское слово», згодом – в «Киевские отклики», яка об’єднувала українських діячів-поступовців. У «Киевских откликах» друкував бібліографічні огляди, рецензії, науково-популярні, публіцистичні статті. На тлі спаду революційних подій і наступу реакції у 1906 р. почалося переслідування редакції цієї газети. М. Василенко був заарештований, як і більшість українських діячів. Покарання відбував у Санкт-Петербурзі, у в’язниці «Кресты» (жовтень 1908 – липень 1909).

Після звільнення наступного року склав магістерські іспити у Новоросійському університеті в Одесі, але був позбавлений права викладати через підозру в сепаратизмі. М. Василенко знову почав писати статті до енциклопедичних словників Брокгауза і Єфрона, Гранат, сподіваючись з часом зайнятися грунтовною науковою діяльністю. Був активним членом Українського наукового товариства (УНТ) у Києві (з 1908 р.), в якому очолював історичну секцію та займав посаду заступника голови УНТ М. Грушевського, а під час його заслання – В. Науменка, редагував «Записки» УНТ.

У 1912 р. Київська міська Дума оголосила конкурс на вакантну посаду завідувача (директора) Київської міської публічної бібліотеки (нині – Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого). М. Василенко подав свою кандидатуру і за підсумками конкурсу випередив інших претендентів. Однак перед затвердженням кандидатури губернатором проти М. Василенка було інспіровано наклепницьку кампанію, у т. ч. із залученням антиукраїнських газет, зокрема реакційного «Киевлянина». Проти виступила й проросійськи налаштована більшість Думи. Через звинувачення у «сепаратизмі» М. Василенко був змушений відмовитися від посади керівника міської бібліотеки. Не справдилися і його сподівання на затвердження у вченому званні приват-доцента, оскільки у викладанні в університетах М. Василенку також було відмовлено через проукраїнські погляди.

Після лютневої революції 1917 р., вже через місяць, з 22 березня, М. Василенко посів посаду попечителя Київської шкільної округи. Серед першочергових заходів, запропонованих ним, було створення у Києві «великої бібліотеки на зразок Петербурзької публічної або Рум’янцевського Музею в Москві, а також бібліотек Берліна, Парижа, Лондона, з умовою, щоб у Київську бібліотеку поступали безплатно, як і в Петербурзьку, всі видання, які виходять в межах Російської держави». Разом з П. Стебницьким та О. Лотоцьким, що тоді працювали у Петрограді, він підготував відповідну доповідну записку, яку в середині березня 1917 р. особисто передав міністру народної освіти Тимчасового уряду О. Мануйлову. Саме тоді питання про заснування великої бібліотеки у Києві було порушено вперше на офіційному рівні.

У серпні 1917 р. М. Василенко під час перебування на з’їзді попечителів у Петрограді, познайомився з В. Вернадським, з яким швидко потоваришував, та мав зустріч із новим міністром народної освіти Тимчасового уряду С. Ольденбургом. Той підтримав усі пропозиції М. Василенка, окрім заснування у Києві великої бібліотеки, пославшись на фінансові труднощі у зв’язку з війною, та на недавно прийнятий закон про обмеження кількості обов’язкових примірників. М. Василенко отримав запрошення залишитися в Петрограді товаришем (заступником) міністра С. Ольденбурга. Це було і проханням В. Вернадського, який також обіймав пост товариша міністра і просив допомогти налагодити роботу міністерства у нових умовах. З В. Вернадським М. Василенко обговорював перспективи створення Української Академії наук.

Через революційні події у Петрограді та Москві в середині листопада 1917 р. М. Василенко повертається до Києва. На початку 1918 р. його обирають суддею Генерального суду УНР. Після призначення у травні 1918 р. міністром народної освіти в уряді Гетьмана П. Скоропадського, М. Василенко подав програму діяльності, де серед основних завдань, окрім українізації школи, заснування українських університетів і Української Академії наук, висувалося й заснування Національної бібліотеки. Рада Міністрів до пропозиції стосовно бібліотеки поставилася прихильно і на підготовчу роботу з її створення асигнувала 200 тис. крб., погодившись і на подальше фінансування.

7 липня 1918 р. М. Василенко зауважував В. Вернадському, який очолював створену при Міністерстві освіти Комісію з утворення Української Академії наук, що до першочергових завдань Комісії належить і підготовка до створення бібліотеки: «Необходимо немедленно же принять все меры к приобретению книг, библиотек, собраний, которые имеют научную ценность и которые могут войти в состав национальных библиотеки и музея. С этой точки зрения я полагал бы целесообразным выяснить, какие дублеты могли бы передать в Национальную библиотеку университеты, другие высшие учебные заведения, средние учебные заведения, публичные библиотеки и т. д. <…> Я полагаю, что учебные заведения, общества и отдельные лица с большой отзывчивостью отнесутся к созданию мощной Национальной библиотеки в Киеве…».

Рада Міністрів доручила М. Василенкові підготувати відповідний законопроект, який за його поданням був затверджений без змін. Після підписання П. Скоропадським «Закон про утворення фонду Національної бібліотеки Української держави» був опублікований у «Державному віснику» за 8 серпня 1918 р. Відповідно до Закону створювався Тимчасовий комітет по заснуванню Національної бібліотеки, який очолив В. Вернадський, та виділялися 500 тис. крб. на утворення її фонду.

Прагнучи швидко реалізувати свою ідею, М. Василенко як міністр освіти звернувся з офіційним листом до міського голови Києва, члена партії есерів, адвоката Є. Рябцова з пропозицією перетворити Київську міську публічну бібліотеку в Національну і використати її нове приміщення, введене в експлуатацію у 1911 р. Проте Є. Рябцов на лист не відповів, відтак Національна бібліотека України створювалася як цілком нова установа. Усвідомлюючи суспільне значення бібліотек, М. Василенко у липні 1918 р. домігся також асигнування 500 тис. крб. на закінчення будівництва приміщення бібліотеки університету св. Володимира, яке згодом, наприкінці 1920-х років, було передане Всенародній (Національній) бібліотеці України.

За неповні шість місяців роботи на посаді міністра освіти М. Василенко домігся підписання не одного десятка законів і наказів загальнодержавного значення, які передбачали виділення коштів на різні потреби культури і освіти (створення шкіл, інститутів, бібліотек, музеїв, організацію курсів українознавства, ремонт приміщень, господарські потреби загальноосвітніх шкіл, видання підручників тощо).

Після падіння Гетьманату М. Василенко повернувся до викладацької діяльності. 20 липня 1920 р. його обрано дійсним членом Української Академії наук, головою Комісії для вивчення історії західно-руського та українського права, у 1921 р. – президентом Академії наук.

Проте невдовзі, у 1923 р. М. Василенка разом з групою українських науковців, у т. ч. його молодшим братом, правником і громадським діячем Костянтином, звинуватили у контрреволюційній діяльності – участі у т. зв. Київському обласному центрі дій і засудили до 10 років ув’язнення. Після клопотання Академії наук вирок було замінено спочатку висланням за межі країни, а згодом – скасовано. У в’язниці М. Василенко почав писати спогади «Моя жизнь», які залишилися незавершеними.

У листопаді 1924 р. М. Василенко був нарешті звільнений з ув’язнення і продовжив наукову роботу. Вагомим є його внесок у розвиток археографії й джерелознавства. М. Василенко очолював Археографічну комісію ВУАН. Ним було закладено підвалини формування державної архівної системи України.

Однак організований московською владою прилюдний судовий процес, тяжкі умови ув’язнення, надто суворий вирок згубно відбилися на стані здоров’я вченого, яке погіршилося і внаслідок розпочатого 1929 р. «реформування» Академії наук і підпорядкування її партійному керівництву. Того ж року М. Василенка було позбавлено права обіймати керівні посади в Академії. Відомий історик і дружина вченого Н. Полонська-Василенко зазначала, що він жив інтересами Академії і тяжко переживав її руйнування.

Знання і талант М. Василенка, його науковий потенціал, як і більшості українських науковців і діячів культури, в тогочасних умовах були реалізовані далеко не повною мірою.

Особовий фонд академіка М. Василенка зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (Ф. 40).

1991 р. засновано премію НАН України імені М. Василенка, якою відзначають видатні досягнення вчених у галузі держави і права України. Того ж року одну з вулиць Солом’янського р-ну Києва перейменовано на честь М. Василенка. Вулиці його імені є також у Глухові, Чернігові, Сумах, Баштанці Миколаївської обл. 2006 р. Національний банк України в серії «Видатні особистості України» випустив ювілейну монету (номіналом 2 гривні), присвячену 140-річчю від дня народження вченого. 2006 р. в селі, де народився вчений, на фасаді основного корпусу школи відкрито меморіальну дошку М. Василенку.

Твори

 

До Ради Міністрів Української Держави од Міністра Народної Освіти та Мистецтва = В Совет Министров Украинской Державы Министра Народного Просвещения и Искусств : пояснююча записка до законопроєкту про заснування Української Академії наук у Киіві / [Н. Василенко]; М-во Народ. Освіти та Мистецтв. – Київ: Друк. Укр. наук. т-ва, 1918. – 26 c. (Текст паралельно російською мовою);

Промова п. Міністра народної освіти і мистецтв Н. П. Василенка при відкритті діяльності комісії, 9-го липня 1918 р. // Збірник праць Комісії для вироблення законопроекту про заснування Української Академії наук у Києві. – Київ, 1919. – С. III—IV. (Текст паралельно російською мовою);

Василенко М. Олександр Матвієвич Лазаревський (1834–1902) : матеріали до біографії // Україна : наук. двомісячник українознавства / під заг. ред. М. Грушевського. – 1927. – Кн. 4. – С. 18–97;

Василенко М. П. Вибрані твори : у 3 т. / упоряд. І. Б. Усенко [та ін.]. – Київ : НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2006–2008.

Т. 1 : Історичні праці. – Київ, 2006. – 606 с.

Т. 2 : Юридичні праці. – Київ, 2006. – 560 с.

Т. 3 : Спогади. Щоденники. Листування. – Київ, 2008. – 718 с.

Василенко М. П. [Лист] С. П. Пастернаку [про обставини заснування Національної бібліотеки] // Василенко М. П. Вибрані твори : у 3 т. / упоряд. І. Б. Усенко [та ін.]. – Т. 3: Спогади. Щоденники. Листування. – Київ, 2008. – С. 435–437;

  

Джерела

 

Полонська-Василенко Н. Микола Прокопович Василенко – життя та наукова діяльність / Наталія Полонська-Василенко // Український історик. – Нью-Йорк. – 1966. – № 3/4. – 41–51;

Микола Прокопович Василенко / упоряд. В. В. Вороненко. – Київ : Наукова думка, 1990. – 56 с. – (Біобібліографія вчених УРСР);

Вороненко В. В. Микола Прокопович Василенко / передмова Ю. С. Шемшученка. – Київ : Наукова думка, 1991. – 272 с.;

Історія Академії наук України, 1918–1923 : документи і матеріали / Нац. акад. наук України, Ін-т укр. археографії, Центр. наук. б-ка ім. В. І. Вернадського; упоряд. В. Г. Шмельов та ін. – Київ : Наукова думка, 1993. – 276 с.;

Дубровіна Л. А. Діяльність М. П. Василенка та В. І. Вернадського як фундаторів Національної бібліотеки Української держави та створення Тимчасового комітету Національної бібліотеки / Л. А. Дубровіна, О. С. Онищенко // Дубровіна Л. А.  Історія Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, 1918–1941 / Л. А. Дубровіна, Онищенко О. С.– Київ, 1998. – Розд. 1. – С. 9–35;

Дубровіна Л. А. М. П. Василенко та В. І. Вернадський як фундатори Національної бібліотеки Української держави // Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань (1917–1921) : зб. наук. пр. – Київ, 1998. – С. 185–198;

Онищенко О. С. Роль М. П. Василенка у формуванні концепції та заснуванні Національної бібліотеки Української держави // Вісн. НАН України. – 2006. – № 6. – С. 7–25. – (Ювілеї);

Шемшученко Ю. С. Сторінки життя і творчості // Вісн. НАН України. – 2006. – № 6. – С. 26–30. – (Ювілеї);

 Полонська-Василенко Н. Д. Процес «Центра дій» 1924 р.; М. П. Василенко і ВУАН; Микола Прокопович Василенко // Полонська-Василенко Н. Д. Спогади. – Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011. – С. 337–391;

Основоположник української історико-правової науки : До 150-річчя від дня народження М. Василенка (1866–1935) // Дати і події, 2016, перше півріччя : календар знамен. дат № 1 (7) / Нац. парлам. б-ка України. – Київ, 2016. – С. 49–54;

Папакін Г. Внесок М. П. Василенка в розвиток археографії та архівної справи в Україні / Г. Папакін // Український археографічний щорічник. – Вип. 21/22. – Т. 24/25. – Київ, 2018. – С. 482–490;

 

————————————————

ВАСИЛЕНКО МИКОЛА ПРОКОПОВИЧ (1866–1935) // Електронна бібліотека «Україніка»

ВАСИЛЕНКО МИКОЛА ПРОКОПОВИЧ // Спадщина України

Наталя Полонська-Василенко. Микола Прокопович Василенко. 1866-1935. Матеріали до біографії*

Микола Прокопович Василенко – правознавець, історик, державний і громадський діяч

«Українська орієнтація» чи «подвійна лояльність»: приклад Миколи Василенка (1866–1935)

Микола Василенко // Електронна бібліотека «Чтиво» 

Василенко М. Моє життя / Микола Василенко // Український історик. – 1988. – № 1/4. – С. 97–100; 1989. – № 1/3. – С. 101–103; 1989. – № 4. – С. 104; 1990. – № 1/4. – С. 104–107;

“… віддати всі сили службовим справам освіти для забезпечення процвітання молодої Української Держави….” з нагоди 150-річчя від дня народження Миколи Прокоповича Василенка (1866–1935) – державного та політичного діяча, українського історика, вченого і палкого патріота України. Виставка // Центральний державний архів вищих органів влади та управління України

З журналу засідання Ради Міністрів Української Держави, на якому розглядалося питання № VІІ про затвердження законопроекту про створення фонду «Національної бібліотеки Української Держави», внесене Міністром Народної Освіти Василенком М. П. 30 травня 1918 р. // ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 126

«Служив народу України усім своїм палким життям». Книжкова виставка з нагоди 150-річчя від дня народження Миколи Прокоповича Василенка (1866–1935) / Національні історична бібліотека України

Стрішенець Надія Володимирівна
Статтю створено : 15.11.2019
Останній раз редаговано : 21.11.2019