Пошук статті
Кількість користувачів
Сьогодні : 13
За місяць : 265
Кількість
статей : 696
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
И
І
Й
Ї
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
Барвінський Богдан Олександрович
Рубрики : Персоналії
Барвінський Богдан Олександрович

imageБарвінський Богдан Олександрович [крипт., псевд.: б., -Б-, Б. Б., Барв. Б., Барв-ий Б., Вінковський Теодот) (15.07.1880, м. Тернопіль – 08.02.1958, м. Львів] – історик, бібліотекознавець, бібліограф, архівіст, археограф, педагог. Доктор філософії (1907), професор. Дійсний член НТШ (1914).

Походив із родини високоосвічених, національно свідомих галичан: Олександра Барвінського – історика, громадсько-політичного діяча, педагога, голови Українського педагогічного товариства (1891–1896), заступника голови львівського товариства «Просвіта» (1889–1895), очільника НТШ (1893–1897), та Євгенії Барвінської (уродженої Любович) – піаністки, хорового диригента, співачки (сопрано), громадської діячки. Молодший брат Василь Барвінський – композитор, піаніст, музичний критик, педагог, диригент, визначний представник української музичної культури 20 ст.

Дитячі роки Б. Барвінського пройшли у Тернополі, там же отримав початкову освіту (1886–1888). У 1888 р. родина Барвінських переселилася до Львова, де Богдан продовжив навчання у Всенародній школі ім. М. Шашкевича (1888–1890), згодом в Академічній гімназії (1890–1898). Вступивши 1898 р. на філософський факультет Львівського університету, став членом Академічної громади наукового студентського гуртка, де очолив історичну секцію. Був представником львівської історичної школи М. Грушевського, під його керівництвом підготував свої перші наукові студії. У 1901–1902 pp. навчався у Віденському університеті. З жовтня 1904 р. по березень 1905 р. відбував військову службу в австро-угорській армії. Поліглот, володів слов’янськими, германськими, романськими та класичними мовами.

1907 р. у Львівському університеті захистив дисертацію на тему «Жиґимонт Кейстутович, великий князь литовсько-руський (1432—1440 рр.)» й здобув науковий ступінь доктора філософії.Того ж року отримав стипендію Костянтина Володкевича для подальшого навчання у Берлінському університеті (1907–1908).

Б. Барвінський належав до нечисленного гурту фахових українських бібліотекарів Галичини першої половини 20 ст. Ще студентом вивчав організацію низки великих бібліотек – графів Баворовських і Оссоліньских у Львові, Яґеллонського університету у Кракові, Університетської у Відні та Королівської в Берліні. Бібліотечну кар’єру розпочав 1908 р., працюючи в бібліотеці Львівського університету (нині Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка) волонтером (1908–1909), практикантом (1909–1913) та асистентом (1913–1919). Попри освіченість і сумлінне виконання посадових обов’язків, 1919 р. був звільнений з посади через відмову «зложити службову присягу польському правлінню» бібліотеки.

У 1914 р. Б. Барвінського затверджено дійсним членом НТШ. У складі НТШ вчений обирався членом Бібліографічної (Бібліологічної) комісії (1913), Видавничої комісії (1917), Комісії історії штуки (мистецтва) (1922). Б. Барвінський здобув визнання і як вчений-історик та архівіст. Обирався членом-кореспондентом Нумізматично-археологічного товариства в Кракові (1909), Архівної ради у Відні, членом Польського геральдичного товариства у Львові (1909), Товариства охорони українських пам’яток минувшини у Львові (1914), Ставропігійського інституту (1919).

У липні 1918 р. на запрошення Української Кураторії Народного Дому у Львові обійняв посаду очільника бібліотеки Дому для упорядкування її занедбаних фондів та відновлення діяльності після воєнного лихоліття. Протягом трьох років за розробленим Б. Барвінським перспективним планом організації роботи книгозбірні Народного Дому було наведено лад у бібліотечних приміщеннях, розставлено фонди книжок і періодичних видань, які стали доступними для читачів, здійснено редагування каталогів та бібліографічних описів, розпочато наукове опрацювання колекцій та зібрань. Однак не все із запланованого вдалося реалізувати, передусім через брак коштів та кваліфікованих кадрів. Зі зміною керівництва Народного Дому (червень 1921 р.), призначенням директором бібліотеки проф. Ю. Яворського, праця у книгозбірні для Б. Барвінського втратила сенс, оскільки з новим директором не зміг порозумітися. Формально залишений на посаді кустоша, Б. Барвінський невдовзі звільнився.

Крім основної роботи у львівських бібліотеках, проф. Б. Барвінський одночасно займався викладацькою діяльністю, читав лекції з допоміжних історичних дисциплін та бібліотекознавства в Українському таємному університеті (1921–1923). Також брав участь у роботі історико-філософської секції НТШ. У 1921–1939 pp. викладав історію, географію та філософію у приватних жіночих навчальних закладах: гімназіях Сестер Василіянок, товариства «Рідна школа», учительській семінарії Українського педагогічного товариства у Львові.

У 1937–1939 рр. Б. Барвінський брав участь в організації роботи книгозбірні «Студіону», яка, за задумом її фундатора, митрополита Андрея Шептицького, повинна була сприяти поширенню знань, розвитку науки та культури в Галичині, служити осередком наукових досліджень про християнський Схід, його історію, культуру, духовність. Опрацьовував власну бібліотеку митрополита, відбираючи з неї видання для «Студіону».

З утвердженням в Західній Україні радянської влади Б. Барвінський був призначений директором Фундаментальної бібліотеки Львівського державного університету (нині Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка) і водночас членом вченої ради вишу. На посаді директора та заступника директора книгозбірні перебував у 1939–1942 рр., ставши першим керівником-українцем в історії цього закладу, що бере відлік з 1608 р.

У цей період виконував величезний обсяг робіт з упорядкування та облікування книжкових фондів різних інституцій, звезених до університетської бібліотеки, їх систематизування і каталогізування, кадрового посилення закладу, облаштування приміщень.  Написав німецькою мовою «Короткий огляд історії університетської бібліотеки у Львові за 1784–1941».

У 1943–1944 pр. працював бібліотекарем об’єднаної бібліотеки товариства «Народний дім» і НТШ.

У 1944–1947 pр. – старший науковий співробітник, завідувач відділу рукописів Львівської філії Бібліотеки АН УРСР (нині – Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника). Завдяки старанням та копіткій організаційній роботі Б. Барвінського 7 травня 1946 р. у бібліотеці було відкрито меморіальний кабінет Івана Франка, до якого, окрім власного фонду письменника, долучено дотичні матеріали, виявлені в інших структурних підрозділах установи.

Досліджував розвиток освіти та історію духовенства в Україні, історію шляхти в Польщі, Австро-Угорщини та Росії. Активно виступав на захист українських шкіл, створених унаслідок боротьби прогресивної української громадськості за національну школу ще за часів австро-угорського панування в Галичині, та проти їх закриття за часів Річі Посполитої Польської у 1920–1930-ті рр. Особливу увагу вчений приділяв розвитку допоміжних історичних дисциплін (геральдики, сфрагістики та мемуаристики), надаючи важливого значення спогадам як допоміжному історичному джерелу. Збирав матеріали до генеалогії роду Барвінських. Підготував історико-генеалогічні монографії: «Рід Айхінґерів в Польщі й на Руси в XVI–XVIII ст.» (1928), «Рід Хмельницьких» (1930-ті рр.). Готував до видання збірник документів «До історії греко-католицького селянського духовенства і сільських парафій в Галичині XVI–XVIII ст.», для якого копіював документи з Крайового архіву актів гродських і земських у Львові. Автор численних наукових праць, статей і рецензій українською, німецькою та польською мовами. Друкувався у «Львівському науковому віснику», «Записках НТШ», «Записках Чину Св. Василія Великого», журналі «Стара Україна» тощо. Проте намагання вченого у повоєнний час за сукупністю наукових здобутків пройти процедуру переатестації на отримання наукового ступеня доктора історичних наук наразилися на протидію з боку владних радянських структур.

Також до кола зацікавлень ученого входила історія бібліотечної справи, книжкових колекцій і музейних зібрань, зокрема Народного Дому та львівського Ставропігійського інституту. Окремим аспектом ґрунтовних вивчень Б. Барвінського були книжкові пам’ятки. Учений досконало володів бібліографічними знаннями, вивчав історію книгодрукування і вільно орієнтувався у книжкових багатствах численних бібліотечних зібрань, у т. ч. приватних. Власну щоденну копітку працю в бібліотеках Б. Барвінський трактував як «обов’язок супроти народу, науки і заведеня». Відстоював потребу в особливій фаховій підготовці бібліотечних працівників, високому рівні їх професіоналізму, які вважав необхідною запорукою бібліотечного прогресу.

Підтримував стосунки і листувався з М. Грушевським, В. Гнатюком, М. Павликом, Уляною Кравченко (Ю. Шнайдер), О. Маковеєм, С. Масловим, С. Томашівським, І. Крип’якевичем, К. Студинським, І. Кревецьким, Ю. Меженком, Андреєм Шептицьким, В. Дорошенком, І. Свєнціцьким, І. Калиновичем та багатьма іншими видатними діячами науки і культури.

Документи про життя та діяльність Б. Барвінського зберігаються у відділі рукописів ЛННБУ ім. В. Стефаника та Центральному державному історичному архіві України у Львові.

Твори

 

З’їзд Галицького князя Данила з угорським королем Белою IV в Прешбурзі 1250 року : (Історично-критична аналіза) / Богдан Барвіньский. – Львів, 1901. – 18 с.;

Ким свідчив ся Отокар? : Проба інтерпретациї оповідання Галицько-волинської лїтописи / Богдан Барвінський // Записки Наукового Товариства імени Шевченка. — Львів, 1902. — Т. 47, кн. 3. – С. 1–3;

Жигимонт Кейстутович, Великий князь литовско-руский (1432–1440) : історична монографія / Богдан Барвіньский. – Жовква : [Печатня оо. Василіян], 1905. – XIV, 170 с.;

Історичні причинки : Розвідки, замітки і матеріали до історії України-Руси. Т. 1 / Богдан Барвінський. – Жовква, 1908. – 170 с., [1] арк. іл.;

Історичні причинки : Розвідки, замітки і материяли до істориї України-Руси. Т. 2 / Богдан Барвіньский. – Львів: З печатнї В. А. Шийковского, 1909. – 94 с., [1] арк. іл.;

Історичний розвій імени україньско-руского народу / написав Богдан Барвінський. – Львів: Печатня В. А. Шийковского, 1909. – 41 с.;

Шевченко яко «атеїст» та поет «ненависти» ; Безіменні «герої» і їх кертична робота : (Дві відповіди клеветникам Шевченка) / Б. Барвінський. — Львів : З печатні В. А. Шийковського, 1910. – 16 с.;

Оповідання з рідної історії / Д-р Богдан Барвінський. – Жовква : Печатня оо. Василиян, 1911. – 190, [1] с.;

Кілька документів і заміток до часів вел[иких] князів Свитригайла і Жигимонта Кейстутовича / Богдан Барвінський // Записки Наукового товариства імени Шевченка. – Т. LXV, кн. 3. – Львів, 1913. – С. 5–22;

Історичні права українського народу до його народнього імени / Д-р Богдан Барвінський. – Відень; Київ : З друкарні А. Гольдганзена у Віднї, 1918. – 16 с.;

Бібліотека і музеї «Народного Дому» у Львові 1849–1919 р. / д-р Богдан Барвінський. – Львів : З друк. Ставропиг. ін-ту під управою Ю. Сидорака, 1920. – 47 с.;

Библіотека и музеи «Народнаго Дома» с 1 января 1920 г. по 1 іюля 1921 г. : отчетъ библіотекаря д-ра Б. А. Барвинскаго / Б. Барвінський. – Львов : Друк Первая типографія во Львовъ, 1921. – 7 с.;

Історія українського народу : оповіданя з рід. історії (з 57 образками і 2 картами) / написав д-р Богдан Барвінський. – 2-ге, поправл. і доповн. вид. – Львів : Накладом книгарні А. Бардаха, 1922. – 140, [4] с.;

Библиотека Львовского университета им. Ив. Франко / Богдан Барвинский // Техническая книга. – 1940. – № 23. – С. 105–107.

Джерела

 

Дзьобан О. Богдан Барвінський — український історик, педагог, бібліотекар, архівіст, журналіст (за архівними матеріалами) / Дзьобан О. // Українська періодика: історія і сучасність : доп. та повідомл. V Всеукр. наук.-теорет. конф., 27–28 листоп. 1998 р. / за ред. М. Романюка. – Львів, 1999. – С. 546–555;

Дзьобан О. Барвінський Богдан Олександрович / Дзьобан О. // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклоп. словника. – Львів, 2001. – Вип. 8. – С. 13–18;

Герасимова Г. Барвінський Богдан Олександрович // Українські історики ХХ століття : біобібліографічний довідник. Серія: Українські історики / Герасимова Г. – Київ, 2004. – Вип. 2, част. 2. – С. 29–31;

Колосовська О. «...Обов’язок супроти народу, науки, заведеня...» : місія бібліотекарів Народного Дому у Львові / О. Колосовська // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. – Київ, 2005. – Вип. 15. – С. 123–143;

Чорновол І. Син «руського станьчика» : Богдан Барвінський / І. Чорновол // Багатокультурне історичне середовище Львова в ХІХ і ХХ століттях / за ред.: Л. Зашкільняка, Є. Матерніцького. –  Львів ; Жешув, 2006. – С. 421–434;

Сварник Г. Барвінський Богдан Олександрович / Сварник Г. // Українські архівісти (ХІХ–ХХ ст.) : біобібліографічний довідник. – Київ, 2007. – С. 49–51;

Колосовська О. «Нагорода за кривду» чи «сповнення обов’язку» : бібліотечна діяльність Богдана Барвінського (1908–1947) / Ольга Колосовська // Вісник Львів. ун-ту. Серія: Книгознавство, бібліотекознавство та інформ. технології. – Львів, 2008. – Вип. 3. – С. 191–199;

Колосовська О. Діяльність Богдана Барвінського в Науковому товаристві ім. Шевченка у Львові / О. Колосовська // Бібліографічна комісія Наукового товариства імені Шевченка у Львові (1909–1939): напрями діяльності та постаті : зб. наук. пр. – Львів, 2010. – С. 283–295;

Кунанець Н. Е. Наукові бібліотеки Львова (1784–1939) : особливості становлення і розвитку, формування фондів та колекцій : монографія / Н. Е. Кунанець. – Львів : Вид-во Нац. ун-ту «Львів. політехніка», 2010. – 244 с.

Новальська Юлія Вікторівна
Статтю створено : 13.03.2019
Останній раз редаговано : 08.04.2019